Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с

Отже, перший висновок полягає в тому, що не управлінський характер переважає у характеристиці предмета адміністративного права.

Що ж тоді слід вважати об’єктивним критерієм виокремлення з маси суспільних відносин тих, які складають предмет саме адміністративного права?

Думаю, що таким критерієм правильно вважати не управлінський ха­рактер регульованих відносин, а обов’язкову наявність у цих відносинах особливого суб’єкта – тобто такого, в якому уособлюється так звана «пуб­лічна адміністрація» – у вигляді або державних органів виконавчої влади, або виконавчих органів місцевого самоврядування (обґрунтування до­цільності легалізації поняття «публічна адміністрація», наведене у попе­редній главі цієї книги).

Стосовно ж характеру зазначених відносин слід зауважити, що пере­важають в них не управлінські ознаки, а ознаки так званої «публічної

28

сервісної» діяльності, тобто діяльності держави й органів місцевого само­врядування щодо забезпечення такого порядку їх взаємодії з населен­ням, конкретними приватними (фізичними і юридичними) особами, за якого останні здатні ефективно реалізовувати свої права і законні інте­реси.

Виходячи з цього, слід радикально змінити ставлення до доктринально-го тлумачення поняття адміністративного права. А саме, це – галузь права, що регулює переважним чином неуправлінські відносини між державними і недержавними публічно-владними органами, з одного боку, і підвладними керованими об’єктами – з іншого. Натомість адміністративне право регу­лює різноманітні відносини між цими органами і приватними особами щодо забезпечення згаданими органами необхідних умов для ефективної реалізації належних приватним особам прав, свобод і законних інтересів.

І лише як додаткова – тобто не першорядна, хоча й важлива – риса поняття адміністративного права має враховуватись «управлінська» (тоб­то, за етимологією цього терміна, власне «адміністративна») складова предмета регулювання цієї галузі права.

Отже, ще один висновок полягає в тому, що в узагальненому вигляді адміністративне право – це аж ніяк не «управлінське право», а головним чином «публічно-сервісне право», тобто право, спрямоване на обслугову­вання потреб та інтересів приватних осіб у їхніх стосунках з органами пуб­лічної адміністрації. Цей акцент і має стати домінантою в тлумаченні «адмі­ністративної» природи розглядуваної галузі права.

Більше того, аналогічно варто було б оцінювати природу багатьох інших категорій та інститутів, у визначенні яких використаний термін «адміні­стративний» (наприклад, «адміністративна відповідальність» – це не відпо­відальність управлінського характеру, а відповідальність перед органами публічної адміністрації).

Література

  1. Див., наприклад: Бекетов О.Й. Актуальньїе проблеми администра-
    тивного права России // Государство й право. 1999. № 5. – С. 80–88.

  2. Старилов Ю.Н. Административное право: сущность, проблеми ре­
    форми й новая система // Правоведение. 2000. № 5. – С. 6.

  3. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Пра­
    во України. 2003. № 2. - С. 25.

2. Щодо наукової дискусії про предмет адміністративного права: додаткові аргументи

В умовах проведення в Україні адміністративної реформи дискусія про предмет адміністративного права пов’язана з визначенням напрямків удо-

29

сконалення адміністративно-правового регулювання. Це, як уже зазнача­лося у попередньому підрозділі глави, сприятиме розв’язанню проблем, що виникають у зв’язку із кардинальною зміною соціального призначен­ня адміністративного права.

Традиційно адміністративне право розглядається як галузь права, яка має регулювати певну групу суспільних відносин, що виникають у сфері публічної діяльності держави, зокрема державного управління. Проте ця загальна інтерпретація визначення предмета адміністративного права може влаштовувати сучасну наукову дискусію з цього приводу лише на початко­вому етапі його вивчення та аналізу.

