Проблеми сучасного підручника середньої І вищої школи збірник наукових праць

ЛІТЕРАТУРНА ХВИЛЯ ПІВНІЧНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ

(Рецензія на посібник-хрестоматію Оліфіренка В.В. й Оліфіренко С.М.“Слобожанська хвиля”: Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. - Донецьк, 2005. - 208 с.)

Це виняткове видання вміщує твори письменників Північної Слобожанщини - укра­їнських земель, що зараз входять до складу Білгородської, Курської, Воронезької областей. Книжка вийшла за сприяння товариства “Україна – Світ” (голова І.Драч і донецької філії товариства “Україна – Світ” - директор доктор Білецький В.С.) і Донецької обласної держадміні­страції. Поява саме такого посіб­ника зумовлена тим, що і в Україні, і в Російській Федерації вивчається письменство рідного краю.

Головним організатором і твор­цем цього видання, автором мето­дичної концепції є кандидат педа­гогічних наук, доцент Донецького національного університету Вадим Оліфіренко. У попередньому його науковому доробку - праці з мето­дики вивчення фольклору, літерату­ри й народознавства в школі. Крім того, вчений видав посібники-хре­стоматії з українського письменства для шкіл Донеччини та Луганщини. Такі джерела не лише поглиблюють знання вчителів та учнів з літератури й історії малої батьківщини, вони підказують словесникам, які форми роботи можна застосовувати, спо­нукають усіх учасників навчального процесу стати своєрідними дослід­никами і пропагандистами здо­бутків регіональної культури. А така праця збагачує й духовно.

Невтомний науковець В.Оліфіренко не обмежився рідним краєм - Донбасом, його зацікавила й літе­ратура на українських етнічних те­ренах поза сучасними кордонами нашої держави.
У 1998 р. спільно з професором Краснодарського державного університету культури і мистецтв В.Чумаченком він підготував книжку “Козак Мамай: Посібник-хрестоматія з української літерату­ри Кубані”, видану знову ж таки в Донецьку “Українським културологічним центром” (директор – В.С. Бі­лецький).

До створення “Слобожанської хвилі” В.Оліфіренко залу­чив учених-філологів з Донецька, Білгорода, Курська, Воронежа, Киє­ва, Одеси, Краснодара, а також краєзнавців, учителів, журналістів. Важливим чинником, який сприяв успішному виконанню такого мас­штабного проекту, була подорож укладачів посібника, подружжя Оліфіренків, Північною Слобожанщиною, до місць народження чи праці українських письменників. Під час експедиції з’ясувалося, кого із зем­ляків пам’ятають слобожани, чий творчий спадок досліджується, про­пагується, а про кого забули. Пошу­кова робота збагачувала авторів хрестоматії відкриттям нових фактів, важливих деталей із біографії місцевих митців слова, супроводи­лася зустрічами з сучасними письменниками Росії, записуванням фольклорного матеріалу. Результатом поїздок є і фотоілюстрації па­м’ятних місць у книжці.

Хрестоматія відкривається зверненням І.Драча до старшо­класників, у якому, зокрема, під­креслюється вагомість внеску їхніх земляків у світову літературу. Зна­йомству з персоналіями письмен­ників передують три заняття з укра­їнської граматики: учням пропону­ється засвоїти українську абетку та орфоепію в зіставленні з російсь­кою, що сприятиме адекватному сприйманню змісту творів, особли­востей їхньої художньої форми. Тут слід було б укладачам коротко по­яснити, що обидва алфавіти похо­дять з однієї основи - кирилиці, а не хтось у когось запозичував.

