Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с

Зрозуміти сутність адміністративного порядку накладення стягнень за правопорушення можна, проаналізувавши згаданий вище Указ Пре­зидії Верховної Ради УРСР від 15.12.1961 р. «Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку». Згідно з цим Указом право накладення штрафів в адміністративному порядку мали адміністративні комісії при виконавчих комітетах район­них, міських рад народних депутатів, а у випадках, передбачених ст. 12 цього Указу, – відповідні державні органи і посадові особи. Якщо по­глянути на перелік державних органів, яким надавалось право наклада­ти штрафи в адміністративному порядку, то можна помітити, що майже всі вони є органами виконавчої влади (за сучасною класифікацією) і реалізують надане їм право в процесі реалізації своїх управлінських функцій.

372

Отже, можна сказати, що накладення штрафів в адміністративному порядку означає, що воно здійснюється уповноваженими органами вико­навчої влади у процесі здійснення ними функцій державного управління.

Загалом дослідження генезису й еволюції відносин адміністративної відповідальності дає підстави стверджувати, що основною характерною озна­кою адміністративної відповідальності завжди був саме порядок П застосу­вання.

Аналогічний висновок можна зробити, проаналізувавши і деяку міжна­родно-правову практику.

Приклади з міжнародно-правової практики. У дослідженнях з різних га­лузей вітчизняного права доволі часто не звертається увага на існування міжнародних угод, зокрема таких документів, як Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція), положення яких, згідно з Конституцією України, є частиною національного законо­давства.

Безпосередньо Конвенція не торкається питань адміністративної відпо­відальності, однак практика застосування положень Конвенції Європейсь­кою комісією з прав людини і Європейським судом з прав людини (страс­бурзькі прецеденти) свідчить про те, що вона поширює свою дію і на відно­сини адміністративної відповідальності.

Хоча переважна більшість вітчизняних правознавців не визнає судо­ву практику джерелом права, значення страсбурзьких прецедентів зали­шається досить великим з огляду на те, що вони фактично є актами офіційного тлумачення Конвенції. При цьому це тлумачення не можна розглядати як виключно казуальне, оскільки у цьому випадку конт­рольний орган не просто вирішує конкретну справу, а й створює право­ву судову доктрину.

Страсбурзьке прецедентне право обумовило формування у Європі но­вої доктрини кримінальної сфери. Поняття «кримінальної сфери» охоп­лює кримінально-правові, кримінально-процесуальні й частину адмініст­ративних правовідносин, зокрема відносин, пов’язаних із застосуванням адміністративних стягнень. Це нове поняття пов’язано з тлумаченням «кри­мінального звинувачення» у ст. 6 Конвенції.

Спочатку Комісія розглядала «кримінальне звинувачення» в сенсі зви­нувачення у злочині, передбаченого в звичайному кримінальному кодексі, однак поступово таке тлумачення змінювалось.

У справі Нормайстера у 1968 р. суд встановив, що «кримінальне зви­нувачення» треба розуміти не у сенсі національного законодавства, а ви­ходячи з розуміння його у контексті Конвенції. У рішенні в справі Адольфа він звернув увагу на необхідність «автономного» розуміння «криміналь­ного звинувачення» у контексті Конвенції, а не на основі внутрішнього права.

У рішенні в справі Енгеля з питань розмежування дисциплінарної про­цедури (яка не охоплюється ст. 6 Конвенції) і кримінального звинувачен-

373

ня суд дійшов висновку, що «характер процедури за внутрішнім правом не може мати вирішального значення з питання можливості застосування частини першої ст. 6 Конвенції, оскільки у протилежному випадку націо­нальна влада може ухилитися від зобов’язань, що накладаються цією стат­тею, шляхом введення дисциплінарних процедур щодо злочинів, які за своєю природою і характером санкцій є або можуть стати частиною крим­інального права». У цій справі були названі три критерії, які дають змогу відмежувати «кримінальну сферу» від стягнень, які не належать до кримі­нальної сфери: класифікація правопорушення у національному праві, при­рода злочину і природа й суворість покарання.

