Реферат на тему: аналіз роману олеся Гончара «собор»

Реферат

на тему:

АНАЛІЗ РОМАНУ Олеся Гончара «СОБОР»

Можна з впевненістю сказати, що творчість Олеся Гончара загально­людська, бо про загальнолюдські цінності він вболіває у кожному своєму творі. Який період історії нашого народу не розглядав би автор, — скрізь простежуються найвищі цінності життя — свобода і людяність.

Стосовно свободи, здавалось би, зрозуміло, якщо мова йде про бо­ротьбу з ворогом. А от у мирний час... У мирний час, коли не існує відкритого антагонізму, поняття «свобода» сприймається абстрактно. Але саме проти цієї абстрації і протестує автор, створюючи образи лю­дей, вільних у своєму виборі, у своїх судженнях і переконаннях. Шлях до свободи фізичної завжди супроводжувався кров'ю, смертю, руйнівництвом. А хіба шлях до свободи духовної коли-небудь був легким? Напевно, ні, адже руйнівна спроба торкалася і людських душ, а смерть духовна навряд чи легша за смерть фізичну.

1 Саме тому Олесь Гончар так багато уваги приділяв зображенню ду­ховної краси представників повоєнного покоління і викриттю їхніх не­гативних проявів.

Українська література 60—70 років почала шукати нові форми для показу істинно людських цінностей. На жаль, більшість цих творів або чекали свого часу, або були вилучені з літературного процесу. Це стосу­валося творчості Валерія Шевчука і Романа Іваничука, Григора Тютюн­ника І Олеся Гончара, адже роман «Собор» було заборонено літератур­ними критиками на двадцять років)

Та хіба могла сподобатись тогочасним ідеологам правда про кар'є­ризм деяких офіційних осіб, риси яких уособлює в собі Володька Лобо­да? Саме з ініціативи таких робіт руйнувалися пам'ятки архітектури, знищувались родючі ґрунти, осушувались повноводні ріки. Дивлячись на красу дніпровських плавнів, Володька виношує руйнівну ідею: «За­топити або, навпаки, осушити?» Про Лободу і про таких, як він у ро­мані «Собор» сказано: «Не Архімед, не Галілей — чиновник іде по світу, він задає тон... Так, так, великий чиновник двадцятого століття. Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей вирішує.

Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі». Такі ж чиновники вершили долі представників сільської молоді, які не мали права виїха­ти з села.

У самому творі можна віднайти рядки, якими Олесь Гончар передба­чав реакцію чиновників на свій роман: «Треба й сучасних авторів підчи­тати, щось вони ж там пишуть? Щось... мислять? Лобода одразу нахму­рився: ох, знаємо тих мислителів. Про соцреалізм не дуже щось, більше про гуманізм... Вічні питання їм подавай, вічні істини, їм би оцей собор — стояли б і вік на нього молились... Ні, розбалували ми їх!..»

«Стало, зокрема, зрозуміло, що на час виходу у світ роман поділив долю творів, які за рівнем проникливості і гостроти художніх узагаль­нень та завбачальності багато в чому випереджали свою добу — саме в плані акцентування на проблемах, які з плином років набули ще більшої злободенності. Властива й іншим Гончарєвим творам, ця якість вияви­ла себе в «Соборі», може, з найбільшою силою. Принаймні перечитую­чи роман, не раз ловиш себе на думці, що написаний він саме нині, а не двадцять років тому — такими першовідкриттєвими, розвідувальними ознаками твір наділений»1

Центральним образом твору є образ собору. Це символічний образ, який уособлює в собі духовне начало українського народу, здійснює зв'язок поколінь, є верховним суддею людських діянь з погляду вічності. Собор увібрав у себе довершеність і гармонію, витончену красу І внут­рішню силу. Тому сприймається він як жива істота: «Вночі собор мо­лодіє. Зморшок часу на ньому не видно...»

Проте найголовнішою в творі є тема збереження духовних святинь, без яких людина перестає бути людиною. Саме в ставленні до собору розкриваються всі персонажі твору. Вони ніби поділяються на два умов­них табори — захисників цієї величної споруди та недругів.

Духовно багатими і чистими постають перед нами жителі приміської окраїни. У кожного з героїв твору своя доля, своя історія, свій шлях. Але єднає їх моральна чистота, виражена у їхньому відношенні до праці, до природи, до культури свого народу. Душі Єльки і Миколи, Віруньки й Івана, Ізота Лоботи і Ягора Катратого такі ж чисті, як прозорі води Скарб­ного. Ніякий бруд не може торкнутися їхніх сердець. Таке уособлення непо­рядності як Володька Лобода не може їх морально зіпсувати.