Після уроків граматики окреслені духовні портрети одинадцятьох майстрів слова, які жили чи працювали на Північній Слобожанщині у ХVІП-ХХ ст. Про кожного письмен­ника подаються два коротких нариси російською мовою: один біографіч­ний – від укладачів хрестоматії, другий містить характеристику творчості, оцінку літературної спадщини й діяльності кожного митця. Працю­вали над нарисами багато авторів, але кожен з них - дослідник конкрет­ної постаті.
Це засвідчує високий на­уковий рівень видання. До кожного розділу додаються запитання та завдання учням, що не лише допо­магають осмислити зміст прочита­ного, а й спонукають проеціювати його на сучасність, викликають ба­жання долучитися до пошукової ро­боти, до збирання усної народної творчості.
Для допитливих пропо­нується допоміжна література й ад­реса інтернет-сторінки.

XVIII ст. представлене в посібни­ку релігійним діячем, письменником Й. Горленком та видатним філосо­фом Г. Ско­вородою. Й. Горленко пройшов усі ступені церковної кар’єри від ченця до єпископа Бєлгородського. Його творчість, на думку відомої дослідниці В. Соболь, мала б стати окрасою світового письменства. У своїх творах, зокре­ма і в надрукованій у хрестоматії драмі “Бран семи добродійництв з сімома гріхами в людині – мандрівцю”, цей письменник виступає проповідником, просвітителем і вихователем - сіячем духовності. Вра­жає така деталь: мощі Й.Горленка виявилися нетлінними, впродовж півтора століття зцілювали людей, поки їх не забрали зі Свято-Тро­їцького собору (Білгород) до Моск­ви, а потім Ленінграда.

Уміщені в посібнику твори Г. Сковороди (дві пісні, байка, величальний вірш Василю Томарі) дають достатнє уявлення про жанрове ба­гатство та ідейно-тематичну спря­мованість його спадщини. Письмен­ник прославляє мужів “добротливих”, діяльних, таких, які вирощують “плід духа: любов, радість, мир”, обирають споріднену працю. Акту­ально звучить і заклик до читачів філософа-митця: “науки і всякої праці берись, не цурайся”.

Північна Слобожанщина - мала батьківщина двох українських пое­тів-романтиків. У хрестоматії роз­криті деякі невідомі, але дуже важливі грані діяльності Л.Боровиковського: він укладав словник української мови, систематизував фольклорні твори й дуже наполег­ливо пропагував в усній і письмовій формах просвітницькі, гумані­стичні ідеї, зокрема обстоював рівноправність людей у суспільстві, доступність освіти для всіх.

Сучасник Л.Боровиковського, видатний історик М. Косто­маров представлений не лише як талано­витий поет (у хрестоматії вміщено три твори з образами народного слівця), а й як автор славетної “Кни­ги буття українського народу”. Шко­лярі, вивчаючи творчість ТШевченка на уроках української літератури, не отримують конкретних відомостей (програма не передбачає) про цей історичний документ, про те, як був наляканий російський царат за­ключною фразою “Книги буття...”:

“...Украйна сделается Речью Посполитой в союзе славянском”. От­же, не використовується важливий чинник виховного впливу.

Також посібник знайомить із плеядою слобожанців, які віддано, до самозречення служили укра­їнському народові, жертвуючи своє здоров’я і мізерні статки. Це видат­ний етнограф і фольклорист М.Дикарєв (його записи народної твор­чості опублікував І.Франко), який розповсюджував серед простолю­ду книжки, передусім “Кобзар”, придбані на власні кошти. Таким же патріотом був і П.Барвінський – актор, режисер, драматург.
У своїй слободі Борисівка і в Білгороді він організовував театральні трупи, ставив п’єси українських, російсь­ких авторів і власні, а також інсценізував поему “Гайдамаки” Шевченка. Це задовго до Л.Курбаса! Двотомник драм П.Барвінського побачив світ у 1907-1908 рр. у Пол­таві, а в 2001-2002 рр. в Білгороді було видано вибрані твори пись­менника в перекладі російською мовою і проведено науково-прак­тичну конференцію. А ми, як не при­кро, знаємо про цього видатного діяча дуже мало.