Більш уважний погляд на таке складне і динамічне явище як предмет адміністративного права дає змогу виокремити кілька теоретико-правових проблем, генезис яких пов’язаний зі змінами державно-правових орієн­тирів та ролі держави у постсоціалістичних країнах, у тому числі й в Ук­раїні. Йдеться про трактування державного управління та його співвідно­шення з адміністративним правом.

У ст. 6 Конституції України зазначено, що державна влада у нашій країні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Однак не застосовується поняття «державне управління». У зв’язку із цим постає необхідність визначення місця державного уп­равління в контексті розв’язання питання про предмет адміністратив­ного права.

Існує концепція «зникнення» державного управління в сучасних уп­равлінських системах1, її прибічники вважають, що державне управління не має права на існування, оскільки є певним елементом тоталітарної системи. Вони пропонують замість поняття «державне управління» вико­ристовувати поняття «виконавча влада» і, відповідно, виходять з визнання того, що замість відносин, які виникають у сфері державного управління, з’являються відносини за участю виключно органів виконавчої влади. Такі відносини, на думку цих авторів, й складають предмет адміністративного права.

Прихильники іншої точки зору взагалі ігнорують трансформацію пред­мета адміністративного права2.

Робляться також спроби ототожнення державного управління і вико­навчої влади. Так, Д. М. Бахрах наголошує, що адміністративне право ре­гулює всі управлінські відносини, за винятком тих, які регламентовані іншими галузями права3.

І нарешті, існує концепція, спрямована на таке наукове визначення співвідношення між поняттями «державне управління» і «виконавча вла­да», яке найбільше, на наш погляд, відповідає існуючим реаліям адміні­стративно-правового регулювання, її прибічники вважають, що «виконав­ча влада» є категорією політико-правовою, тоді як «державне управління» – це категорія насамперед організаційно-правова4. Така точка зору уяв-

‘ Наведена теза автора цього підрозділу не £ спільною думкою більшості учасників авторсь­кого колективу даної книги.

30

ляється найбільш плідною*. Вона дає можливість вести пошук науково обгрунтованого розуміння предмета адміністративного права.

Таким чином, підтверджується висновок попереднього підрозділу цієї глави, згідно з яким положення про те, що предметом адміністративного права є управлінські відносини, які складаються у сфері державного управ­ління, потребує суттєвих уточнень.

По-перше, управлінські відносини опосередковуються не тільки адмі­ністративним, а й іншими галузями права. Поняття цих відносин є більш широким. Лише частина з них, визначена в законодавстві, регулюється адміністративним правом, а, отже, входить до предмета останнього.

По-друге, поняття «державне управління» за сучасних умов слід роз­глядати як категорію, значно ширшу за поняття «державна виконавча вла­да» або «державна виконавча діяльність». Адже державне управління здійснюють усі державні органи – законодавчої, судової та виконавчої гілок влади.

Хоч основна група управлінських відносин складається саме у сфері виконавчої влади, не всі відносини за участю органів виконавчої влади можуть бути управлінськими, і не всі з останніх входять до складу пред­мета адміністративного права. Так, виконавчі органи здійснюють бага­то функцій, які не є управлінськими (інформаційна, благодійна, ідео­логічна діяльність тощо). Однак, як уже зазначалося, управлінська діяльність грунтується й на інших галузях права, використовуючи їх потенціал впливу на суспільні відносини, а деякі управлінські за своєю природою відносини взагалі не врегульовані нормами права у зв’язку або з недосконалістю правового регулювання, або з творчим характе­ром цих відносин.

Найбільша група управлінських відносин, що складаються в процесі діяльності органів виконавчої влади, регулюється адміністративним пра­вом, їх окреслення є найбільш злободенним науковим завданням. На нашу думку, це – відносини, у яких орган виконавчої влади діє відпо­відно до закріпленої за ним компетенції й використовує державно-владні повноваження, спрямовані на реалізацію функцій державного управ­ління.