Справжнім красенем постає перед нами Микола Баглай. Студент-мрійник, він сповнений такої глибокої віри в життя, що ладен пожерт­вувати ним в ім'я людей. В ім'я людей будували давні майстри свою святиню, в Ім'я людей захищав її професор Яворницький від махновсь­кого розгулу, в ім'я людей став на захист собору ще один оборонець — Микола Баглай. Юнак любить свій край, в якому виріс, з пошаною

ставиться до людей, до історії свого народу, до науки. На тлі собору виростає його кохання до Єльки, але при цьому собор — не пасивна споруда, а ніби жива душа, яка спонукає людей до високих і чистих почуттів.

Єлька, яка дивилась на собор з острахом і недовірою, після переко­нань Миколи збагнула, що іноді споруди бувають чистішими за людей. А пережиті дівчиною втрати і образи не залишать і сліду жорстокості на її серці. Вона палко кохає Миколу, шанобливо ставиться до дядька Ягора, щиро вболіває за Ізота Лободу. Миколине кохання допомагає дівчині розібратися у власних почуттях і поривах.

Герої Гончара надзвичайно вродливі. Вродливі не лише зовнішньо, а і внутрішньо. Наполеглива і лагідна Вірунька вродлива своїм чекан­ням. Вона ніби випромінює свою чистоту і вірність. Ця жінка всюди встигає — завзяття вистачає їй і на роботі, і дома, і у громадських справах. Вірунька не лише поборниця справедливості, а ще і звинува-чувач людської підлості, адже саме вона викрила безчесний вчинок сво­го кума Володьки Лободи, який позбавив собор таблички — його охо­ронної грамоти.

Такою ж чистотою оповитий образ Івана Баглая. Але творення цього образу дещо відмінне, оскільки читач знайомиться з Іваном через когось: через Віруньку, через брата Миколу, через Ізота Лободу. І нарешті він з'являється сам, чистий своїми поглядами, думками, розумінням свого місця в житті. Перебуваючи в чужій країні, Іван ні на мить не забував про свою. Він порівнював життя людей далекої Індії із побутом нашого народу і щиро вболівав за велику відсталість своєї Батьківщини. Найбільш його захоплювало те, як «там» уміють захищати й берегти пам'ятки культури, яка доброзичливість панує серед людей. Іван мимоволі дохо­дить до висновку, що не можна далі так жити, підкоряючись підлабуз­никам, кар'єристам, руйнівникам досягнень співвітчизників.

З любов'ю зобразив письменник і образ металурга Ягора Катратого. Зовні похмурий, Ягор виявляється дуже ніжною людиною. Його бать­ківське ставлення до Єльки сповнене турботи і вболівання за її долю. Саме цим пояснюється бажання Ягора знайти для племінниці надійний захист. Безумовно, захист в образі Володьки Лободи хибний, проте по­чуття Ягора справжні.

Юність проведена серед махновців, наклала на Яго рове обличчя пе­чатку суворості. На все життя запам'ятав він зустріч з професором Яворницьким, яка дала його становленню значно більше, ніж всі попередні роки. Відбулась переоцінка цінностей. Можливо, саме ця зустріч допо­могла юнакові знайти себе, а згодом стати хорошим металургом і героїч­ним визволителем Титана.

З надзвичайною теплотою зображено Ізота Івановича Лободу. Заслужений робітник виховав багато славних металургів. Війна забрала в нього двох синів. На третього, Володимира, покладав всі батьківські

надії, але марно. Не маючи впливу на сина-кар'єриста, тамуючи образу на нього, Лобода змушений доживати вік у Будинку старих металургів. Старий батько мріє про онуків, сподівається, що син отямиться, змінить­ся і повернеться обличчям до людей.

Але історія має немало свідчень тому, як деякі людці шляхом підступ­ності і підлості ошукували державу, а не те що рідних батьків. Саме з такого звироднілого племені походить і Володька Лобода. Недаремно його називають батькопродавцем. І хоча це не єдине його прізвисько, проте ганебнішого за це не буває. Кар'єрист і «юшкоїд» Володька Лобо­да з тих, хто будь-якою ціною йтиме до влади. Він вміло ховає своє хижацьке єство за словами: «Ідучи назустріч побажанню трудящих...» Боляче зачіплянцям, бо з'являється чутка, що Володьчину старанність вислужитись помітили «вгорі», на що рідний батько, Ізот Лобода, ска­же: «...Він вам не один собор знесе, не одне таке смердюче море збудує, що й ради потім не дасте».