Із різножанрового спадку мало відомого нам письменника І.Череватенка, який прожив лише 28 ро­ків, зберігся водевіль “Чорноморець” та одне оповідання. Сутність цієї людини віддзеркалюється в йо­го передсмертній записці: “...не хотелось бы оставлять мир, ничего стоящего в нем не сделав для бедного темного люда, для народа й для Украины, которую более всего на свете люблю”. Глибокий слід по собі він залишив, заповівши тисячу рублів на видання українських кни­жок. Фонд І.Череватенка допоміг Б.Грінченку заснувати видавництво і передати аналогічну суму грошей львівській “Просвіті”. Таким же пал­ким бажанням прислужитися Укра­їні й рідній культурі було сповнене життя О. Коваленка. Він писав по­етичні твори (його помітив І.Фран­ко), перекладав з російської, італій­ської, англійської, заснував видав­ництво “Ранок”, самотужки упоряд­кував і видав антологію “Українська муза” (134 автори).

Бурхливим, офірованим на ол­тар України було й життя К.Буревія - драматурга, літературного й теат­рального критика, який, вдаючись до езопівської мови, критикував диктатуру більшовиків, за що був репресований 1934. р. У хресто­матії подається скорочено його історична драма “Павло Полубо­ток”, що побачила світ лише 1991 р.

На радянський період припадає діяльність Є.Плужника, теж закато­ваного чекістами на 38-му році жит­тя. Його поезії в посібнику надруко­вані в оригіналі і в перекладі російською. Поступово складається традиція проведення фестивалів Слобідської української культури, в яких беруть участь діти й дорослі і на яких вручають призи місцевої газе­ти ім. М. Косто­марова, історика зі Слобожанщини Д.Багалія та Є.Плужника. Чому б не запозичити цей досвід, скажімо, харківській “Просвіті” чи й іншим культурно-освітнім товариствам? Література рідного краю ставала б доступ­нішою для всіх земляків та й вихов­ний ефект був би великий.

Галерею портретів слобожан за­вершує В.Єрошенко, відомий на увесь світ своєю незвичайною до­лею, громадською діяльністю, літе­ратурним спадком. Його творчість пройнята ідеєю гуманізму й утвер­дження загальнолюдських цінно­стей.
Цей український письменник став класиком японської літератури. Вражає багатогранність його су­спільно-корисної праці, подвиж­ництво. Наприклад, В.Єрошенко самотужки відкрив у Туркменії шко­лу для сліпих дітей, готував з учнями концерти українських пісень та опе­ру “Коза-дереза” М.Лисенка для мешканців сусіднього села, пересе­ленців з України.
На Білгородщині глибоко шанують письменника.

Але цим хрестоматія не вичер­пується. її укладачі дібрали ма­теріал ще для трьох своєрідних розділів. По-перше, вони висвітли­ли в посібнику українську грань творчості двох російських авторів з Воронежчини: поета О.Кольцова (перша половина XIX ст.) і прозаїка новітнього часу І.Буніна, які зазна­ли впливу української культури і розробляли українську тематику. Так, у посібнику вміщено уривки з роману “Жизнь Арсеньева”, від­значеного Нобелівською премією. Твір сповнений зворушливою лю­бов’ю І.Буніна до нашого історич­ного минулого, до народної пісні, до титанів художнього слова – Шевченка і Гоголя. Але прозаїк вживає назви “Русь”, “Малоросія”.
Тут доречно було б пояснити, коли виникли назви Русь, Україна, Росія, Малоросія, який зміст вкла­дався у них. Адже учні зі зросійщених регіонів можуть заплутатися в сутності цих понять.

Другим доцільним і дуже корис­ним доповненням до літератури Північної Слобожанщини є сторінки, присвячені
А. Залишку й О.Довжен­ку. Багато українських письменників 1942 р. працювали у прифронтовій зоні на Воронезькій землі. А.Малишко представлений написаною у цей час поемою "Україно моя", а ви­датний кінорежисер - уривками зі щоденника. Провідна ідейно-емо­ційна спрямованість записів О.Дов­женка приголомшує. Він глибоко страждає від того, що у державної верхівки і в керівництва фронту ма­ло “любові до нашої людини”, до тієї, яка залишилася на окупованій території, і до тієї, яку бездарні, тупі генерали нерозсудливо кидають на марну загибель.

