Реферат з предмету „Культурологія” на тему: „

Науковий реферат

з предмету

„Культурологія”

на тему:

Доба культурно-національного виродження (ХІХ-початок ХХ ст.).

2005

План

  1. Українське національне відродження, його періодизація та особливості.

  2. Літературне життя ХІХ ст. Т.Г.Шевченко.

  3. Освіта та наука.

  4. Образотворче мистецтво, живопис, скульптура, архітектура.

  5. Театральне життя та музична культура.

1. Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давалося взнаки і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Ук­раїні, зокрема у західних землях. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке проти­стояло колись польсько-католицькій експансії, деградува­ло, а нове на той час ще не склалося. Поступово занепада­ла й традиційна українська культура західних міст. Книго­друкування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в цер-ковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній — польська й латинська, у Закарпатті — латинсь­ка й угорська мови.

Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі на меті повністю нівелювати й український народ, влити його у великоросійську націю.

Намір російського самодержавства асимілювати Украї­ну здійснювався у двох напрямках: політичному та ідеоло­гічному. Якщо політичний виражався у ліквідації залишків державності, то ідеологічний напрям мав три об'єкти: полі­тичний лад, релігію та історію. Треба було переконати свій народ, близьких та далеких сусідів, що найкращий лад для України — самодержавний, що їхня національна іден­тичність з росіянами підтверджується релігійною єдністю — православ'ям — і що Україна — це Південна Росія, Малоросія, споконвічна російська земля, яка не має власної історії, мови, культури.

Ці ідеї були обґрунтовані у творах В. Татищева, М. Ломоносова, а остаточне втілення знайшли в "Истории государства Российского" М. Карамзіна.

На імперській тріаді "самодержавство, православ'я, на­родність" виховувалось українське зросійщене дворянство кінця XVIII — початку XIX ст.

Помітний вплив на формування суспільно-політичних поглядів середини XIX ст. спричинило Кирило-Мефодіївське товариство, проголосивши ідею слов'янської федерації. Товариство активізувало зацікавленість суспільства історією слов'ян, їхніми мовами, культурою. М. Костомаров і його однодумці вважали, що саме рідна мова має стати важли­вою підоймою народної освіти.

Прогресивна західноукраїнська інтелігенція ідею націо­нального відродження пов'язувала з просвітою народу на засадах мови, літератури, духовного розвитку.

Проголосили цю платформу члени гуртка, що склався у Львові на початку 30-х років і був названий сучасниками "Руською трійцею".

Великим історичним здобутком української літератури кінця XVIII — початку XIX ст. було впровадження у куль­турне життя нації нової української літературної мови, зас­нованої на живій мові народу, його фольклорі та певних "книжних" елементах, успадкованих з минулого.

Проте як ніхто інший підніс і розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко. По­езія великого співця України будила національно-патріо­тичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.

2. Творчість Т. Г. Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним побудником, який на початку 60-х років спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих дворянських родин Правобережжя поверну­тися в українське національно-культурне середовище. Серед визначних імен тут — економіст і публіцист Т. Рильський, історик В. Антонович, мовознавець К. Михальчук, етнограф Б. Познанський, лікар К. Юркевич та ін.

Так само поезія великого Тараса "перевернула свідо­мість" багатьох молодих галичан. Видані 1859р. в Лейпцігу деякі нецензуровані вірші Т.Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване". Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.

У шевченківській моделі культури був закладений вели­чезний заряд народних морально-етичних і духовних цінно­стей, який дав можливість українському народові вистоя­ти у найтяжчих випробуваннях. Втративши Гетьманщину, він в умовах політичної і соціальної неволі XIX ст. розвива­ється саме як державна нація, послідовно і непохитно утвер­джує свою соборність у царині духу, культури насамперед.

В українській культурі другої половини XIX ст. окрес­лені два періоди: 50—70-ті й 80—90-ті роки. Перший мож­на назвати часом гуртування інтелектуальних сил у пошу­ках найбільш дієвих засобів збереження й піднесення національної самосвідомості, другий — пожвавленням роз­витку всіх видів і форм культури, включенням її у загаль­нослов'янський (і світовий) духовний розвиток.

Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства і придушення революцій 1848 р. в Європі культурне життя на всіх українських землях починає пожвавлюватися лише в кінці 50-х — початку 60-х років, проявляючи себе у виданні етнографічно-фольклорних, літературно-художніх збірників та альбомів ("Записки Южной Руси", "Ужинок рідного поля", "Зоря галицька", "Хата"). Виникають різні легаль­но-просвітницькі товариства в Західній Україні: "Руська бесіда", "Матиця руська", "Просвіта" та ін. На одне з пер­ших місць висувається діяльність київської "Громади".

У громадському житті України початку 60-х років відо­му роль відіграло "хлопоманство", поширене серед сту­дентів Київського університету. Ці молоді люди не лише носили національний одяг, а й займалися популяризацією української культури, викликаючи шалений спротив росій­ських офіційних властей.

