Г. В. Касьянов доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин

Шейко В.М., Богуцький Ю.П.Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина XIX - початок XXI ст.). Монографія. — К.: Генеза, 2005. - 592 с. [1-XXI-cultur-Szejko z nSCAN-03] 1600000 335 str ukr 4-03-2006

№№ с.внизу

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України (протокол № 2 від 25.02.2005р.)

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор, завідуючий відділом

Інституту історії України НАН України

Г.В. Касьянов

доктор філософських наук, професор, головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Ю.В. Павленко

доктор мистецтвознавства, декан факультету журналістики і

телемистецтва Київського міжнародного університету

В.Г. Горпенко

Шейко В.М., Богуцький Ю.П.Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина XIX - початок XXI ст.). Монографія. — К.: Генеза, 2005. - 592 с.

ISBN 966-504-469-9

Монографія є першим у вітчизняній історико-філософській думці узагальненим осмисленням процесів генези та трансформації глобальних цивілізаційних проблем культурології другої половини XIX — початку XXI ст. Аналізується формоутворююча роль культури у визначенні цивілізації, характеризуються методологічні можливості цивілізаційного підходу і особливо — синергетичної парадигми у розгляді історико-культурологічних процесів.

Висвітлюється значення психоаналізу для культурології та її творця і носія — людини. Акцентується увага на взаємозв'язку психоаналізу, культури та художньої творчості.

Для науковців, викладачів філософії, історії, етнології, психології, археології, мистецтвознавців, студентів, аспірантів, докторантів та читачів, які цікавляться проблемами формування культурології як науки.

ВСТУП

Людство увійшло в XXI ст. як з великими науково-технологічними та культурними досягненнями, так і з планетарними проблемами негативного, загрозливого характеру, які багато в чому є наслідками процесу цивілізаційного розвитку.

Сьогодні, коли світова спільнота перетнула межу третього тисячоліття, як ніколи актуально постало питання про подальшу долю світової цивілізації. Адже перед нагальними викликами глобальних проблем перспективі можливості точного і передбачуваного контролювання людством наслідків своєї діяльності є визначальною. І якщо у поточному столітті не вдасться гармонізувати співіснування, взаємовпливи біосфери та ноосфери, то тим самим буде поставлене під сумнів існування загальнопланетарної цивілізації взагалі. Оскільки сама ноосфера — це своєрідна узагальнююча система розвитку культури людства, то вивчення історико-культурологічних аспектів глобальних проблем та викликів цивілізації складає пріоритетний інтерес для сучасного суспільства та визначення його майбутнього. Це повною мірою стосується і нашої держави.

На межі другого і третього тисячоліть людство постало перед кризою, яка загрожує існуванню цивілізації і всього живого на Землі. Вона виникла через науково-інноваційну діяльність людини і привела не лише до потужного масиву досягнень сучасної цивілізації у всіх сферах функціонування людської спільноти, але й водночас спричинила кризові явища планетарного масштабу. Найглибше зрозуміти причини і масштаби цієї кризи можливо насамперед через дослідження минулого і сучасного стану макроцивілізаційної системи і передусім кінця XIX — початку XXI ст., коли сформувалися і почали діяти глобальні цивіліза-ційні процеси.

Визначальними чинниками розв'язання проблеми розвитку цивілізації, на наш погляд, є культура, наука й освіта та застосування новітніх технологій. Адже від рівня інтелектуалізації і гуманізації виховання багато в чому залежатиме майбутнє людства, зокрема культурологічної парадигми підготовки молоді — суб'єкта громадського життя — до вступу в майбутню дорослу діяльність.

Загальновідомо, що у радянські часи в нашій країні сформувалася імперативна педагогіка. Вона була розрахована на «середнього» учня (студента) і готувала з нього агента виробництва, не переймаючись особливостями особистості молодої людини. Кардинальні зміни в житті суспільства привели до реформ у системі освіти. На зміну парадигмі

3

Вступ

освіти як індустрії освітніх послуг сьогодні приходить принципово нова система освіти як педагогічного процесу, що перебуває у безупинному розвитку. Сучасне українське суспільство відчуває велику потребу в тому, щоб зі школи до економіки, політики, науки, мистецтва, органів державного управління прийшло високоосвічене покоління, орієнтоване на найвищі духовні цінності, пріоритетність культурних надбань людства.