Спочатку було відзначено, що перший критерій не є визначальним – він враховується тільки у тому випадку, якщо діяння не є злочином за своєю природою, але розглядається як кримінальний злочин у національ­ному праві. Під «природою злочину» розуміється сфера застосування нор­ми, що порушується. Якщо норма має універсальний, загальнообов’язко­вий характер – це злочин, якщо норма відноситься тільки до певної обме­женої дисциплінарною владою групи, то йдеться про дисциплінарний про­ступок.

Згодом цю доктрину було розвинуто поширенням «кримінальної сфе­ри» на адміністративні правопорушення. Ці правопорушення (у тому числі й зі спеціальним суб’єктом) та інші малозначущі злочини за своєю при­родою відносяться до порушення норм універсального характеру, тобто до «кримінальної сфери» (справа Адольфа, справа Оцтюрка). Стосовно адміністративних правопорушень були висунуті ті самі критерії «кримі­нальної сфери», що й до дисциплінарних у справі Енгеля (природа зло­чину і санкції). Згодом у справі Лутца було визначено, що для розуміння злочину як приналежного до кримінальної сфери вистачає наявності од­ного з критеріїв, а не їх сукупності. Таким чином всі адміністративні правопорушення віднесені до кримінальної сфери незалежно від суво­рості санкцій14.

З наведеної практики можна зробити різні висновки, але найбільш ціка­вим з точки зору теорії є підхід до визначення критеріїв розмежування злочинів і адміністративних проступків, а відтак, і до розмежування видів юридичної відповідальності.

Якщо подивитись на згадані вище страсбурзькі прецеденти, то єдиним критерієм для розв’язання питання про застосування частини першої ст. 6 Конвенції, який не відноситься до характеристик власне протиправного діяння, але згадується у рішеннях суду, є характер процедури за внутрішнім правом. Зрозуміло, що йдеться про порядок розгляду справ та застосування відповідних стягнень або покарань.

Висновки щодо застосування «адміністративного порядку». Якщо звер­нути увагу на визначення понять злочину (ст. 11 Кримінального кодек­су України) й адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП Украї­ни), то неважко помітити, що єдиною їх ознакою, яка пов’язана з про-

374

цедурою, є вид юридичної відповідальності, яку за них передбачено. Для злочину це буде кримінальна караність (передбаченість кримінальної відповідальності саме Кримінальним Кодексом), а для адміністративно­го правопорушення – передбаченість за певне діяння адміністративної відповідальності.

Якщо, так би мовити, «вилучити» з визначення цих понять вид юри­дичної відповідальності, межа між злочином і адміністративним правопо­рушенням стає дуже розмитою і нечіткою. Інші ознаки цих діянь практич­но збігаються за змістом і розрізняються тільки ступенем суспільної шкідли­вості (суспільне небезпечні чи суспільне шкідливі). При цьому «суспільна шкідливість» – поняття досить абстрактне, а процедура застосування по­карань і стягнень дуже конкретна. Можна також сказати, що ступінь су­спільної шкідливості діяння конкретизується через передбачену законом процедуру застосування стягнень і покарань та їх розмір. Чим вищий ступінь суспільної шкідливості, тим складніша процедура накладення стягнень і більша їх суворість.

Таким чином, наведене ще раз підтверджує, що ключовим моментом при розмежуванні різних видів юридичної відповідальності є саме процеду­ра, порядок накладення відповідних стягнень.

Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушен­ня розглядаються судами, можна стверджувати про наявність того ж само­го адміністративного порядку притягнення до адміністративної відпові­дальності. Це звучить незвично, але прямо випливає з аналізу чинного законодавства України.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» орга­ни судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах і порядку, передбачених Конституцією України та законами. У час­тині другій цієї ж статті зазначено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністра­тивного, кримінального, а також конституційного судочинства, причому судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами за­гальної юрисдикції.

Відповідно до статей 213 та 221 КпАП частина справ про адміністра­тивні правопорушення розглядається районними (міськими) судами, які згідно зі ст. 21 Закону України «Про судоустрій України» відносяться до категорії місцевих загальних судів. Водночас згідно із частиною другою ст. 22 цього Закону місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. У свою чер­гу, згідно із частиною четвертою ст. 22 адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самовряду­вання (справи адміністративної юрисдикції), розглядають місцеві адміні­стративні суди.

У ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» зазначено, що відпо­відно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворю-

375

ються загальні та спеціалізовані суди, і спеціалізованими судами є госпо­дарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані .

Очевидно, що у контексті згаданих статей Закону України «Про судо­устрій України» загальні суди здійснюють цивільне та кримінальне судо­чинство, а адміністративні суди – адміністративне судочинство. Причому така форма судочинства, як адміністративне, притаманна тільки адмініст­ративним судам.

З цього випливає, що оскільки розгляд справ про адміністративні пра­вопорушення віднесено до компетенції загальних судів, його не можна віднести до жодної із передбачених законом форм судочинства, а відтак, і вважати здійсненням правосуддя. Логічним є висновок про те, що вирі­шення справ про адміністративні правопорушення, здійснюване судами, є реа­лізацією судової влади не у формі судочинства, а у формі адміністративного провадження.

Таким чином, у випадку розгляду судами справ про адміністративні правопорушення відбувається розподіл відповідних повноважень - шля­хом передачі судам окремих повноважень органів виконавчої влади. На користь цього твердження свідчать:

  • однаковий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення
    як органами виконавчої влади, так і судами;

  • відсутність серед принципів провадження в справах про адміністра­
    тивні правопорушення, принципу змагальності сторін, який у ст. 129 Кон­
    ституції України визнано одним з основних принципів судочинства.

Важливо, що вищезгадані положення не суперечать Закону України «Про судоустрій України». Адже у ст. 23 цього Закону зазначено, що суд­дя місцевого суду здійснює правосудця в порядку, встановленому проце­суальним законом (п. 1), а також інші передбачені законом повноважен­ня (п. 4). Можна вважати, що право розгляду справ про адміністративні правопорушення й відноситься до «інших передбачених законом повно­важень».

Не суперечить наведене і Конституції України. Згідно зі ст. 124 Кон­ституції не допускається делегування функцій судів, а також привласнен­ня цих функцій іншими органами та посадовими особами, але аж ніяк не виключається можливість наділення судів функціями інших державних органів, зокрема, як здається, і органів виконавчої влади.

Більше того, слід вважати цілком прийнятною передачу судам функцій органів виконавчої влади в частині розгляду справ про адміністративні правопорушення, коли необхідним є застосування адміністративного стяг­нення у вигляді конфіскації (до речі, це прямо передбачено ст. 41 Кон­ституції України) або адміністративного арешту. При цьому пріоритетне значення особливого порядку розгляду цих справ судами зумовлює не­обхідність вважати суди одним із видів суб’єктів, які реалізують функції органів виконавчої влади щодо розгляду і вирішення адміністративних деліктів.

376

Література (до гл. 2)

  1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управлення: Курс лекций. –
    М., 1997. - С. 92-93.

  2. Кодекс Украинской ССР об административньїх правонарушениях:
    Науч.-практ. коммент. / В.С. Анджиевский, З.Г. Герасименко, Е.В. Додин
    идр. -К., 1991.-С. 54-55.

  3. Див., напр.: Лейст О.З. Санкции й ответственность по советсокму
    праву (теоретические проблеми). – М., 1981. – С. 130–131.

  4. Див.: Колпаков В. Адміністративно-деліктне право у юридичне-галу­
    зевій парадигмі // Право України. 2002. № 4. – С. 19–20; Кузьменко О.
    Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. 2002.
    № 2. - С. 25.

  5. Докладніше про це див.: Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної
    відповідальності: проблеми розвитку. – К.: Інститут держави і права ім.
    В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 118-129.

  6. Див.: Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. –
    М., 2000. - С. 85-86.

  7. Титов Ю.П. Хрестоматия по истории государства й права России:
    Учебное пособие. - М., 1998. - С. 260.

  8. Там само. – С. 264.

  9. Сводь Законовь Россійской имперіи. 2-е изд. / Под ред. А.Ф. Волкова
    й Ю.Д. Филипова. – СПб: Общественная польза, 1899.

  1. 36. узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду Украї­
    ни. 1927. № 39. - С. 177.

  2. 36. узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду Украї­
    ни. - 1927. № 63-65. - С. 239, 240.

  1. СП УССР. 1969. № 10. - С. 131.