Нагадаємо, що державне управління – це явище, яке має об’єктивний характер незалежно від того, якими правовими засобами забезпечується його функціонування. Останнє положення пов’язане також з такою особ­ливістю предмета адміністративного права, як його поширення на сфери, що перебувають за межами виконавчої влади.

Так, внутрішньоапаратні відносини, що складаються у ході реалізації законодавчої влади, також частково належать до предмета адміністратив­ного права. Це – відносини, що мають внутрішньоорганізаційний харак­тер і виникають у процесі законопроектної діяльності Верховної Ради, а також відносини, які виникають у ході організації законодавчого процесу з боку апарату Верховної Ради і які, згідно із законом, належать до основ­них інститутів адміністративного права.

31

До предмета адміністративного права належать також управлінські відно­сини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування, коли вони реалізують делеговані їм повноваження і виражають публічні, тобто загальнодержавні, інтереси.

Сказане вище дає змогу охарактеризувати державне управління в його більш широкому розумінні й водночас визначити наявність управлінсь­ких відносин, що мають державно-владний характер і забезпечують вико­нання управлінських функцій, використовуючи закріплені законом дер­жавно-владні повноваження.

Останні характерні не тільки для адміністративного, а й для спорідне­них з ним галузей права, що забезпечують державне управління як особ­ливий вид управління соціального. Причому визначення владних повно­важень має бути пов’язане з природними юридичними та організаційними властивостями самої влади.

Концепція, згідно з якою влада може бути лише державною, не підтвер­джується реаліями повсякденного життя. Як відомо, влада може виникати не тільки на державному рівні. У такому разі кажуть про владу одних лю­дей над іншими як про результат політичного, ідеологічного, економіч­ного, релігійного та інших впливів.

Адміністративно-правове регулювання має справу саме з державно-влад­ними повноваженнями, повноваженнями державно-владного характеру. При цьому треба зробити деякі уточнення: влада завжди має соціальний харак­тер, отже, вона використовується в певних соціальних структурах, які ма­ють відповідну організаційну будову, а тому дуже важливо знати, з якою метою влада використовується, що дає змогу відокремити державну владу від інших владних впливів у суспільстві.

Слід мати на увазі, що поняття органу державного управління має важливе наукове значення і не тотожне поняттю суб’єкта виконавчої влади.

Інколи ці поняття застосовуються як рівнозначні. З теоретичної точ­ки зору термін «орган державного управління» слід розглядати як уза­гальнююче організаційно-правове поняття. Його не можна ототожню­вати з поняттям органу виконавчої влади. Отже, поняття «орган дер­жавного управління» не треба використовувати в застарілому значенні, що було конституційне обумовлене у законодавстві радянських часів. Йдеться про юридичну формулу «органи державної влади та органи дер­жавного управління». У сучасному розумінні адміністративного права та реального конституційно-правового регулювання діяльності держав­но-владних структур термін «орган державного управління» необхідно розглядати насамперед як наукове поняття, характерне для всіх дер­жавних органів, що користуються державно-владними повноваження­ми і здійснюють управління суспільством або окремими його складови­ми. Водночас, «суб’єкт виконавчої влади» і «орган виконавчої влади» – поняття, що реально відображають політико-правову та державно-пра­вову дійсність. Це виявляється у визначенні органів виконавчої влади

32

на конституційному рівні. Разом з тим, поняття «орган державного уп­равління», хоч і використовується інколи за традицією в чинному зако­нодавстві галузевого рівня, несе насамперед організаційно-правове на­вантаження.

Адміністративне право регулює не тільки діяльність органів виконав­чої влади, а й, як уже зазначалося, інші відносини державно-владного характеру, що складаються в ході реалізації функцій державного управ­ління.

