Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011

Наукове видання

ГЕНДЕРНА МАПА ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

М А Т Е Р І А Л И

Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, 21-22 квітня 2011 року)

Відповідальний за випуск Н.Д.Світайло

Комп’ютерне верстання Радько Л.С.

Формат 60х84/16. Ум.друк.арк.9,06. Обл.– вид.арк. 8,87. Тираж 100 пр. Зам. №

Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

ГЕНДЕРНА МАПА
ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, 21-22 квітня 2011 року)

Суми

2011

УДК 314.96 (063)

Г 34

Редакційна колегія:

Головний редактор - канд. філос. наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи Світайло Н.Д., відповідальний редактор - старший викладач Павленко В.П.

Гендерна мапа Центрально-Східної Європи: матеріали
Г 34 міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми,
21 – 22 квітня 2011 р./ редкол.: Н.Д.Світайло,
В.П. Павленко. – Суми: Сумський державний університет,

2011. – 154 с.

УДК 314.96(063)

© Сумський державний університет, 2011

РОЗДІЛ І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕССИ

Монолатій Іван Сергійович,

д. політ. н., доц. каф. політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Правові аспекти ґендерної політики в Габсбурзькій монархії: фактор політичної та громадянської участі

Формалізація Австро-Угорщиною політичної участі її громадян передбачала їхню участь у виборчому процесі. Проаналізуємо процес еволюції основних принципів електоральної участі, закріплених у правовому полі Австро-Угорщини. Щоб бути включеною до числа виборців, людині було потрібно відповідати певним ознакам, «кваліфікаційним критеріям». Передусім, бути громадянином країни, досягти певного віку, а також не підпадати під категорії осіб, що позбавлені виборчих прав у законодавчому порядку як недієздатні. У досліджуваний період виборче право не мало загального поширення, а участь етнофорів у виборах була обмежена виборчими цензами – офіційно визначеними умовами й ознаками, на підставі яких громадянам надавали право обирати й бути обраними. Серед них були: володіння майном, стать, термін осілості, рід і характер професійної діяльності.

Правові основи австрійського парламентаризму, закладені у 1848–1849 рр. встановлювали таку виборчу процедуру. На першому етапі виборів обиралися виборщики. На цих виборах право голосу і право бути обраним володіли усі австрійські громадяни з 24-річного віку, громадські права яких не були обмежені і які проживали у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. На другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом міг бути лише той австрійський громадянин, який мав 30 років і в першому обраний виборщиком. Обраним вважався кандидат, що здобував абсолютну більшість голосів (у разі потреби могли проводитись другий і третій тури голосування) [1].

Тривалий час виборче право в Австрії обмежувалося майновими цензами. Так, до 1896 р. в Австрії існували чотири курії (особливі класи, категорії виборців), кожна з яких посилала депутатів до рейхсрату абсолютно окремо від інших. Перша курія представляла великих землевласників, друга – жителів міст і фабричних селищ, третя (з 1868 р.) – членів торгово-промислових палат, а четверта – сільські громади. Зауважмо, що кожна з цих курій мала раз і назавжди надане їй право обирати визначену кількість депутатів, незалежно від кількості виборців у ній.

Обрання депутатів безпосередньо населенням було введене виборчою реформою 1873 р. З цього часу почали утверджуватися прямі стосунки між виборцями і кандидатами у депутати, закладалося підґрунтя для поступового розвитку політичних партій. Перші прямі вибори відбулися у 1873 р. Щоправда, у них прийняли участь 254 012 осіб із 20 074 645 осіб населення – тільки ті чоловіки, котрі щорічно сплачували не менше 20 корон прямих податків. Згодом, у 1882 р. це право здобули і ті, хто платив мінімум 10 корон прямих податків щорічно (т.зв. «п’ятиґульденові чоловіки») [2].