Завершується посібник ціка­вим матеріалом про двох сучасних письменників: українського поета з Білгорода, члена НСП Росії В.Череватенка та російського прозаїка й поета В.Будакова, який сформу­вався під впливом двох сусідніх культур. Це теж унікальні постаті.

Змістовний, з патріотичним емоційним зарядом посібник-хрес­томатію “Слобожанська хвиля” слід рекомендувати для шкіл сходу України, скоротивши для цього еле­менти граматики й переклади укра­їнських текстів російською мовою. Це підсилить інтерес учнів до нашо­го минулого, до художньої літерату­ри, розширить систему засобів ви­ховання національної свідомості школярів, бо ще дуже мало оброб­лена ця нива.

Зенон ГУЗАР,

професор кафедри теорії та історії української

літератури Дрогобицького університету

Леся РЯЗАНОВА,

вчитель-методист НВК середньої загальноосвітньої

школи №2 - гімназії міста Трускавця

ВДАЛИЙ СИНТЕЗ ЛІТЕРАТУРНОЇ НАУКИ

І ОСВІТЯНСЬКОЇ ПРАКТИКИ

Творення підручників, та ще й досвідченими і знаними літературознавцями – справа вельми почесна і вдячна. У нашому випадку йдеться про підручник, що має титул “Валентина Соболь. До джерел. Історія української літератури ХІХ-початку ХХ ст.” для другого класу загальноосвітнього ліцею (Варшава, Wydawnictwа Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna 2006, 360 с.), рекомендований Міністерством освіти Польщі для ліцеїв з українською мовою навчання. Декілька слів про авторку. Професор, доктор філологічних наук. Ім’я її як вдумливого дослідника давньої української літератури (і не лише давньої), автора семи книжкових видань та понад 200 наукових розвідок широко знане і в Україні і поза її межами, зокрема в Польщі, де вона працює на Кафедрі Україністики поряд з такими відомими вченими, як Василь Назарук, Степан Козак (керівник кафедри), Володимир Александрович, Ірина Кононенко, Орест Співак, Ліда Стефанівська та ін. Саме на цій кафедрі і створено рецензований підручник, який є логічним продовженням попереднього, що побачив світ роком раніше, в 2005-му: До джерел. Історія української літератури ІХ-ХVІІІ ст. (Варшава, Wydawnictwа Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna 2005, 346 с., для І класу ліцею).

