Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с

33

ної регуляторної політики у сфері підприємництва», яким встановлені нові засади державного регулювання у сфері економіки і запроваджено якісно нову систему державного втручання у сферу підприємництва, яка передба­чає, зокрема, інституціювання таких нових актів управління, як дирек­тивні листи та інші регуляторні акти, видання яких буде здійснюватися під постійним контролем виконавчої влади5.

Таким чином, предмет адміністративно-правового регулювання знач­но розширюється, оскільки державно-правовий вплив на суспільні проце­си стає цілеспрямованішим і водночас змінюється його характер: безпо­середнє оперативне управління все більше замінюється гнучкими засоба­ми впливу, особливо в економічній сфері. Крім того, держава все більше й більше втручається у процеси, які за ринкових умов на першому етапі розвитку незалежних держав мали відносно стихійний характер. Адмініст­ративне право виявляє себе в таких раніше маловідомих для правового регулювання сферах, як приватизація, акціонування, розвиток та фікса­ція інститутів приватної власності, податкова сфера тощо.

Без відповідного державного регулювання ці процеси матимуть не тільки стихійний, а й дезорганізуючий характер, що може завадити розвитку рин­кових відносин та демократичних інститутів нашої держави, призвести до таких негативних явищ, як корупція, криміналізація економіки, створен­ня негативного іміджу України за кордоном тощо.

Масштабність адміністративного права та об’єктивне розширення його предмета пов’язані також із забезпеченням прав громадян. Адже в тоталі­тарних умовах розвитку нашої держави саме адміністративне свавілля мало визначальне значення, породжувало масові порушення прав та свобод гро­мадян. Фактично громадянин залишався майже цілком незахищеним від державних органів.

Деякі адміністративні процедури та правила взагалі не були встанов­лені, що давало змогу довільно застосовувати норми матеріального адмі­ністративного права або зводити нанівець розвиток інших правових відно­син, пов’язаних з реалізацією прав громадян.

В умовах проведення адміністративної й судово-правової реформ най­ближчим часом значного розвитку має набути формування адміністра­тивно-процесуального права, яке ще не має визначених ознак і розглядається фактично в рамках інституту адміністративного процесу. Ця проблема заслуговує на аналіз, оскільки, як відомо, особливістю адміністративного права є не досить чітке розмежування між нормами матеріального і про­цесуального права, а самі адміністративно-правові норми майже завжди мають процесуальний характер (про це докладніше йдеться у підрозділі 4 цієї глави).

Предмет адміністративного права значно розширюється у зв’язку з постійним вдосконаленням елементів механізму державного управління та використовуваних державою методів впливу на ринкову економіку. Ці методи перебуватимуть у стані постійного розвитку й трансформації, ос­кільки механізми саморегуляції ринкових відносин можуть діяти лише у

34

взаємодії з механізмами державне-владного впливу. Вже нині можна гово­рити про те, що такі інститути адміністративного права, як реєстрація суб’єктів підприємництва, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, сертифікація продукції, акредитація та атестація комерційних навчальних закладів, квотування тощо, викликані до життя розвитком саме ринкових відносин.

На жаль, теоретична база цих інститутів залишається нерозробле-ною, оскільки не визначено до кінця предмет адміністративно-право­вого регулювання. Ці інститути потребують значно глибшого науково­го аналізу.

Динамічний стан предмета адміністративного права, тобто висока рух­ливість самих суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права, є передумовою гострої дискусії з цього питання. Проте, безумовно, сьогодні можна констатувати об’єктивність процесу розширення сфери суспільних управлінських відносин, що входять до предмета адміністративного пра­ва, а також визнання суттєвих змін у формах і методах державного управ­ління, що зумовлені якісними змінами у змісті управлінської діяльності держави. Таким чином, предмет адміністративного права – це трансфор­мовані в нових умовах державного управління суспільні відносини, що виникають і змінюються (або припиняються) в процесі практичної реалі­зації державними органами, насамперед органами виконавчої влади, по­вноважень державно-владного характеру відповідно до закріпленої за ними компетенції щодо здійснення функцій державного управління.