Після реформування виборчого законодавства у 1873 р. були закладені й специфічно ґендерні положення. Так, § 9 закону «Про вибори членів Палати послів рейхстрату» («Положення про вибори до рейхсрату») від 2 квітня 1873 р. визначав, що правом голосу був наділений кожен повноправний громадянин Австрії чоловічої статі, якому виповнилося 24 роки і який не був виключений з виборчого права. Стосовно жінок, виборчими правами були наділені особи жіночої статі виключно у курії великих землевласників (найбільші платники податків), котрі вважалися, як і чоловіки, повноправними, досягли 24-річного віку і не були виключені з виборчого права [3]. Однак після того, як Каринтія і Крайна у 1884 р. обмежили виборче право для жінок у курії великих землевласників, аналогічні кроки здійснили Нижня та Верхня Австрія, Штирія, Моравія та Істрія. Участь жінок у крайових та муніципальних виборах була скасована й на Буковині (у курії міст і сільських громад), а в Ґраці – у муніципальних виборах [4].

Показово, що у «Тимчасовому законі про громади» від 17 березня 1849 р. право голосу в громаді було надано обом статям в межах цензового виборчого права: право голосу мали платники податків (чоловіки і жінки) на підставі володіння землею чи будинком, дрібного виробництва або «економічної активності» за умови постійного перебування у громаді. При цьому жінки мали можливість брати участь у політичному житті, однак ця участь, на думку Б. Бадер-Заар, не була повноцінною, оскільки згідно із § 30 дружин на виборах репрезентували чоловіки, а вдови, розлучені і неодружені жінки були представлені уповноваженою особою чоловічої статі. Однак у містах, які мали статути і ухвалювали власні положення про вибори (наприклад, Відень і Прага), жінки могли принципово виключатися з виборчого права. Жодних змін щодо права участі жінок у виборах не приніс і Імперський закон про громади 1862 р. [5].

Демократизація виборчого права і визнання права громадян Австро-Угорщини на політичну участь були чітко детерміновані за статевою ознакою. Найпослідовніше це проявилося у діяльності Палати послів рейхсрату під час запровадження загального і рівного виборчого права виключно для чоловіків 26 січня 1907 р. Проте скасування куріальної системи на парламентському рівні означало втрату активного права голосу великими землевласницями [6]. Відсутність підтримки більшості представлених в рейхсраті і крайових сеймах партій, а також соціальні і міжнаціональні суперечності, які мали місце у дуалістичній імперії аж до початку Першої світової війни, не принесли успіху рухам жінок за виборчі права. Лише із розпадом Габсбурзької монархії здійснилася їхня мета як наслідок нового співвідношення сил в державах-наступницях. Виборче право для жінок ввели в Австрії, Польщі та Чехословаччині у 1918 р.

Література:

1. Настасяк І.Ю. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772–1848 рр.) : Монографія / І. Ю. Настасяк. – К. : Атіка, 2006. – C. 128.

2. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774–1918 рр.) / М.В. Никифорак. – Чернівці : Рута, 2004. – С. 126.

3. Quellensammlung zur Österreichischen und Deutschen Rechtsgeschichte vornehmlich für den Studiengebrauch / Hrgs. von Rudolf Hoke und Ilse Reiter. – Wien; Köln; Weimar : Böhlau, 1993. – S. 455.

4. Bader-Zaar B. Frauenbewegungen und Frauenwahlrecht / Birgitta Bader-Zaar // Die Habsburgermonarchie 1848–1918. Im Auftrag der Kommission für die Geschichte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie (1848–1918) herausgegeben von Helmut Rumpler und Peter Urbanitsch. – Band VIII : Politische Öffentlichkeit und Zivilgesellschaft. – 1. Teilband: Vereine, Parteien und Interessenverbände als Träger der politischen Partizipation. – Wien : Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2006. – S. 1011–1012.

5. Op. cit. – S. 1010.

6. Op. cit. – S. 1012.

Dr.Amira Mostafa,

Executive Director of Arab World Center

for Democratic Development & Human Rights (Jordan)

FREEDOM OF INFORMATION AND WOMEN RIGHTS

The paper is an explanation of women’s practices in the processes that have led to the formulation, enactment and implementation of laws or policies that enable citizen to enjoy the freedom of information and be informed in the custody of the government.

Freedom of information allows the citizens of any country to have the right of access to official information to held and custody their government thus promoting transparency and accountability. It invokes an obligation on the part of the government to facilitate easy access to information under its docket to publish important information pro-actively and regularly for general public use.