Рецензований тут підручник з історії української літератури кінця ХІХ- поч. ХХ ст. (для ІІ класу ліцею) охоплює період від українського класицизму через сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм – від Івана Котляревського до Василя Стефаника. Підручник має надзвичайно цікаву структуру. Він починається словом від авторки, в якому викладено основні постулати, взяті до уваги щодо змісту і щодо форми. Ми маємо спочатку вступні шкіци, в яких намальоване європейське тло різних літературних типів творчості, напрямів, стилів. Далі йдуть завдання для ліцеїстів, бесіди за планом, вікторини, а на берегах пояснюються терміни і специфічні слова з огляду на те, що підручник призначений для українців, які проживають і навчаються в Польщі. Хочеться подискутувати з авторкою (дивись вступне слово) з приводу твердження, що письменники 70-90-х років ХІХ ст. І.Франко, І.Нечуй-Левицький, І.Білик закладали фундамент національної літератури (с.7). Думаємо, що такий фундамент закладав ще митрополит Іларіон, літописець Нестор, автор “Слова о полку Ігоревім”, а далі на цьому фундаменті поставали наші Відродження аж до наших днів. В підручнику цікаво розв’язуються проблеми українського класицизму, що, як твердить авторка, вийшло з низового бароко. Слушною є думка, що “Енеїда” І.Котляревського синтезувала в собі досягнення бароко і водночас накреслила потужні перспективи нового українського слова. На берегах згадаємо тезу Ігоря Костецького про те, що стару книжну мову варто було залишити (?). В “Енеїді”, а це дало їй безсмертя, маємо могутній синтез сміху раблезіанського, вольтеріанського і героїчного. Невипадково в підручнику згадується Рабле і його “Гаргантюа і Пантагрюель”. Наведемо тут слушну тезу М.Бахтіна про те, що нація, становлячись, може дати вираз своїм духовним устремлінням тільки через сміх....Тому невипадково ми маємо бурлескно-травестійну, епічну і значною мірою героїчну поему. Авторка називає з добрий десяток травестованих “Енеїд”, однак тільки Котляревському судилося створити безсмертний твір.
“І вогник ним запалений не згас, а розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати”, - прийшли на думку рядки з раннього вірша Івана Франка. До кожного розділу додаються важливі рубрики “Контексти. Проблеми. Питання” та додатки, в яких містяться цікавинки й маловідомі факти як із життя письменників, так і щодо їхніх творів. І ще скажемо, що в підручнику маємо чимало ілюстрацій відомих митців пензля –Тараса Шевченка, Іллі Рєпіна, Сергія Васильківського, Олекси Новаківського, Олександра Мурашка, Івана Труша, Едварда Мунка, Клода Моне та ін.

Знаходимо чимало слушних спостережень щодо художнього мовлення Івана Котляревського. Як не дивно, і в так званому “суржику” є не лише негативи. По суті, авторка поділяє думку Юрія Шереха про суржик. Вона виписує також цікаві мистецькі знахідки, а також афоризми з творів кожного письменника, про якого йдеться. До кожного розділу вказуються джерела, подається наукова література (джерел багато, навіть забагато як для ліцеїстів, оскільки віднайти і осягнути рекомендовані наукові праці непросто, до того ж, навряд чи всі вони є легкодоступними для учнів). На берегах маємо відомості про різних українських діячів науки, культури, літератури, історії, мистецтва.

Розгорнутим є в підручнику і розділ про сентименталізм. Ми скажемо, що не всі дослідники (Д.Чижевський) поділяли думку Миколи Зерова про те, що “з Квітки був сентименталіст у повному розумінні слова”, з чим ми цілковито погоджуємося. Коли йдеться про повість “Маруся”, то авторка визначає і доносить до ліцеїстів всі її основні прикмети. Однак хочеться звернути увагу на фінал повісті Квітки-Основ’яненка “Маруся”, де піднято вагомі екзистенційні проблеми – проблеми неоправданих конвенансів та алієнації. Пригадаймо, що розповідає Наумові Дротові чернець у Києво-Печерській лаврі: Василь, наречений Марусі, “... чах, чах та неділь зо дві як і помер. Та ще таки від суєти не збавивсь: вмираючи, просив якомога, щоб йому у труну положили якоїсь землі, що у нього в платку була зав’язана, а платок шовковий, красний, хороший платок, просив положити йому під голови. То як закон запреща монахові такі примхи, то його і не послухали”. Не буде перебільшенням твердити, що в цій деталі сфокусовано значною мірою весь антропологічний сенс знаменитої повісті “Маруся” Квітки-Основ’яненка. Згадаємо ще відомий лист до Плетньова.