Література

  1. Див.: Рьгжов В.С. К судьбе государственного управлення // Государ-
    ство й право. 1999. № 2. – С. 14–22.

  2. Див.: Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К., 1996. –
    С. 3-12.

  3. Див.: Бахрах Д.Н. Административное право: Учебникдля вузов. – К.,
    1996.-С. 3-12.

  4. Див.: Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова,
    Л.Л. Попова. - М., 1999. - С. 28.

  5. Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 4. – С. 107.

3. Демократизація адміністративного права – ключове завдання його реформування

З огляду на обгрунтовану в попередньому підрозділі «публічно-сервіс­ну» домінанту в характеристиці адміністративного права, є підстави ви­знати об’єктивну необхідність принципової зміни оцінки суспільної ролі й призначення цієї галузі права у функціонуванні публічної влади.

35

При цьому слід повною мірою керуватися фундаментальною конститу­ційною формулою: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (частина друга ст. З Конституції Ук­раїни). Ця формула означає підпорядкування діяльності всіх державних і правових інститутів суспільства потребам реалізації та захисту прав люди­ни, їх пріоритетність перед іншими цінностями демократичної, соціаль­ної, правової держави.

Згідно з наведеною конституційною формулою, головними характери­стиками адміністративного права мають стати не згадані вище управлінська, а тим більше каральна його функції, а такі нові функції, як правозабезпечу-вальна (що пов’язана із забезпеченням реалізації прав і свобод людини) і правозахисна (яка пов’язана із захистом порушених прав). Саме дві ос­танні найповніше відтворюють обгрунтоване вище «публічно-сервісне» призначення адміністративного права.

Отже, найпомітніша особливість сучасного етапу розвитку і реформу­вання українського адміністративного права полягає в тому, що воно має бути спрямоване саме на утвердження пріоритету прав і свобод людини в усіх сферах її взаємодії з державою, її органами і посадовими особами. В цьому, на наше переконання, і полягає сенс демократизації цієї найваж­ливішої галузі публічного права.

На практиці сказане означає, що адміністративно-правовий режим відносин органів виконавчої влади і людини повинен виходити зі станови­ща останньої як такого суб’єкта, перед яким виконавча влада відповідаль­на за свою діяльність, і грунтуватися на беззаперечному визнанні пріори­тету прав людини, її законних інтересів, правомірності її вимог і очіку­вань від діяльності державних органів, їх посадових осіб.

Запровадженню зазначеного напрямку розвитку і реформування адмі­ністративного права мають сприяти всі здійснювані в Україні заходи щодо покращення стану відповідного нормативного масиву і загалом механізму адміністративно-правового регулювання.

Зокрема, дуже важливий показник оновлення адміністративного права полягає в суттєвій зміні змісту адміністративно-правового статусу люди­ни. Його оновлення має відбуватися шляхом закріплення в законі не тільки природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід’ємною частиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу, а й створен­ням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. А він опосередковується переважно нормами адміністративного права. У змісті адміністративно-правового статусу громадянина перевага має віддаватись визначенню не тільки його обов’язків перед державою, а, насамперед, його прав, за забезпечення реалізації або за порушення яких держава несе відпо­відальність.

При цьому органи виконавчої влади, їх посадові особи повинні зважати не лише на правовий статус людини і громадянина, закріплений у націо­нальному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-пра­вових актів. Зрозуміло, що їх сприйняття і деталізація у національному

36

законодавстві має відбуватися з урахуванням реальних, передусім матері­альних, можливостей здійснення у повсякденному житті.

Важливого значення набуває також деяке уточнення характеру методу регулювання адміністративного права. Адже хоч традиційний для адмініст­ративного права так званий імперативний метод регулювання, тобто ме­тод владних приписів, залишається непохитним, у ньому все більшого зна­чення набуває досить нова форма прояву.

Йдеться про встановлення так званих реординаційних відносин («реор-динація», як відомо, є явищем, протилежним «субординації») у стосунках органів виконавчої влади, їх посадових осіб з громадянами (а також у відпо­відних випадках – з юридичними особами), зберігаючи, зрозуміло, і пра­вове регулювання субординації між ланками і службовцями державного апарату.