Отже, нині поняття «державне управління» є передусім суто науковою категорією, яка не збігається з колишнім поняттям державного управлін­ня, що використовувалося до прийняття конституцій нових незалежних пострадянських держав. Разом з тим, поняття «виконавча влада» є право­вою категорією, що закріплена в чинному, зокрема в конституційному, законодавстві. Поняття державного управління значно ширше поняття виконавчої влади, а отже, і поняття органу державного управління, не збігається за обсягом з поняттям органу виконавчої влади.

«Державне управління» – це організаційно-правова категорія, яка зав­жди відображає певний рівень організації системи управління й держави загалом. Водночас поняття виконавчої влади є політико-правовою кате­горією, існування якої обумовлене запровадженням у практичну діяльність державних органів концепції поділу державної влади. Адміні­стративне право пов’язане головним чином із діяльністю органів вико­навчої влади. Однак до предмета адміністративного права входять і ті відносини, які складаються у сфері державного управління загалом, коли відповідні державні органи (органи місцевого самоврядування у випад­ках делегування їм державних функцій) в процесі управління використо­вують державне-владні повноваження, передбачені законом. Разом з тим, не вся діяльність органів виконавчої влади регулюється адміністратив­ним правом.

Хибність теоретико-методологічних підходів до визначення предме­та адміністративного права, за яких фактично ігноруються зміни в пред­меті адміністративно-правового регулювання, стає очевидною під час аналізу напрямків розвитку чинного законодавства, а також механізмів сучасного державного управління. Функціональна структура останньо­го залишається незмінною, але співвідношення між управлінськими функціями весь час змінюється залежно від напрямів економічної та соціальної політики держави, а також від особливостей розвитку рин­кових відносин.

Нині можна констатувати, що така функція державного управління, як безпосереднє (оперативне) управління господарськими структурами, підприємствами та іншими об’єктами, звужується, хоч бюрократичні тен­денції в державному управлінні та існуючі традиції значно гальмують цей процес. Це викликає до життя ідеї та практичну реалізацію політики дере-гулювання у сфері державного управління. Свідченням цього є Указ Пре­зидента України, від 22 січня 2000 р. «Про запровадження єдиної держав-

  1. Авер'янов - Адміністративне право

    Документ
    З метою піднесення рівня підготовки юристів у вищих юридичних навчальних закладах Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України започатковано видання серії підручників (академічних курсів).
  2. Адміністративне право України Коломоєць

    Документ
    У підручнику подається у систематизованому вигляді матеріал з навчальної дисципліни “Адміністративне право”. Поряд із текстовим матеріалом із Загальної та Особливої частини (двох модулів) також подаються завдання практичного характеру
  3. Адміністративна процедура та адміністративні послуги Тимошук

    Книга
    Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимошук. — К.: Факт, 2003. — 496 с
  4. Керівник органу виконавчої влади адіністративно-правовий статус (Армаш)

    Документ
    Рецензенти: М.М. Тищенко, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
  5. Д миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  6. Теоретичні засади вдосконалення організації та діяльності органів виконавчої влади в контексті адміністративної реформи в Україні

    Документ
    Актуальність дослідження. З проголошенням незалежності Україна одержала у спадщину від колишньої радянської системи адміністративний апарат, неспроможний у нових умовах забезпечувати повноцінне становлення, функціонування та подальший розвиток держави.
  7. Робоча навчальна програма на 2010-2011 навчальний рік Адміністративно-процесуальне право

    Документ
    Вивчення питань пов’язаних з адміністративним процесом є складовою частиною спеціальної підготовки висококваліфікованих фахівців в галузі права. Треба зазначити, що адміністративно-процесуальне право є відносно молодою юридичною підгалуззю,
  8. Розділ 1 загальна характеристика управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

    Документ
    РОЗДІЛ 2 СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДГОТОВКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  9. Розділ І. Загальна характеристика управлінських рішень органів внутрішніх справ та адміністративних процедур

    Документ
    2.3.Забезпечення законності адміністративних процедур прийняття та реалізації управлінських рішень органів внутрішніх справ у відносинах з населенням 123

Другие похожие документы..