Once women citizens know what their government is doing on their behalf they will be in a better position to observe and monitor where necessary those in public offices accountable for their decisions, actions or non-action.

Having freedom of information legislation and politicizes is very important for democratic state as it is fundamentally related to good governance and sustainable development. On the benefits of some researches in women and gender studies , which makes right of people to know what and how the power holders are making decisions that impact on their lives, we can think about numerous of this legislations which include:

Inclusion and partnership with government to get more transparent and accountable to the people.

Training and engaging people to participate in public life and self-governance.

Inclusion of those currently marginalized such as poor women, un-educated women etc.

Inclusion of private sector according to their needs to the communities they work within regarding respect of human rights particularly the right for development.

Empowerment of the capacity of NGO’s and other institutions to minimize and expose corruption in all its numerous forms including nepotism.

Prove the processes of decision making as factual information and quality data information with priorities choice and resource allocation decisions.

Assure that the governors are becoming accountable and expose human rights violations.

Promote workers in enabling them for negotiating and use of their rights for better service especially for women employees to achieve the work also taking into consideration their social life balance.

It’s great potential of enhancing women’s rights and empowerment to enable their rule in society. Many women get infected by HIV/AIDS due to the lack of information. Teenage girls faced with high levels of teenage pregnancies due to the lack of basic information about their health and sexuality and right of access to family planning information and facilities. Women suffer from violence in their families or husbands because of negligence of law institutes and lack of information. Girls and women are ignored because of the rule of the religious authorities and power of money.

The issue of professional negligence in the medical facilities across the continent has reached alarming levels. However, the majority of women are not fully informed about their rights as patients. The government has the responsibility to make information about patients’ rights readily available and accessible (in the form that they can understand and used the need of the women as citizen).

Resources :

1. /

2.http://www.theadv/Stop_Violence_Against_Women_Website_Project.html

3. Freedom of information in Africa. FEMNET.

4. Equality for Women Right , Sameer Jarrah.

5. Human Rights for Women. Amira Mostafa.

Боринська Ольга Леонідівна,

к. політ. н.,

Прикарпатський національний університет

ім. Василя Стефаника

Демократизація – політичні вибори – гендерна паритетність

Визначаючи шляхи гармонійного розвитку держави, мета якої - консолідована демократія, необхідно усвідомлювати два основні напрямки впровадження структурних змін. Перший напрямок – удосконалення політико-правового забезпечення, приведення фундаменту законодавчої бази у відповідність із європейськими стандартами, що дає змогу впроваджувати безпосереднє волевиявлення народу як основну передумову легітимності влади. Другий напрямок – побудова громадянського суспільства, основне місце в якому займає політична культура громадян та необхідність паритетного представництва у політичній сфері.

Ґрунтуючись на методологічних дослідженнях відомого політолога А.Лейпхарта, спробуємо з’ясувати, яка виборча система (мажоритарна, пропорційна чи змішана) є найбільш доцільною для демократичного розвитку держави. Відзначимо, що представництво жінок у органах влади та політичних об’єднаннях є одним із якісних показників демократичного поступу і розглядається європейською спільнотою як одна із обов’язкових умов функціонування демократичного режиму.

У державах, де на виборах діє принцип більшості, швидше за все утверджуються двопартійні системи, однопартійні уряди та існує домінуюче положення виконавчої влади стосовно законодавчих органів. Перераховані ознаки відповідають вестмінстерській або мажоритарній виборчій системі. Пропорціональне представництво відповідає багатопартійній системі, коаліційним урядам і більш поміркованому співвідношенню виконавчої та законодавчої гілок влади [2]. Проводячи паралелі зазначимо, що практично всі держави, серед них і Україна, після розпаду СРСР, обрали мажоритарну систему, але у жодній з держав вона не призвела до демократичної стабільності.

Звертаючись до питання гендерного представництва, відзначаємо, що у постсоціалістичних державах жінки користуються досить високим соціальним статусом, особливо це стосується освіти, професійної кваліфікації, але політичною активністю поступаються своїм західним колегам. Українські політологи виділяють ряд факторів, які гальмують процес повноцінного входження жінок до політичної сфери, серед них політична культура (традиційні уявлення суспільства перешкоджають політичній активності жінок) і несприятливий вплив політичних інститутів (зокрема, виборчої системи) [1].