  2. Ведомости ВС СССР. 1976. № 42. - С. 584.

  1. Клепицкий И.А. Преступление, административное правонаруше-
    ние й наказание в России в свете Европейской Конвенции о правах чело-
    века // Государство й право. 2000. № 3. – С. 66–68.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Доктори наук, професори

АВЕР’ЯНОВ Вадим Борисович

Доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу проблем держав­ного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного і конституційного права, дер­жавного управління, адміністративної реформи.

Автор понад 250 наукових праць, у тому числі: «Апарат державного управління: зміст діяльності та організаційні структури» (монографія, 1991); «Державне управління: теорія і практика» (монографія, у співав­тор., 1998); «Виконавча влада і адміністративне право» (монографія, у співавтор., 2002).

АНДРІЙКО Ольга Федорівна

Доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу про­блем державного управління та адміністративного права Інституту держа­ви і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, державного контролю, державної служби.

Автор понад 80 наукових праць, у тому числі: «Контроль в демократи-ческом государстве: проблеми й тенденции» (монографія, 1994); «Держав­ний контроль у сфері виконавчої влади» (брошура, 1999); «Виконавча вла­да і адміністративне право» (монографія, у співавтор., 2002).

БИТЯК Юрій Прокопович

Кандидат юридичних наук, професор, директор Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, завідувач ка­федри адміністративного права Національної юридичної академії Украї­ни ім. Ярослава Мудрого.

Досліджує проблеми адміністративного права, державної служби.

Автор понад 100 наукових праць, у тому числі: «Адміністративне пра­во України» (підручник, у співавтор., 2001); «Державна служба: організа­ційно-правові основи та шляхи розвитку» (монографія, у співавтор., 1999); «Державна служба в Україні, її види» (у зб. «Вісник АПрН України», 2000).

КІВАЛОВ Сергій Васильович

Доктор юридичних наук, професор, Президент Одеської національної юридичної академії, Голова Вищої ради юстиції України, народний депу­тат України.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративного про­цесу, митного права, державної служби.

378

Автор понад 150 наукових праць, у тому числі: «Організаційно-правові основи митної справи в Україні» (монографія, 1994); «Митне право (Адмі­ністративна відповідальність за порушення митних правил)» (монографія, 1996); «Адміністративне право України» (підручник, у співавтор., 2003).

КУБКО Євген Борисович

Доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми державного управління і адміністративного та фінансового права, правового регулювання підприємництва.

Автор понад 80 наукових праць.

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович

Доктор юридичних наук, професор, заступник Голови Конституційно­го Суду України.

Досліджує проблеми теорії права, публічного права.

Автор понад 150 наукових праць, у тому числі: «Парламентаризм і за­конодавчий процес в Україні» (монографія, 2000); «Виконавча влада в за­рубіжних країнах» (монографія, 1998); «Конституційне право зарубіжних країн» (підручник, 5-те видання, 2002).

ЦВЄТКОВ Віктор Васильович

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН Украї­ни, радник дирекції Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми теорії державного управління, конституційного й адміністративного права.

Автор понад 300 наукових праць, у тому числі: «Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект)» (монографія, 1996); Реформування державного управління: проблеми і перспективи (мо­нографія, у співавтор., 1998); «Демократія. Управління. Бюрократія» (мо­нографія, у співавтор., 2001).

Кандидати наук

АЛЕКСАНДРОВАСдо 2000 р. - Сидорова) Наталія Валеріївна

Кандидат юридичних наук, заступник декана факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, податкового права.

Автор понад 20 наукових праць, у тому числі: «Теоретичні основи бю­джетного права» (монографія, 1998); «Фінансове право» (посібник у співав­тор., 2000); «Оскарження платниками податків рішень, дій та бездіяль­ності податкових органів» (у наук. доп. «Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право», 2001).

379

БАТАНОВ Олександр Васильович

Кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник Інститу­ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми конституційного та адміністративного права, місце­вого самоврядування.

Автор понад 20 наукових праць.

БІЛА Любов Романівна

Кандидат юридичних наук, доцент, заступник зав. кафедри адміністра­тивного права Одеської національної юридичної академії.

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, державної служби.

