Тема : Предмет І завдання педагогіки

МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІКИ

ЛЕКЦІЯ 1

ТЕМА:Предмет і завдання педагогіки

ПЛАН

1.Педагогіка як наука.

2.Основні педагогічні категорії.

3.Система педагогічних наук.

1.Педагогіка як наука

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і роз­витку особистості.

Назва її походить від грецьких слів «paidos» — дити­на і «ago» — веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовлас­ників до школи, пізніше — вільнонайманих людей, кот­рі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Називали ще їх педономами, дидаскалами, майст­рами.

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою науко­вих знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі осві­ти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахово­го досвіду зумовили виокремлення педагогіки в само­стійну науку.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з ви­ховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і плано­мірний процес підготовки людини до життя і праці, роз­криває його сутність, закономірності, тенденції та перс­пективи, вивчає принципи і правила, які регулюють ви­ховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Во­на аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. Їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, про­гнозувати результати виховання і здійснювати його від­повідно до потреб суспільства.

Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія ви­ховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитин­стві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розу­мові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, мо­ральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недо­ліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчан­ня лише у властивих їй межах, розглядає у цих проце­сах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засо­бам виховної роботи потрібно будувати виховний про­цес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освіт­ніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудо­вих колективів.

2. Основні педагогічні категорії

Педагогіка має свій понятійний апарат — систему пе­дагогічних понять, які виражають наукові узагальнен­ня. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Кате­горії — найзагальніші поняття, що відображають основ­ні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що нале­жать до предмета педагогічної науки. Правильне їх ро­зуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Виховання — соціальне явище, властиве тільки лю­дям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.

Вихованняцілеспрямований та організований процес форму­вання особистості.

Основне його призначення полягає у забезпеченні жит­тєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового до­свіду.

Проблеми виховання людини вивчають різні суспіль­ні науки — психологія, історія, філософія та ін. Педагогі­ка досліджує виховання як педагогічний процес, як сис­тему засобів педагогічного управління, як складний ком­плекс виховних впливів.

Поняття «виховання» розуміють по-різному. У широ­кому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов. Оскільки дійс­ність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то осо­бистість може не тільки формуватися під впливом оточен­ня, а й деформуватись під тиском антисоціальних явищ чи протистояти їм.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Ви­ховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспря­мована виховна діяльність педагога для досягнення кон­кретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.

Одним з елементів виховання є освіта.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуваніня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а таком набуття умінь і навичок для практичного застосування загаль­ноосвітніх і професійних знань.

Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результату цього процесу: певного рівня освіченості, ступеня озброєності знан­нями, уміннями і навичками, а також характеру освіче­ності (неповна середня, повна середня або вища, загальна чи професійна освіта). Здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому сту­пеню (згідно зі ст. 37 Закону «Про освіту» — бакалавр, магістр, кандидат, доктор наук).

Поняття «освіта» означає також сукупність і функціо­нування освітньо-виховних установ різних типів та ступе­нів (початкових, середніх та вищих шкіл, курсів, дошкіль­них та позашкільних закладів тощо). Йдеться про органі­зацію освітньої справи за певними її принципами, завданнями, масштабами. Саме такий смисл терміна «ос­віта» міститься у виразах «система народної освіти», «сту­пені освіти», «управління освітою» та ін.

Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспіль­но-історичного досвіду, найважливішим засобом опануван­ня здобутками людської культури є навчання. Зв'язок між поняттями «навчання» та «освіта» настільки тісний, що їх іноді вважають ідентичними.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесіякої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприйма­ють, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбан­ня, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і прак­тичної діяльності.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші на­прями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей. Адже освіта як процес і як результат інтелектуальної та практичної під­готовки людини до життя передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно пов'язана з вихованням. Правильно організований процес вихован­ня відкриває можливості для свідомого і глибокого опа­нування науковими знаннями. Це стосується і навчання, у процесі якого формуються світогляд, внутрішній світ учнів, їхня самооцінка ставлення до людей, до праці, до життя загалом.

Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі, в яких би формах її не здійснювали, обо­в'язкові певні елементи навчання: використання і засто­сування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєн­ня та ін. Виховання — найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на вироб­лення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє фор­муванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це — складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, по­при те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопо­в'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.

3. Система педагогічних наук

Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і від­носини, що виникли під час історичного розвитку педаго­гічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна нау­ка об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кіль­кість зростає залежно від суспільних потреб (йдеться про самостійні науки із своїм предметом, методами досліджен­ня, понятійно-категорійним апаратом). Певною мірою во­ни спираються на структуру та принципи загальної педа­гогіки, будучи її «дочірніми» і водночас самостійними на­уками.

Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, фор­ми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Скла­дається з чотирьох розділів:

— основи педагогіки (її філософські засади, характе­ристика систем освіти);

— теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти);

— теорія виховання (сутність процесу виховання, ор­ганізації виховного процесу);

— теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяль­ність органів освіти).

Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поді­ляють на такі напрями:

— дошкільна педагогіка (закономірності виховання ді­тей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних за­кладах);

— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного госпо­дарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);

— педагогіка вищої школи (навчально-виховний про­цес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).

Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає пробле­ми і розробляє методи виховання, навчання та освіти ді­тей з різними фізичними або психічними вадами. Залеж­но від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поді­ляють на такі напрями:

— сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

— логопедія (навчання й виховання дітей з порушен­нями мовлення);

— тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

— олігофренопедагогіка (навчання й виховання розу-мово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвит­ком).

Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії •та практики навчання й виховання в різні історичні епо­хи, різних країн і народів.

Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчаль­них дисциплін у закладах освіти різних типів.

Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу за­лежно від віку, стану здоров'я.

Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн.

Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіа­ційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підви­щення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, ро­бітничих кадрів.

Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й меха­нізми становлення і розвитку особистості в процесі здо­буття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, науко­вих, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політич­них, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють:

— агогіка (проблеми попередження відхилень у пове­дінці дітей та підлітків);

— герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей по­хилого віку);

— андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього її життя);

— віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).

4. Міжпредметні зв'язки педагогіки

Педагогіка пов'язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомі­єю і фізіологією людини, економічними науками, етноло­гією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв'яз­ки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пі­знати педагогічні факти, явища і процеси.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних за­кономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільст­ві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія ви­вчає закономірності розвитку психіки людини, а педаго­гіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльнос­ті, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функ­ціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки да­ють змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільст­ва, як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, фор­мальні та неформальні групи, юнацька субкультура то­що, використовуючи фактичний матеріал для раціональ­ної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контроль­ні машини.

ЛЕКЦІЯ 2

ТЕМА:Загальна характеристика логіки і методів науково-педагогічного дослідження

  1. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки. Напрямки зарубіжної педагогіки

    Документ
    Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірнос­ті виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.
  2. Тема: Предмет та основні категорії педагогіки

    Документ
    Мета вивчення: оволодіти знаннями педагогіку як науку і навчальний предмет, знати основні категорії педагогіки, проаналізувати зв язок педагогіки з іншими науками, розглянути структуру педагогічної науки; донести до студентів відомості
  3. Структура загальні основи педагогіки

    Документ
    - цілеспрямований педагогічний процес організації та стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню ними науковими знаннями,
  4. І. Теоретичні основи психології та педагогіки Психологія як наука про людину, її світ І діяльність

    Документ
    Психічні факти виявляються об єктивно, зовні: в міміці, психо­моторних діях, рухах, діяльності і творчості і суб єктивно, внутріш­ньо: у відчуттях, сприйманні, увазі, пам яті, уяві, почуттях, волі то­що.
  5. Програма вступного фахового екзамену з педагогіки

    Документ
    Вступний фаховий екзамен з педагогіки і методики початкової освіти передбачає визначення рівня знань та умінь абітурієнтів, що здобули ОКР „молодший спеціаліст” та бажають здобути освіту за освітньо-кваліфікацйним рівнем «бакалавр»
  6. Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень

    Документ
    Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень магістр. / авт.-укл. В. І. Березан, Г. О. Котломанітова, Н.
  7. Типова програма кандидатського екзамену із спеціальності 13. 00. 01 за­гальна педагогіка та історія педагогіки розроблена авторським колективом: Сухомлинська О. В

    Документ
    Зміст програми відображає фундаментальні засади та історію загальної педагогіки; розвиток виховання, школи, педагогічної думки в Україні в її різні історичні періоди.
  8. Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010

    Документ
    Онкович Г.В., Алексєєнко М.О. и др. Статьи из сборника «Нові технології навчання: Матеріали міжнародної конференції „Духовно-моральне виховання і професіоналізація: виклики ХХІ століття».
  9. Програма вступного випробування з педагогіки (1)

    Документ
    Програма орієнтована на підготовку випускників педагогічних училищ, коледжів, молодших спеціалістів до складання вступних іспитів з педагогіки. Її зміст відповідає змісту програми для педагогічних училищ (див.

Другие похожие документы..