Використовуючи праці знаних вчених, авторка пропонує учням розглянути дискусійні або ж складні питання в рубриці “Контексти. Проблеми. Питання”, відповісти на питання, дає ряд завдань, у тому числі й завдання для допитливих. Дуже добре, що авторка належним чином уводить творчість Миколи Гоголя в історію української духовності, беручи водночас до уваги різні твердження, часто протилежні – Івана Франка, Євгена Маланюка, Юрія Липи, а також Володимира Звиняцковського, Юрія Барабаша та ін. Йдучи за такими дослідниками, як Павло Зайцев, Юрій Шерех, Дмитро Чижевський, Сергій Єфремов, Валерія Смілянська, Валерій Шевчук, Григорій Клочек та ін., авторка створила повнокровний розділ про Т.Шевченка, зосереджуючи увагу ліцеїстів на романтичній баладі “Тополя”, історичній поемі “Іван Підкова”, комедії “Сон”. До речі кажучи, у світовій літературі є ще один грандіозний твір, який називається комедією, хоча такою не є, коли брати суто термінологічне значення слова. Можна знайти точки дотику між “Божественною комедією” Данте та комедією “Сон” Шевченка. Так, наприклад, італійський літературознавець де Губерналіс писав про сублімат кантівського комізму, який досягає враження жаху й відрази. Гнів Данте вбиває комізм, з’являється сарказм. І він діє як “полум’я, що очищує”. Чи не так у Шевченка? Окрім цього, обидва твори споріднює наявність елементів фантастики, інвективна спрямованість. Та й чи нема “інфернальних” моментів у “комедії” Кобзаря? Так розмова про жанр “Сну” виходить у дуже цікаві світи... А епітет “божественна” (“La divina comedia”) додали вже шанувальники генія.

Далі в підручнику розглянуто поему “Гайдамаки”, проблему національних філософсько-поетичних традицій у світі Шевченка, проблему “Шевченко і релігія” тощо. З усіма положеннями можемо цілком погодитися. Признаємось, що в книжці Валентини Соболь ми вперше побачили (на сторінці 118), як виглядає пам’ятник Шевченкові у Варшаві (скульптори Анатолій Кущ і Бальтазар Брукальський, поставлений зусиллями посла України в Польщі Дмитра Павличка у 2002 році).

Сучасний літературознавець Костянтин Москалець назвав Івана Нечуя-Левицького “унікумом”. З контексту його праці виникає дещо негативний момент такого визначення. Валентина Соболь у розділі про автора “Хмар” по справедливості оцінює виключно позитивне його місце в українській духовності. Хочеться пригадати роман І.Нечуя-Левицького “Князь Ярема Вишневецький”. Воїн, який не щадив нікого і нічого, який перемагає, сам був переможений синіми очима української селянки Тодосі.

Далі в підручнику йде мова про позитивізм, реалістичний тип творчості і його породження – веризм та неореалізм. Малюючи європейське тло, авторка веде мову про Іполита Тена, міметизм, модернізм, Хосе Ортегу-і-Гасета, А.Шопенгауера, Т.С.Еліота та ін. Треба підкреслити, що багатство імен у підручнику розширює початки наукового світогляду ліцеїстів і є цілком на місці.