Жахлива сама природа такого явища як байдужість. «І ніякого до­кору власної совісті, навіть дивна реакція на протест. Чи немає в тім страшнішого, аніж жорстокість завойовника? Ворог руйнує із заздрощів, із люті. Народ, звільнивши рідну землю, знову починає відбудовувати зруйноване, реставрує, все робить для того, щоб пам'ятка була такою ж гарною, привабливою. Що руйнує байдужість і сліпота, вже не відбудо­вується».1

Хоча Володька Лобода досить молода людина, змінити його харак­тер, напевне, вже не зможе ніщо. У творі є ще один представник мо­лоді, судження якого викликають занепокоєність. Це Роман Орлянчен-ко, друг Миколи Баглая. Роман — принципова і чесна людина. Проте гнітюче враження залишає його скептицизм. Юнак не вірить у людей, у гуманістичні ідеали. Поспілкуєшся з таким — і життя втратить найяс­кравіші фарби, стане сірим і безбарвним. І якщо Микола ставиться до буденності життя оптимістично і прагне позитивних змін, то Роман не йде далі критики.

Можливо, Миколин вчинок переконає і Романа, і йому подібних скеп­тиків у величі людини. Адже у сутичці з тими, «...що без соборів у душі», Микола виглядав «як той біблейський юнак, що вигнав осквер­нителів з храму».

Справжнім скарбом творчості Олеся Гончара є багата, співуча мова. Саме вона є однією з найсуттєвіших ознак творчості письменника. Про­зу Гончара не можна ні з чим сплутати, вона неповторна. Неповторність ця в чудових українських пейзажах, в соковитих фарбах портретів. Образи «Собору» виписані так повно, так чітко, наче фрески та ікони. Стосується це не тільки позитивних персонажів, які мають ніби позначку чистоти і святості, стосується це і негативних образів — будь то кар'єрист Лобода чи осквернителі храму.

Мова Гончара багата на глибокі і зворушливі слова, які мають свій ритм, тембр і звучання. «Художні ресурси кожного окремого слова мо­жуть бути невичерпними, але кожен письменник наділяє своє слово різною мірою енергії. Чим більше — тим краще, тим довговічніший роман чи повість, тим вони потрібніші. Є ця начебто прихована від стороннього ока енергія в кожному слові Олеся Гончара, запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цю енергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалості незнищенності, постійної зарядженості...»1 ,

Поліфонія «Собору» містить в собі і філософські, і моральні аспекти. 1 Автор поєднав спогади про минуле і турботу про день прийдешній, відпо- ,' відальність людини за навколишній світ і її значимість в цьому світі. Кожний з творів, а особливо роман «Собор», неначе застерігає людство від руйнівної спроби змінити світ. Наскрізне через усе художнє полот­но «Собору» Гончар проводить ідею збереження споруди, повітря, лю­дини. Дими над Зачіплянкою і клапті сажі над степовими Вовчугами — це своєрідне застереження від екологічних катаклізмів. Твір було написано в 60-ті роки, задовго від аварії на Чорнобильській АЕС! Ось в чому полягає сучасність твору, актуальність його тематики. Злобо­денність прози письменника направлена проти загальнолюдського зло­чину, злочину перед історичною пам'яткою, перед сучасниками і перед нащадками. Адже бюрократизм, кар'єризм, егоїзм, байдужість ведуть до бездуховності і бездушшя. Саме в цьому і полягають особливості художньої публіцистики Олеся Гончара. За визначенням Леоніда Новиченка, «ідеться про щось більше і загальніше (хоч хтось його може назвати й частковим порівняно з художніми зобов'язаннями визначе­ного таланту) — про справжню, а не лише декларовану відкритість письменника суспільним болям і тривогам, про його відвагу, коли хо­чете, сказати за всіх у гострих сьогоденних питаннях, які справді сто­суються всіх, але про які далеко не всі зважуються вголос (а отже і з достатньою доказовістю) говорити.2

Суспільні події є результатом людської діяльності, отже і розглядати їх треба через людські долі і характери. А герої Олеся Гончара відзна­чаються чітким індивідуальним колоритом, їх діалоги сконденсовані і влучні, і вся мова чітка і дотепна. Кілька штрихів — і перед нами автор примітивного листа, солдат-нездара, що поставив у ряд з високим по­чуттям приземлену потребу та ще й спаплюженою мовою: «Січас слу­жить какось непривично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнецця, пайка хватає, наїдаюся полностью». Безумовно, витон­чена душа Єльки не могла прийняти такого визнання, навряд, що ко­мусь іншому буде воно до вподоби. Здавалось би, смішно, проте не до сміху, коли подібний молодик ганьбить і людські почуття, і рідну мову. А хіба не відчувається авторський праведний гнів, направлений на руйначів рідної природи!