Суть реординаційних відносин полягає в тому, що:

  • з одного боку, громадянам як підвладним об’єктам надаються права
    вимагати від суб’єктів виконавчої влади належної поведінки щодо реалі­
    зації прав і свобод громадян;

  • з іншого – на зазначених суб’єктів громадянами покладаються чіткі
    обов’язки щодо неухильного виконання вищезгаданих вимог;

  • водночас забезпечується суворий режим дотримання суб’єктами ви­
    конавчої влади взятих на себе обов’язків за допомогою засобів адміністра­
    тивного оскарження їхніх актів і дій та судового захисту порушених цими
    актами або діями прав і свобод громадян.

Відчутне посилення цієї нової риси методу адміністративного права дає підстави загалом говорити про створення якісно відмінного від ко­лишнього адміністративно-правового режиму регулювання відносин між державою, її органами та посадовими особами і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що громадянин мав би стати в певному сенсі «рівноправним» учасником стосунків з державою.

Забезпечення цієї рівноправності має стати стрижнем сучасної адмін­істративної правотворчості й правозастосування, що потребує комплекс­ного реформування багатьох інститутів українського адміністративного права. Адже випадків, коли встановлюється рівність взаємних вимог і відповідна рівність юридичного захисту сторін адміністративних право­відносин, ставатиме все більше. І саме це, як свідчить світовий досвід, властиво демократичним державам.

Ще один момент, пов’язаний з демократизацією адміністративного права, полягає у все більш широкому регулюванні його нормами такого нового виду діяльності органів виконавчої влади, як надання ними так званих адміністративних (управлінських) послуг громадянам і юридичним особам.

Щодо поняття адміністративних послуг вітчизняна правова наука за­гальноприйнятої позиції ще не виробила. Більше того, сам термін «адмі­ністративні послуги» поки що не сприйнятий всіма українськими учени­ми і практиками. Отже, подальша наукова дискусія з цієї проблеми була б

37

тільки на користь і правовій теорії, й правотворчій та правозастосовчій практиці.

Щоб не загострювати цю дискусію із суто термінологічних питань, вар­то було б, як здається, доктринально погодитися з тим, що термін «адмін­істративні послуги» спрямований не на виокремлення нового виду адмін­істративно-правових відносин між державними органами і приватними (фізичними та юридичними) особами, а на змістову переоцінку характеру їхніх взаємостосунків.

Адже «владне розпорядництво» з боку державних органів, їх посадових осіб – це один концептуальний формат оцінювання їх відносин з грома­дянами чи юридичними особами, а надання тими самими суб’єктами «уп­равлінських послуг» останнім – зовсім інший. Дефініція «послуги» ак­центує увагу на виконанні саме обоє ‘язків держави перед приватними осо­бами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забез­печення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Таке розуміння повніше відповідає новій ідеології «служіння держави» людині. Адже «служіння» з боку виконавчої влади – це і є, багато в чому, надання її органами і службовцями різноманітних послуг.

І це, за великим рахунком, цілком закономірно, оскільки слід, зреш­тою, погодитись із тим, що сама державна влада – це аж ніяк не тільки реалізація повноважень, що зобов ‘язують громадянина, а й виконання певних обов’язків держави перед громадянином, за які вона цілком відповідальна перед ним. І таких обов’язків з її боку з’являтиметься дедалі більше в міру подальшої демократизації держави.

Отже, підтверджуючи доктринальну правомірність і термінологічну визначеність поняття «послуги» з боку органів виконавчої влади, слід вод­ночас звернути увагу на певну недоречність характеризування цих послуг як «управлінських». Адже тут прийнятнішим є акцент не на «владно-орга­нізуючому» аспекті відповідних дій (оскільки «управління» – це владно-організуючий вплив), а на тій ознаці, що вони здійснюються органами публічної (державної й самоврядної) адміністрації. Тобто найдоцільні­шим є термін «адміністративні» послуги.

Разом з тим, не всі без винятку владно-розпорядчі дії з боку органів виконавчої влади є підстави вважати адміністративними послугами.