“Іван Франко: погляд з ХХІ століття” – так вдало в заголовку поставлено основну тезу. У час нашої незалежності ми почали фундаментально переосмислювати світ Івана Франка як людини, митця, вченого, мислителя, громадського та політичного діяча. У франкознавство влилися молоді свіжі вдумливі сили, які можуть досліджувати творчість Франка на світовому теоретичному рівні. Ось прізвища декого з них: Ярослава Мельник, Валерій Корнійчук, Роман Голод, Микола Ткачук, Микола Легкий, Василь Микитюк, Богдан Якимович, Наталя і Богдан Тихолози та ін. Добре, що фрагменти із нових праць подані ліцеїстам як інформація до осмислення. Цікавими в підручнику є назви підрозділів: “Іван Франко і книга”, “Франко і національна філософсько-поетична традиція” та ін. Маємо переклади творів Франка польською мовою, а також додатки про цікаві факти й події з життя Івана Франка. Однак ми звернемося ще до таких проблем. Перше: йдеться про так звану революційність світогляду Івана Франка. У листі Франка до Ольги Рошкевич від 20.09.1878 року він формулює “саму суть моїх переконань, головну пружину моєї теперішньої і будущої діяльності”1. Іван Франко пише: “Я переконаний, що велика, всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок, а настановить новий. Під словом “всесвітня революція” я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину: се можуть під революцією розуміти тільки всесвітні рутенці, плосколоби та поліцаї, котрі не знають, що н[а]пр. винаходка парових машин, телеграфів, фонографів, мікрофонів, електричних машин і т.д. спроваджує в світі, хто знає, чи не більшу революцію ніж ціла кривава французька революція”2. Друге: у підрадянській літературі, мистецтві утверджувалось теоретичне поняття методи. Ніде більше в світі такий термін не використовувався щодо явищ мистецької сфери. Ми будемо говорити про кредо письменника, його творчу позицію, яку він сформулював у листі до М.Павлика від 12 листопада 1882 року. Розповідаючи другові про працю над “Захаром Беркутом”, Франко пише, порівнюючи свою творчість із творчістю Золя, Флобера, Шпільгагена. Про себе Франко пише так: “Се є реалізм ідеальний, котрий приймає реалізм яко методу, а ідеалізм (не ідеалізування людей, але представлення людей з їх добрими і злими боками, а главноє – представлення типів, котрі б пособляли в собі думи і змагання давної доби, - представлення розвитку суспільності) – яко зміст, яко ціль”3. Цього кредо ідеального реалізму Франко дотримувався упродовж усього життя.

У підручнику подано розгляд творів Франка, спогади про нього, але ліцеїстам слід підкреслити огром його спадщини, універсалізм Франка, його глибоко хтонічну вкоріненість в рідну землю, в той час як верховіттям своїм він сягав до неба вселюдського. Іван Франко досліджував і перекладав слово давнього Вавілону і мав глибокий вгляд у слово античності, Середньовіччя, Ренесансу і в сучасний йому культурний світ! Як перекладач, він майже не має рівних собі.

У підручнику особливу увагу привертає розділ про Лесю Українку зі свіжими поглядами на її твори, адже один із підрозділів носить назву “Любов Лесі Українки в епістолярному і життєвому вимірах”. Дуже добре, що маємо також зразки перекладів “Лісової пісні” польською мовою (автор перекладу - знаний перекладач Єжи Літвінюк). Несподівано, але слушно авторка використовує в розділі про Лесю Українку розвідку Віктора Петрова. Серед наведених афоризмів Лесі Українки (с.207) хочеться відзначити, зокрема, такі: “Хто не був високо, той не збагне, як страшно впасти”. Визначимо перегуки, які дають імпульс до роздумів. У Лесі Українки: “Хто всього зрікся, а себе не зрікся, не любив той”. У Франциска Асизького: “Зректися світу і бути присутнім у ньому”. У Івана Франка: “Зректися себе і бути самим собою”...

У наступному розділі авторка звертається також до проблем національної і філософсько-поетичної традиції Ольги Кобилянської. Ольга Кобилянська, її “ніцшеанізм” (про нього можна говорити тільки в лапках), фемінізм, за її словами “затісний для неї”. Дуже докладно розглядається повість-балада “У неділю рано зілля копала”, яку можна вважати прикладом того, що називається симфонічною прозою. За Павлом Филиповичем подається матеріал про різні обробки пісні про Гриця. Знову ж таки несподівано, але доречно в додатках до розділу подається матеріал про зовнішність письменниці (с.261). У розділі про імпресіонізм слушно згадується і Володимир Винниченко (поряд з іншими).Є підстави твердити, що на творчому шляху С.Васильченка можна простежити все буття імпресіонізму в українському письменстві. Про імпресіоніста Михайла Коцюбинського говорилося вже багато, однак авторка не повторює вже сказаного. Імпресіонізм Коцюбинського поєднується з філософською глибиною його творів, із його сонячним світосприйманням. Корисними для ліцеїстів є етнографічно-фольклорні додатки із праці В.Гнатюка “Засоби до української демонології” (с.285-287). Останній розділ підручника присвячений Василеві Стефаникові, і знову подається погляд із ХХІ століття на творчу постать видатного українського письменника. Не будемо підкреслювати велич цього митця слова, однак нагадаємо слова Івана Драча, який указував, що покутянин в сенсі новелістичної змістоформи випередив американця Гемінґвея. Доречним у розділі бачиться вірш Богдана Лепкого про автора “Камінного хреста”, як і вірш Дмитра Павличка
“У Стефаника”.