На чільне місце виходить український осередок у Пе­тербурзі, у якому заходами П. КуЛіша (за матеріальної підтримки українських поміщиків Ґалаґана і Тарновсько-го) функціонували друкарня та видавництво. Цей осередок у 1861 —1862рр. видає журнал "Основа", в якому друкува­лися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, М. Ко­стомарова, А. Жемчужникова і О. Сєрова.

Журнал відстоював право українського народу на віль­ний культурний розвиток, прагнув представити його куль­туру як цілісність на всій його етнічній території з єдиною загальнонаціональною мовою.

Процес розвитку української культури протягом 60— 90-х років штучно переривався антинаціональними захода­ми російського уряду, наприклад, виданням у 1863р. Ва-луєвського циркуляра, в якому говорилося: "Большинство малороссов сами весьма основательно доказьівают, что ни-какого малороссийского язьїка не бьіло, нет й бьіть не мо-жет, й что наречие их, употребляемое простонародьем, єсть тот же русский язьік, только испорченньїй влиянием на не-го Польши..." Після цього указу була видана ще ціла низ­ка подібних заборон щодо українських театрів, українсь­кої дитячої літератури, скасування української преси і т.д.

Українська культура в таких умовах виявляла дивовиж­ну життєздатність, оскільки була невід'ємним явищем істо­ричного поступу. Цю свою нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об'єднанням навколо шев­ченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов, О. Духнович, Ю. Федькович, С. Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не лише за межі Росії, але й на культуру слов'янських та багатьох інших європейських народів.

3. Політика асиміляції, яку провадив російський уряд, базувалася на централізації науки, освіти й культури. У 1812р. було створено Міністерство народної освіти, зап­роваджено державне керівництво школою, внесені певні зміни до системи діючих шкіл. У кожному губернському місті створювалися гімназії, в повітовому — повітове учи­лище. Характерно, що нові університети засновувалися в колонізованих землях: у 1802 р. було відкрито Дерптський університет, у 1804 — Казанський, у 1805 — Харківський, у 1834 — Київський; реорганізовано в університет Голов­ну Віденську школу.

У задумі організації цих університетів малися на увазі поширення "общерусской" культури. Так, російський цар Микола І, висловлюючися з приводу відкриття Київсько­го університету, говорив: "Університет — це мій твір, але я перший покладу на нього руку, якщо здається, що він не відповідає своєму призначенню. А призначення універси­тету — поширювати російську культуру ...".

Фактично ці навчальні заклади відіграли протилежну роль: дали змогу не тільки російській, але й місцевій мо­лоді ознайомитися як із офіційно викладеною, так зі своєю історією.

У Східній Україні вся система освіти була російсько­мовною. Це стосується університетів (Київ, Харків, Оде­са), учительського інституту в Ніжині, 129 гімназій, мережі реальних і комерційних училищ, інститутів благородних дівчат, 1618 міністерських, земських і парафіяльних шкіл. Зрештою, і в Галичині українські школи складали мізер­ний відсоток (одна школа на 820 тис. населення, тоді як одна польська на ЗО тис. населення). Зусилля відомих педа­гогів (К. Ушинського, М. Пирогова), зорієнтовані на вихо­вання гармонійної людської особистості, здійснювались у несприятливих як мовних, так і етико-громадських умовах.

У середині XIX ст. стан українського шкільництва можна було оцінити як катастрофічний. Колишні середні школи з українською мовою навчання перетворилися на духовні семінарії, а нові, як уже говорилося, були російськомов­ними. "Ці всі школи, — писав Мирослав Семчишин, — були чужими для українського народу не тільки мовою, але й програмою, бо в усіх читанках і підручниках говорилося тільки про руський народ, його звичаї, життя, історію. Про свою батьківщину українська дитина нічого не довідалась". На Правобережжі гнітило польське шкільництво. Діти ук­раїнців не мали майбутнього, вони виходили зі школи, не маючи підготовки зі своєї мови, культури, історії. Імперії потрібні були сліпі раби, глухонімі послушники без роду, без племені.

За часів боротьби за визволення селянства з кріпацької неволі головним завданням української громадської куль­турної праці було поширення народної освіти, заснування недільних шкіл для дорослих. Недільні школи у колишній імперії з'явилися найраніше у Києві під захистом обрано­го куратора округу М. І. Пирогова і за діяльної участі про­фесора П. В. Павлова. У жовтні 1859 р. перша недільна школа була відкрита в Києві при Подільському повітово­му училищі. У 1860 р. про відкриття недільної школи клопо­чуться цукрозаводчики К. М. Яхненко і П. Ф. Симиренко.

В організації шкіл беруть участь Т. Шевченко, М. Драгоманов, Ф. Вороний, брати Стефановичі, О. Стоянов, П. Чубинський, П. Житецький. Засновані школи в Чернігові, Каневі, Переяславі, Полтаві.