Не випадково нині так часто згадується гуманізація освіти [1]. Що це означає? Аналіз науково-педагогічних видань останніх років дає підстави стверджувати, що поки що переважає характерне уявлення про гуманізацію освіти тільки через її гуманітаризацію, тобто просте збільшення в структурі навчального часу кількості гуманітарних дисциплін. Однак, як свідчить досвід, такий підхід не має перспективи. Якщо врахувати, що введення нових гуманітарних курсів, зазвичай, не супроводжувалося достатнім коригуванням змісту основних предметів, то стають зрозумілими сьогоднішні причини навчального перевантаження і зниження рівня загальноосвітньої і професійної підготовки.

Слід вважати, що основною вимогою гуманізації сфери освіти (усіх її щаблів) повинно стати формування світогляду, у складі якого важливе місце належало б цілісному інтегрованому знанню, бо врешті-решт саме воно визначає і культурно-освітній рівень людини, і найповніше відповідає інтересам її глобального виживання. Саме цим і обумовлена спрямованість монографії на висвітлення проблем цивілізації через культуру та освіту.

Уже в середині шестидесятих років XX ст. західні теоретики і методологи освіти дійшли висновку, що найважливіші проблеми суспільства можуть бути розв'язані, насамперед, через розвиток соціальних досліджень, що є передумовою подолання труднощів суспільного розвитку [2]. Як одну з причин називали ідеологію технократизму. У технократичній свідомості наука і технологія є символами необмежених можливостей, вони набувають характеру панацеї, а людина уявляє себе таким собі Прометеєм, казковою істотою з надзвичайними здібностями. Інакше кажучи, наука і технологія в технократичній свідомості мають вигляд своєрідних утопічних абсолютів.

Однак ця утопія, як і будь-яка інша, на практиці призводить до сумних наслідків. Коли людина з «амбіціями Прометея приступила до підкорення природи, — відзначав відомий філософ Р. Арон, — вона фактично зайнялася маніпулюванням природою і стрімко попрямувала до тупика, з якого її може вивести лише гуманізація знань» [3].

Тлумачення гуманізації освіти як розкриття людської суті будь-якої науки свідчить, що система освіти, виховання і культурного зростання будь-якої країни може розв'язати цю проблему лише спільними зусиллями представників усіх галузей знань.

Подібної думки дотримувався і заступник генерального директора ЮНЕСКО Р. Сінгх [4]. Він стверджував, що традиційно людина нама-

4

галася осягнути реальність через науку, розділяючи її на різні дисципліни та відокремлюючи процес усвідомлення від дійсності. Але нині будь-яка проблема потребує дедалі більших знань з багатьох дисциплін. Здатність бачити ситуацію в цілісності і взаємозв'язку її складових є найважливішим, дійсно необхідним способом надбання необхідних знань і ліквідації розриву між знанням як абстрактним узагальненням (типово навчальний підхід) і реальними умовами існування людей.

Якщо до цього додати, що глобальні проблеми сучасності в будь-якій сфері діяльності поставили на перший план питання етики і культурного зростання, стає зрозумілим об'єктивний характер інтересу до проблематики освіти в контексті культури і цивілізації.

Сцієнтистськи звужений підхід до науки руйнівним чином впливав як на природу, так і на освіту. А. Швейцер побачив у вузькій спеціалізації всіх сфер людської діяльності, і особливо науки, явну загрозу як для окремої людини, так і для духовного життя суспільства в цілому. «Вже дає про себе знати і та обставина, — писав він, — що молодь навчають люди, які не відрізняються достатньою універсальністю... необхідно розкрити перед нею взаємозалежність окремих наук і намітити їй обрії в їхніх природних масштабах» [5].