Повертаючись до аналізу виборчих систем, зазначимо, що пропорційна система, як консенсусна модель демократії, яка є протилежністю однозначному правлінню більшості, втілює прагнення до обмеження і розподілу влади різними способами [2]. На наш погляд варто відзначити, що саме ця система сприяє також збільшенню представництва жінок у парламенті. Пропорційна система дає можливість пройти жінкам за партійними списками, так як виборці голосують за партію, а не за особи. Більші шанси пройти є у жінок-політиків в багатомандатних округах, так як збільшення кількості партій і зниження виборчого бар’єру призводять до отримання великої кількості мандатів, і, відповідно, ширшому представництві жінок [3].

Сприятливим фактором для жінок-політиків є централізоване формування партійних списків – у такому випадку гендерне питання більш контрольоване і жінки мають можливість потрапити до «першої десятки» (переваги політичної реклами, і, власне, проходження до парламенту).

У висновках спробуємо зупинитись на оптимістичні ноті – виборча система сучасної України не ускладнює представництво жінок-політиків у парламенті. Останніми роками зберігається тенденція, що частина жінок-політиків, переобраних на другий термін, вища ніж чоловіків [1, 236]. Україні, як державі, що прагне демократичних перетворень, необхідно удосконалити політико-правове забезпечення, а парламентсько-пропорційна система може бути надійним підґрунтям.

Література:

1.Сурніна-Далекорей О. Вплив інституційно-правових механізмів на політичне представництво жінок в країнах Центрально-Східної Європи в 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття / О. Сурніна-Далекорей // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. – 2008. – № 9. – С. 234–241.

2.Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий / А. Лейпхарт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: /bibliotek_Buks

3.Жидкова Н.Г. Избирательная система, политические партии и представительство женщин: теоретический аспект / Н.Г. Жидкова // Политическая наука. – 2003. – № 1. – С. 127–144.

  1. Авторефератів 206, журналів 150

    Автореферат диссертации
    Баксанский, О.Е. Нанотехнологии, биомедицина, философия образования в зеркале междисциплинарного контекста: учеб. пос. / О.Е.Баксанский, Е.Н.Гнатик, Е.
  2. Окажчик до 15-річчя від дня заснування Закарпатського Державного університету Редакційно-видавничий відділ Закду ужгород 2010 ббк 91. 9+72+74. 58(4Укр-4Зак)

    Документ
    Публікації науково-педагогічних працівників Закарпатського державного університету: Галузевий бібліографічний покажчик (До 15-річчя від дня заснування Закарпатського державного університету)/Укладачі: О.
  3. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю наукової бібліотеки Хмельницького національного університету 15 16 березня 2012 року Хмельницький 2012

    Документ
    Бібліотека та сучасні тенденції в інформаційному забезпеченні освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів : матеріали наук.
  4. Міністерство освіти та науки України (9)

    Документ
    У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових
  5. Міністерство освіти та науки України (12)

    Документ
    У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових
  6. Академії мистецтв (2)

    Документ
    В.М. Бабієнко, Н.В. Владимирова, І.Б. Зубавіна, Ю.О. Іванченко, О.Ю. Клековкін, Л.В. Кодакова, Р.Г. Коломієць, Т.В. Ленкова, О.М. Міщенко, О.В. Сіткарьова, Р.
  7. Національної (1)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.С. Тимошенко, О.К.
  8. М. П. Драгоманова за 1990-1999 роки /Уклад. Н.І. Тарасова, І. В. Позднякова

    Документ
    Дане видання – 5 випуск - подає перелік друкованих праць співробітників (за час їх перебування в інституті) з 1990 по 1 рік. У покажчик ввійшли книги, брошури, статті, тези доповідей наукових конференцій, автореферати дисертацій, авторські
  9. Проблеми та перспективи розвитку економіки І підприємництва та комп’ютерних технологій в україні 26-31 березня 2012 року львів 2012

    Документ
    Проблеми та перспективи розвитку економіки і підприємництва та комп’ютерних технологій в Україні: збірник тез за матеріалами VІІI науково-технічної конференції науково-педагогічних працівників, 26-31 березня 2012 р.

Другие похожие документы..