Дещо по-іншому складалась освітницька діяльність у Галичині, де 70-ті роки проходять під знаком розвитку шкіль­ництва і виходу у світ цілої серії підручників — переклад­них та оригінальних, написаних авторами для нижчої і се­редньої школи — з української мови, літератури, географії, математики, латини, природознавства, фізики, мінералогії, граматики грецької мови, філософії, історії церкви та ін. Авторами їх виступають О. Огоновський, О. Барвінський, В. Ільницький, А. Вахнянин, М. Полянський та ін.

Центром національного відродження в Україні був Хар­ківський університет. У 1841 —1849 рр. ректором універси­тету був П. Гулак-Артемовський — відомий український поет, літературознавець, педагог. Професор університету О. Потебня зробив найвизначніший внесок у розвиток вітчизняної науки того часу. Він методологічно поглибив дослідження української мови і літератури, започаткував психологічно-порівняльну школу в українському мовознав­стві, обстоював рівноправність народів і мов. Тут сформу­лювалася своєрідна романтично-філософська школа, дослі­джувалася філософія Ф. Гегеля, І. Канта, І. Фіхте, Ф. Шеллінга. Плідну науково-педагогічну діяльність здійснювали В. Каразін (з ініціативи якого засновано університет), І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров та інші вчені. У Чернігові й Києві широку культурно-просвітницьку діяльність провадив Б. Грінченко — український письмен­ник, педагог, етнограф, автор першої книги для читання в школі українською мовою "Рідне слово", "Української граматики" та інших підручників. Велику цінність стано­вить підготовлений і виданий Б. Грінченком "Словарь ук­раїнської мови" (1907—1909 рр.).

Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім'ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний, М. Гамалія, І. Пулюй, І. Горбачевський, С. Тимошенко — аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначи­ли, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Потебня, М. Дашкевич, Ф. Вовк. У галузі філософії з'являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького, галицького філософа К. Ганкевича.

Чи не головною науковою подією того часу була участь членів "Київської громади" у діяльності Південно-російсь­кого відділення "Русского географического общества" (1873—1876 рр.). Підсумком експедиції стало семитомне наукове дослідження, яке б могло скласти честь найславетнішій європейській академії того часу. Тут були зібрані і досліджені документи з усіх сфер буття українського на­роду — про природу, географію, історію краю. У виданні взяли активну участь М. Драгоманов, Ф. Вовк, М. Лисенко, О. Русов, П. Житецький, В.Антонович.

4. У першій половині XIX ст. розвивається станко­вий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представни­ком українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ пред­ставника українського народу ("Українець", "Український селянин", "Дівчина з Поділля").

  1. Реферат по курсу «История литературоведения» на тему «Представления О. М. Фрейденберг о метафоре и наррации»

    Реферат
    Обширный трактат «Образ и понятие» подводит итог почти сорокалетней работе Фрейденберг. Это исследование представляет собой опыт по исторической эстетике: «В «Образе и понятии» Фрейденберг интересует не мифологическое прошлое литературы,
  2. Реферат по предмету «Культурология.» на тему: «Жизнь и творчество Николая Константиновича Рериха»

    Реферат
    Николай Константинович Рерих занимает почетное место среди деятелей русской культуры. Рерих - человек интереснейшей биографии, феноменальных знаний, редкого таланта.
  3. Реферат по предмету «Культурология» на тему: «Культура Древней Индии»

    Реферат
    Именно тогда перед человеком открылись и собственная беспомощность и величие окружающего мира; для жизни понадобились новые способы и инструменты ее организации.
  4. Реферат по предмету Культурология на тему: Культура вытекает из жизни

    Реферат
    Выполняя данный реферат, мною был использован личный, жизненный опыт. Скорее всего по этой причине я и решил назвать реферат подобным образом: “Культура вытекает из жизни”.
  5. Реферат по предмету «Культурология» На тему: «Культура Западной Европы XX века»

    Реферат
    В первой половине XX века завершается становление индустриальной цивилизации и начинается переход к постиндустриальной; капитализм превращается из монополистического в государственно-монополистический.
  6. Реферат по предмету «Культурология»

    Реферат
    Это статуя бога, в честь которого проводились древние Олимпийские Игры. Она располагалась в Олимпии, которая и дала свое название играм. Во время игр войны прекращались, и атлеты приходили из Азии, Сирии, Египта, и Сицилии, чтобы поучаствовать
  7. Реферат по предмету «Культурология» на тему: "Субкультура Байкеры"

    Реферат
    Учитывая растущее число мотоциклов в потоке дорожного движения, многим, возможно, будет интересно узнать откуда взялись байкеры, как и зачем они живут, какова их философия, чем они проявляют себя в обыденной жизни, как их узнать.
  8. Реферат з дисципліни “Культурологія” на тему: Вільям Шекспір

    Реферат
    Актуальність дослідження. Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе.
  9. Реферат по истории отечественной культуры на тему: «павел михайлович третьяков»

    Реферат
    Обращение к далекому и недавнему прошлому позволяет восстановить связь времен и поколений, найти в истории ответы на острые вопросы современной жизни. Россия имеет богатую историю предпринимательства, которая является важнейшей составляющей

Другие похожие документы..