Інакше будуть термінологічне змішані різнорідні за наслідками види владно-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади. Такі, напри­клад, як, з одного боку, прийняття обмежувальних чи обтяжуючих рішень щодо окремих приватних осіб (серед них навіть адміністративно-при­мусових заходів), а з іншого – видання численних дозвільно-реєстра­ційних актів.

Іншими словами, адміністративні послуги з боку уповноважених органів, посадових осіб надаються, як здається, за наявності таких обов’язкових ознак:

38

  • ці послуги надаються конкретним приватним (фізичним і юридич­
    ним) особам, як правило, за їх ініціативою (тобто за їх зверненням або
    скаргою) з приводу задоволення правомірних вимог, потреб та інтересів
    даних осіб;

  • надання цих послуг спрямоване на створення (дотримання) зако­
    нодавче передбачуваних умов для належної реалізації приватними осо­
    бами належних їм прав та виконання покладених на них обоє ‘язків (окрім
    тих, що пов’язані із застосуванням адміністративно-примусових за­
    ходів);

  • приватні особи мають право на свій розсуд (окрім вчинення ними не­
    правомірних дій) користуватись результатами наданих їм послуг.

Наведеними обов’язковими ознаками «адміністративних послуг» охоп­люється величезний масив владно-розпорядчих дій суб’єктів виконавчої влади: від видачі свідоцтва про народження, паспорта або дозволу до роз­гляду уповноваженим органом, посадовою особою будь-якого іншого звер­нення приватної особи з вимогою задовольнити її потреби чи інтереси з конкретного питання (хоч іноді уповноважені суб’єкти можуть, як здається, діяти на користь приватних осіб навіть без ‘їх конкретних звернень).

З огляду на зростаючу роль у сфері державного управління діяльності з надання адміністративних послуг, слід визнати доцільність розробки та прийняття базового Закону «Про загальні заходи надання адміністратив­них послуг», який мав би доповнюватись кількома спеціалізованими зако­нодавчими актами щодо регулювання конкретних видів зазначених по­слуг.

Отже, усе сказане свідчить, що назріло реформування адміністра­тивного права, спрямоване на справжню демократизацію відносин між державою і людиною на засадах визнання самоцінності кожної люди­ни, непорушності її природних та інших основних прав і свобод, необ­хідності втілення в правотворчу і правозастосовну практику ідей верхо­венства права.

  1. Авер'янов - Адміністративне право

    Документ
    З метою піднесення рівня підготовки юристів у вищих юридичних навчальних закладах Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України започатковано видання серії підручників (академічних курсів).
  2. Адміністративне право України Коломоєць

    Документ
    У підручнику подається у систематизованому вигляді матеріал з навчальної дисципліни “Адміністративне право”. Поряд із текстовим матеріалом із Загальної та Особливої частини (двох модулів) також подаються завдання практичного характеру
  3. Адміністративна процедура та адміністративні послуги Тимошук

    Книга
    Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимошук. — К.: Факт, 2003. — 496 с
  4. Керівник органу виконавчої влади адіністративно-правовий статус (Армаш)

    Документ
    Рецензенти: М.М. Тищенко, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
  5. Д миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  6. Теоретичні засади вдосконалення організації та діяльності органів виконавчої влади в контексті адміністративної реформи в Україні

    Документ
    Актуальність дослідження. З проголошенням незалежності Україна одержала у спадщину від колишньої радянської системи адміністративний апарат, неспроможний у нових умовах забезпечувати повноцінне становлення, функціонування та подальший розвиток держави.
  7. Робоча навчальна програма на 2010-2011 навчальний рік Адміністративно-процесуальне право

    Документ
    Вивчення питань пов’язаних з адміністративним процесом є складовою частиною спеціальної підготовки висококваліфікованих фахівців в галузі права. Треба зазначити, що адміністративно-процесуальне право є відносно молодою юридичною підгалуззю,
  8. Розділ 1 загальна характеристика управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

    Документ
    РОЗДІЛ 2 СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДГОТОВКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  9. Розділ І. Загальна характеристика управлінських рішень органів внутрішніх справ та адміністративних процедур

    Документ
    2.3.Забезпечення законності адміністративних процедур прийняття та реалізації управлінських рішень органів внутрішніх справ у відносинах з населенням 123

Другие похожие документы..