Автор близько 70 наукових праць, у тому числі: «Організація державної служби в Україні» (навч.-метод, посібник, у співавтор., 2000); «Адмініст­ративне право України» (навч.-метод, посібник, у співавтор., 2001); «Адмі­ністративне право України» (підручник, у співавтор., 2003).

КОЛПАКОВ Валерій Костянтинович

Кандидат юридичних наук, професор кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України.

Досліджує проблеми адміністративного права і процесу, адміністра­тивної діяльності органів внутрішніх справ.

Автор понад 90 наукових праць, у тому числі: «Адміністративне право України» (підручник, 1999, 2003); «Адміністративне право: теоретична ча­стина» (посібник, 2000); «Нелегальна міграція: генезис і механізм про­тидії» (монографія, 2002).

КРУПЧАН Олександр Дмитрович

Кандидат юридичних наук, керівник Київського регіонального центру АПрН України.

Досліджує проблеми теорії держави і права, адміністративного права, міжнародного приватного права.

Автор понад 60 наукових праць, у тому числі: «Державний службовець в Україні (пошук моделі)» (монографія, у співавтор., 1998); «Організація виконавчої влади» (монографія, 2001); «Інформатизація, право, управлін­ня (організаційно-правові питання теорії і практики)» (монографія, у співавтор., 2002).

ЛУК’ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович

Кандидат юридичних наук, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Української академії банківської справи (м. Суми).

Досліджує проблеми адміністративної відповідальності, державного уп­равління.

Автор близько 20 наукових праць, у тому числі: «Інститут адміністра­тивної відповідальності: проблеми розвитку» (монографія, 2001); «Онов­лення інституту адміністративної відповідальності» (у кн. «Державотво-

380

рення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи», 2001); «Виконавча влада і адміністративне право» (монографія, у співавтор., 2002).

ПОЛЮХОВИЧ Валерій Іванович

Кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу про­блем державного управління та адміністративного права Інституту держа­ви і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, податкового права.

Автор близько ЗО наукових праць, у тому числі: «Державна податкова служба в Україні: організація і діяльність» (монографія, 1999); «Правові засади оподаткування в Україні: нинішній етап та напрями реформуван­ня» (брошура, у співавтор., 1999); «Виконавча влада і адміністративне право» (монографія, у співавтор., 2002).

СОРОКО Володимир Миколайович

Кандидат технічних наук, доцент, заступник Начальника Головного управління державної служби України.

Досліджує проблеми комп’ютерних інформаційних технологій в уп­равлінні, державного управління, державної служби.

Автор понад 170 наукових праць, у тому числі: «Гіпертекстові техно­логії: теоретичні основи і інструменти для реалізації у мережі» (підруч­ник, 1998); «Державна кадрова політика: система роботи з кадрами дер­жавної служби» (у співавтор., в журн. «Вісник державної служби Украї­ни», 2001); «Моніторинг діяльності органів виконавчої влади із застосу­ванням комп’ютерної системи аналізу електронних ЗМІ» (у співавтор., в журн. «Вісник державної служби України», 2002).

ТКАЧ Галина Йосипівна

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адмініст­ративного та фінансового права юридичного факультету Львівського на­ціонального університету ім. І. Франка.

Досліджує проблеми адміністративного права

Автор низки наукових праць, у тому числі: «Окремі питання адмініст­ративно-правового захисту прав громадян» (у зб. «Вісник Львівського на­ціонального університету», 2001); «Природа і види адміністративного роз­суду» (в журн. «Право України», 2002); Виконавча влада і адміністративне право (монографія, у співавтор., 2002).

ЯНЮК Наталія Володимирівна

Кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри конституційно­го, адміністративного та фінансового права Львівського національного ун­іверситету ім. І. Франка.

Досліджує проблеми адміністративного права.

Автор низки наукових праць, у тому числі: «Проблеми співвідношення понять «посадова особа» і «службова особа» в адміністративному праві»

381

(в журн. «Право України», 2001); «Основи адміністративно-правового ста­тусу посадової особи» (у зб. «Вісник Львівського національного універси­тету», 2001).

Здобувачі

АРМАШ Надія Олексіївна

Здобувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права і державного управ­ління.

Автор кількох наукових праць.