За подібного підходу оточуючий світ перестає сприйматися суб'єктом як таким, де діють тільки «об'єктивні закони» і де кожний його елемент виконує свою задану функцію у великому механізмі, існуючому незалежно від чиєї б то не було свідомості. Світ для суб'єкта перетворюється на простір суб'єктивностей, які набули предметного вигляду, на простір, де будь-якому елементу зовнішнього світу має відповідати чинник світу внутрішнього.

Постійне звернення пізнавальної активності до проблем становлення, функціонування та розвитку культури пов'язане, як відомо, із сутнісним прагненням людини до осягнення своєї природи та з потребою в теоретично узагальненій і логіко-цілісній картині своєї історії (оскільки побудова такої картини є необхідною умовою раціонально осмисленого підходу до питання про перспективи культурно-історичного процесу). Як слушно зауважив X. Ортега-і-Гассет, «...нам потрібно знати дійсну, цілісну історію, щоб не провалитися в минуле, а знайти вихід із нього» [6; с. 154].

Крім того, культура як «світ людини» є тією «універсальною смис-лоутворюючою призмою», крізь яку буття взагалі може бути даним свідомості суб'єкта, а отже, вивчаючи механізми культурогенезу, можна отримати шлях до обгрунтування залежностей між специфікою світосприйняття людини та конкретно-історичною архітектурою її «культурного буття». У свою чергу, без виявлення таких залежностей будь-яка філософська онтологія (якщо вона претендує на науковість) є неможливою, оскільки остання не може бути культурно-іррелевант-ною: всі уявлення про «світ буття» є своєрідною «похідною» від форми та змісту «буття людини у світі».

5

Сучасний етап розвитку культури характеризується низкою кризових феноменів і тенденцій (як національно-культурного, так і глобального масштабу). Сюди можна віднести передусім так звану кризу «технократичної домінанти» і, як її наслідок, екологічну кризу; дедалі загрозливіших масштабів набуває криза духовності взагалі та її окремі прояви: дегуманізація суспільного буття, знецінення особистісних якостей людини, криза соціалізації особи, зниження соціально-рольової активності індивіда, девальвація інтелектуальної діяльності, глобальна освітня криза та ін. Одним із дієвих засобів пошуку виходу з такого культурно-критичного стану є логіко-філософська рефлексія історії культури взагалі та сучасного її етапу зокрема.

Базовим чинником глобальної культурної кризи сучасності є досить відчутне наближення людської цивілізації до критичної межі балансу між «технологічною раціоналізацією» природи та підвищенням ступеня «стихійної некерованості» суспільного буття людини. При збереженні такої культурно-організаційної парадигми, з одного боку, подальший розвиток продуктивних сил дедалі більше перероджуватиметься на свою згубну противагу, а з іншого, поглиблюватиметься духовно-культурна деградація суспільства.

Зважаючи на вищезгадані причини, глобальномасштабною тенденцією подальшого розвитку культури має стати така її гуманізація, що передбачатиме передусім переспрямування її вектора від домінанти виробництва засобів підкорення природи до акцентованого підпорядкування останнього проблемам творення духовного світу самого виробника, гармонізації його особистого та суспільного буття. При цьому логіка перспективного культурно-історичного процесу може бути «онтологічно раціональною» лише за умови його руху по лінії синтезу нової світової інтеграції національних культур (оскільки такі полярні тенденції, як культурно-національна замкнутість та космополітичні прагнення до «ентропійного розсіювання культур», вже вичерпали свій врівноважувальний потенціал).

При такому баченні вже не потребує додаткового обґрунтування доцільність серйозного поглиблення в усій системі освіти і виховання культурологічної підготовки молодого суб'єкта як засобу формування високої професійної культури майбутніх членів суспільства. Ця необхідність зумовлена низкою причин, серед яких особливої уваги заслуговують три. По-перше, зростання соціальної ролі культури в сучасному світі. По-друге, нагальна потреба підвищення культурного рівня всіх членів суспільства. І по-третє, на відміну від спеціальної освіти, яка залишає в тіні моральний аспект виховання, загальнокультурне знання спрямоване на розкриття сутнісних сил людини, її внутрішнього багатства.