Олесь Гончар належить до тих людей, які прагнули бачити не тільки людські почуття, а і все життя гармонійним.

КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

З квітня Народився в робітничому селищі Ломівка на околиці 1918р. Дніпропетровська.

1921 р. Після смерті матері опинився на вихованні дідуся і бабусі у слободі Суха на Полтавщині.

1925 р. Вступив до школи.

1933 р. Закінчив Бреусівську семирічну школу на Полтавщині; по­чав працювати в редакції Козельщинської районної газети.

1934р. Навчання в Харківському технікумі журналістики, по за­кінченню — робота в газеті «Ленінська зміна».

1938 р. Вступ до Харківського університету (філологічний факуль­тет), написання наукових студентських робіт та перших літературних творів.

1941 р. Добровільно пішов на фронт у лавах студентського батальйону, поранення на березі Росі, лікування в польовому госпіталі.

1942 р. Друге поранення, лікування у м. Красноярську, після одужання повернення на фронт.

грудень 1945 р. Демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську, почав літературну роботу.

1946р. Вийшла друком новела «Модри Камень». Продовжує на­вчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

1946р. Вийшла друком перша книга трилогії «Прапороносці» — «Альпи» — у журналі «Вітчизна».

літо 1946 р. Захист дипломної роботи на тему «Новели Василя Стефаника».

1946 р. Вступ до аспірантури при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР, початок професійно-письменницького життя.

початок 1947р. Вийшов друком «Голубий Дунай».

осінь 1948 р. Світ побачила третя книга трилогії «Прапороносці» — «Злата Прага», яку відзначено двома Сталінськими преміями (1947, 1948 рр.).

1949—1960 рр. Вихід у світ творів воєнної тематики: «Земля гуде», «Парти­занська іскра», «Людина і зброя». Робота над творами су­часної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за хмари», «Чари-комипгі», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія», «Перекоп», «Тронка» та ін.).

1968 р. Вийшов друком роман «Собор», вилучений реакційною кри­тикою з літературного процесу.

1972 р. Робота над повістю «Бригантина».

1976 р. Завершення роботи над романом «Берег любові».

1330 р. Вийшов друком роман «Твоя зоря».

1986 р. Опубліковано повість «Далекі вогнища», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі», повість «Спогад про океан».

1992-1993 рр. Міжнародний Біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О. Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років».

14 липня 1995 р. О. Т. Гончар помер.

  1. Реферат на тему: життєвий І творчий шлях (2)

    Реферат
    Видатних митців, що досягли вершин творчості, зробили великий внесок в історію, культуру рідного народу або й усього людства, часом називають за їхніми найвідомішими творами чи образами, в яких найяскравіше втілені їхні ідеали, найглибше
  2. Реферат на тему (856)

    Реферат
    Івано-Франківськ є одним із 24 обласних центрів України — містом із значним промислово-економічним і науково-культурним потенціалом. Місто є центром Івано-Франківської області і до 9 листопада 1962 року носило назву Станіслав.
  3. Навчальна програма с пецсемінару "Аналіз художнього твору" для студентів денної І заочної форм навчання Спеціальності 8030501 "українська мова та література" (1)

    Документ
    Програма спецсемінару "Аналіз художнього твору" складена відповідно до навчальних планів Міністерства освіти і науки України, за якими передбачається підготовка висококваліфікованих спеціалістів – філологів, які володіють
  4. Навчальна програма с пецсемінару "Аналіз художнього твору" для студентів денної І заочної форм навчання Спеціальності 8030501 "українська мова та література" (2)

    Документ
  5. На перехідному етапі

    Документ
    Немає сумніву, що революція згори, яку у 1985 р. ініціював Михаїл Горбачов, відіграла історичну ролю в житті народів Радянського Союзу і Східньої Европи.
  6. Т. В. Недосєкіна Навчальний посібник „Історія рідного краю”. Д., 2010. с (1)

    Документ
    Навчальний посібник складений за авторською програмою вчителя-методиста Т.В. Недосєкіної, затвердженою ДОІППО та Міністерством освіти і науки України.
  7. Т. В. Недосєкіна Навчальний посібник „Історія рідного краю”. Д., 2010. с (2)

    Документ
  8. Моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік (1)

    Документ
    Календар “Моє Придніпров’я” – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних і пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки.
  9. Моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік (2)

    Документ
    Мета покажчика – допомагати бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям у поширенні знань про край, популяризації імен діячів культури, науки, мистецтва, пов’язаних із Дніпропетровщиною.

Другие похожие документы..