БОЯРИНЦЕВА (до 2002 р. – Грибанова) Марина Анатоліївна

Здобувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної пра-восуб’єктності.

Автор кількох наукових праць.

ДЕРЕЦЬ Вікторія Анатоліївна

Аспірант відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права і державного управлін­ня.

Автор кількох наукових праць.

КОВАЛЕНКО Володимир Леонідович

Науковий співробітник відділу проблем державного управління та ад­міністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми державної служби.

Автор понад 20 наукових праць, у тому числі: «Державна служба: орга­нізаційно-правові основи і шляхи розвитку» (монографія у співавтор., 1999); «Яким бути новому Закону України «Про державну службу»: деякі питан­ня теорії і практики законотворення» (в журн. «Право України», 2000); проект нової редакції Закону України «Про державну службу» (авторсь­кий варіант, 2000); «Виконавча влада і адміністративне право» (моногра­фія, у співавтор., 2002).

КОЛІУПІКО Ігор Борисович

Здобувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, голо­ва Центру політико-правових реформ.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної рефор­ми, державної служби.

382

Автор понад 20 наукових праць, у тому числі: «Адміністративна рефор­ма для людини» (брошура, у співавтор., 2001); «Виконавча влада та про­блеми адміністративної реформи в Україні» (монографія, 2002) «Вико­навча влада і адміністративне право» (монографія, у співавтор., 2002).

КУЙБІДА Роман Олексійович

Керівник проектів Центру політико-правових реформ.

Досліджує проблеми правосуддя та адміністративної юстиції.

Автор кількох наукових праць, у тому числі книг: «Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиція для України» (у співавтор., 2003); «Оскарження й перегляд судових рішень в Україні» (у співавтор., 2003).

ПЕДЬКО Юрій Сергійович

Молодший науковий співробітник відділу проблем державного управ­ління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Ко­рецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права і процесу, адміністра­тивної юстиції.

Автор кількох наукових праць.

ТИМОЩУК Віктор Павлович

Заступник голови Центру політико-правових реформ. Досліджує проблеми державного управління, державної служби, адмі­ністративної процедури.

Автор кількох наукових публікацій.

ХАРЧЕНКО Віктор Федорович

Аспірант відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права і державного управ­ління.

Автор кількох наукових праць.

  1. Авер'янов - Адміністративне право

    Документ
    З метою піднесення рівня підготовки юристів у вищих юридичних навчальних закладах Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України започатковано видання серії підручників (академічних курсів).
  2. Адміністративне право України Коломоєць

    Документ
    У підручнику подається у систематизованому вигляді матеріал з навчальної дисципліни “Адміністративне право”. Поряд із текстовим матеріалом із Загальної та Особливої частини (двох модулів) також подаються завдання практичного характеру
  3. Адміністративна процедура та адміністративні послуги Тимошук

    Книга
    Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимошук. — К.: Факт, 2003. — 496 с
  4. Керівник органу виконавчої влади адіністративно-правовий статус (Армаш)

    Документ
    Рецензенти: М.М. Тищенко, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
  5. Д миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  6. Теоретичні засади вдосконалення організації та діяльності органів виконавчої влади в контексті адміністративної реформи в Україні

    Документ
    Актуальність дослідження. З проголошенням незалежності Україна одержала у спадщину від колишньої радянської системи адміністративний апарат, неспроможний у нових умовах забезпечувати повноцінне становлення, функціонування та подальший розвиток держави.
  7. Робоча навчальна програма на 2010-2011 навчальний рік Адміністративно-процесуальне право

    Документ
    Вивчення питань пов’язаних з адміністративним процесом є складовою частиною спеціальної підготовки висококваліфікованих фахівців в галузі права. Треба зазначити, що адміністративно-процесуальне право є відносно молодою юридичною підгалуззю,
  8. Розділ 1 загальна характеристика управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

    Документ
    РОЗДІЛ 2 СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДГОТОВКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  9. Розділ І. Загальна характеристика управлінських рішень органів внутрішніх справ та адміністративних процедур

    Документ
    2.3.Забезпечення законності адміністративних процедур прийняття та реалізації управлінських рішень органів внутрішніх справ у відносинах з населенням 123

Другие похожие документы..