Крок за кроком Валентина Соболь розглядає основні твори письменників, рекомендованих Міністерством освіти Польщі для вивчення в ліцеї з українською мовою навчання. Як відомо, Олександра Черненко першою заговорила про експресіонізм Василя Стефаника. Авторка підручника іде за цією основоположною тезою, розкриваючи основні прикмети експресіонізму у творчості Василя Стефаника. До речі, у підручнику використано фрагмент оповідання Івана Франка “Хлопська комісія”. Як відомо, сам Франко у розлогому відгукові на статтю Софії Русової “Старе і нове в українській літературі” порівнював Стефаникового “Злодія” зі своєю “Хлопською комісією” і підкреслював перевагу першого.

Рецензований підручник завершує таблиця-літопис найважливіших подій культурного життя в Україні, підрозділ із відповідями на запитання десяти вікторин, над якими пропонується поміркувати ліцеїстові в ході засвоєння історії українського письменства ХІХ- початку ХХ ст., а на останній сторінці - інтернетові адреси бібліотек української літератури. Залишається побажати п. Соболь нових творчих здобутків, а вони, ми переконані, будуть, бо вона вражає своєю працьовитістю і виключною любов’ю до філологічної науки.

1 Франко Іван. Зібрання творів у п’я ятдесяти томах. – Київ, 1986. –
Т. 48.- С.109.

2 Франко Іван. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – Київ, 1986. – Т. 48. – С.111.

3 Франко Іван. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – Київ, 1986. – Т. 48. – С.331.

  1. Збірник наукових праць

    Документ
    Збірник «Актуальні проблеми політики» внесено до переліку ВАК України №1 наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з юридичних,
  2. Збірник наукових праць зі спеціальності “Журналістика” / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К., 2007. Вип. 1 (6). 164 с

    Документ
    У поновленому випуску збірника наукових праць, призупиненому 2001 року, його автори, відомі журналістикознавці та молоді магістри, висвітлюють актуальні питання історії, теорії та практики вітчизняних і міжнародних засобів масової інформації.
  3. Збірник наукових праць зі спеціальності “Журналістика” / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп “Задруга”, 2008. Вип. 2 (7). 156 с

    Документ
    Українська журналістика в контексті світової: Збірник наукових праць зі спеціальності “Журналістика” / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики.
  4. Д миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  5. Національного університету «Одеська юридична академія» Новітні наукові дослідження держави І права 2012 Збірник наукових праць Миколаїв Іліон 2012

    Документ
    Директор Відокремленого структурного підрозділу «Миколаївський комплекс Національного університету «Одеська юридична академія» Шапірко П.М. (керівник авторського колективу)
  6. Сті управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006 (1)

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.
  7. Сті управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006 (2)

    Документ
    ПРАВО XXI СТОЛІТТЯ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” / Під редакцією В.
  8. Ти модернізація професійної освіти І навчання: проблеми, пошуки І перспективи збірник наукових праць Випуск 2 київ-2012

    Документ
    Модернізація професійної освіти і навчання: проблеми, пошуки і перспективи: зб. наук. пр. / [редкол. : В.О. Радкевич (голова) та ін.]. – К. : Інститут професійно-технічної освіти НАПН України, 2012.
  9. Наукових праць (2)

    Документ
    До збірника увійшли статті, у яких науковці розглядають актуальні проблеми удосконалення навчально-виховного процесу загальноосвітньої і вищої школи, висвітлюють результати наукових досліджень у галузі педагогічних наук.

Другие похожие документы..