Світ культури безмежний. Це не просто образний вислів. Це, так би мовити, кількісна характеристика. Адже щорічно до інформаційно-культурного обігу потрапляють тисячі нових назв книг, сотні нових найменувань живописних, музичних, скульптурних творів... Не буде-

6

мо говорити про сферу наукової діяльності, де розширення знань і на- л, копичення досвіду (а культура і цивілізації є асоційованим накопиченим «і досвідом людства) останнім часом відбуваються просто фантастичними темпами. Розвиток цивілізації привів до того, що за порівняно невеликий проміжок часу людство зробило величезний ривок уперед в оволодінні таємницями природи та їхньому практичному використанні. За роки останньої НТР обсяг наукової інформації перевищив усе, що було зроблено наукою за тисячоліття її існування, і продовжує стрімко зростати [7]. Сумарний обсяг знань, яким володіє людство, в сучасних умовах подвоюється у середньому кожні десять років. Якщо на ранніх етапах історії людства для подвоєння накопиченого досвіду були потрібні спочатку тисячоліття, а потім століття, то сучасна людина через десять років знатиме вдвічі більше того, що вона знає сьогодні.

Перший висновок, який можна зробити у цьому зв'язку — суто педагогічний: на початку XXI ст. людство постало перед проблемою створення принципово нової філософії та методології освіти [8—11]. Нам необхідно змінити самі базові принципи навчання. Адже аж до другої половини XX ст. навчання по суті відбувалося за принципом: «Набудь певних знань, засвой їх і цього тобі вистачить на все подальше життя». На сьогоднішній день навіть диплом з відзнакою вищого навчального закладу не гарантує, що через декілька років професіонал не почне безнадійно відставати у своїй сфері діяльності. Отже, основну увагу в системі освіти необхідно приділити не стільки передачі учню тих чи інших конкретних знань, умінь і навичок, скільки прищепленню йому вмінь і навичок самостійного здобуття нових знань. Адже в умовах стрімкого зростання обсягу знань іншого шляху, ніж самоосвіта, людство не має.

  1. І. В. Бичко доктор філософських наук, професор кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1)

    Документ
    І. В. Бичко – доктор філософських наук, професор кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
  2. І. В. Бичко доктор філософських наук, професор кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2)

    Документ
    У монографії розкривається специфіка історіософських та епістемологічно-історичних поглядів українських інтелектуалів кінця ХІХ – середини ХХ століття.
  3. Покажчик друкованих праць співробітників національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000-2007 роки Випуск 6 Частина 1 Київ-2010

    Документ
    Бібліографічний покажчик друкованих праць співробітників НПУ імені М.П.Драгоманова за 1944—1 роки був виданий п’ятьма випусками (1958, 1976, 1981, 1991, 2009 рр).
  4. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

    Документ
    Дєдков М. В., канд. іст. наук, доцент, декан гуманітарного факультету, зав. кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету (голова)
  5. Сформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 200 8

    Документ
    Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 – 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України.
  6. «Про створення Культурного центру України у м. Москві»

    Книга
    Ця книга виходить до 15-річчя створення Культурного центру України в Москві. В ній систематизовано й узагальнено інформацію про роботу Культурного центру за сім років XXI століття.
  7. Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація

    Документ
    Володимир Ярошовець, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  8. Американськафілософія освіти очима українських дослідників матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 22 грудня 2005 р. Полтава 2005

    Документ
    АМЕРИКАНСЬКА ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ОЧИМА УКРАЇНСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 22 грудня 2005 р. – Полтава: ПОІППО, 2005.
  9. Георгій касьянов

    Документ
    У книзі розглядаються традиційні й сучасні теорії нації та націоналізму. Висвітлюються такі проблеми, як генеза націй і націоналізму; культурні, соціальні, політичні й ідеологічні передумови виникнення націй і появи націоналізму як ідейної течії.

Другие похожие документы..