Конспект лекцій з курсу «методологія, методи та технології соціологічних досліджень» для студентів для студентів спеціальності 040200 “

2. Поняття надійності.

Надійність методик у соціальних науках загальна характеристика внутрішньої єдності, сталості й стійкості одержуваних при застосуванні методики індивідуальних оцінок виражених у сумі балів, окулярів і т.п. Термін уведений у науч. оборот на VII Міжнародної психотехнической конференції (Москва, 1931). Використаються три не тотожних між собою й незалежних показника надійності. Перший показник свідчить про надійність, интерпретируемой як однорідність інструмента дослідження. Цей показник специфічний для методик у соціальних науках. В обігу перебувають два види таких методик. В одному, за задумом дослідника, всі, вхідні в методику завдання, питання мають одну мету: вони всі призначені для виявлення якогось однієї індивідуальної ознаки (напр., або розумового, або сенсорного, або технич. розвитку, або сформованої думки про взаємини в колективі, або думки про власну суспільну активність і т.д.). В ін. виді методик представлені кілька груп завдань, питань, і кожна група призначена для виявлення особливої індивідуальної ознаки. Підлягає з'ясуванню питання, чи дійсно однорідні в першому випадку методика в цілому, а в другому кожна окрема група завдань. Це необхідно знати завжди, але особливо в тих випадках, коли про індивідуальну представленість досліджуваної ознаки автор методики припускає судити по сумі односпрямованих відповідей (позитивного або негативних) респондента. Для знаходження описуваного показника використають "метод розщеплення". Після застосування методики у вибірці, соціально й психологічно гомогенної, підраховують односпрямовані відповіді респондентів окремо по "парним" і по "непарним" завданнях, питанням. Ін. способи розщеплення на першу й другу половини викликають заперечення через можливий вплив факторів тренування, стомлення. Потім зіставляють відповіді на "парну" й "непарну" частині, напр., шляхом лінійної кореляції, методом "хі-квадрат" або ж прибігають до ін. статистич. прийомів, що розкривають тісноту зв'язку. Отримані показники інтерпретується як показник надійності.

Другі показники надійності виявляє стабільність, відносну сталість самої досліджуваної індивідуальної ознаки. Не вимагає доказів, що всі індивідуальні ознаки згодом змінюються. Питання в тім, за які періоди часу відбуваються істотні зміни, у яких умовах і з якою інтенсивністю. Знати все це особливо необхідно, якщо дослідження включає завдання побудови прогнозу щодо досліджуваної ознаки. Щоб знайти описуваний показник надійності, ту саму методику в одній і тій же вибірці при тих самих умовах проводять двічі, а потім зіставляють рез-ты. Інтервал між двома застосуваннями методики не повинен бути менш 10-12 днів, щоб респонденти не могли відтворити свої відповіді по пам'яті. У нек-рых дослідженнях навмисно вводиться вплив, спрямоване на досліджувану ознаку. Індивідуальна сприйнятливість респондентів до цього впливу, імовірно, буде різною. У цьому випадку коефіцієнт кореляції між першим і другим (після впливу) застосуванням методики може виявитися невисоким. Низькі показники стабільності в таких дослідженнях служить підтвердженням того, що методика дійсно діагностує досліджувану ознаку.

Треті показники надійності свідчить про константність методики, демонструє, наскільки чутлива дана вибірка до нек-рым змінам умов проведення методики. Для одержань цього показника надійності прибігають до тієї ж процедури побудови дослідження, як й у попередньому випадку, але з тим доповненням, що дослідження проводять, напр., різні співробітники. Відомий "ефект інтерв'юера", він позначається на відповідях респондентів й, можливо, залежить від особистості інтерв'юера. Ідеальної була б методика, до-раю не викликала б подібних ефектів. Щоб піклуватися про строге дотримання стандартних умов проведення методики, потрібно педантично тренувати співробітників, виховувати в них почуття відповідальності за отримані рез-ты.
Зіставлення рез-тов, отриманих при послідовному застосуванні двох різних, приблизно еквівалентних методик, не відповідає вимозі встановлення надійності. Коррелирование рез-тов таких паралельних форм дозволяє одержати коефіцієнт, к-рый варто назвати коефіцієнтом еквівалентності методик, але він не заміняє жодного з описаних вище показників і не зіставимо з ними. Високі показники надійності становлять необхідні передумови для наступної перевірки валидности. Ненадійні й нестабільні рез-ты застосування методики позбавляють усякого змісту спроби ґрунтуватися на них при встановленні валидности. Жоден з показників надійності не може розглядатися як властивість тільки самої методики. Ці показники в більшому або меншому ступені зв'язані й із соціальними, і із психологич. особливостями вибірок. Тому можливо, що методика, що показала високу надійність на одній вибірці (або на класі однотипних вибірок), виявиться малонадійної на ін. вибірці (або на ін. класі однотипних вибірок).

3. Поняття валідності

Валідність методик у соціальних науках (від лат. valeo спромогтися зробити щось) - міра придатності методики для рішення певних дослідницьких завдань, для того чому вона призначалася. Висока валидность свідчить про те, що виявлені методикою індивідуальні особливості респондентів у даній психологічній і соціально однорідній вибірці дійсно мають істотне значення для діагнозу й прогнозу їхнього поводження й ефективності їхньої діяльності в передбачають ситуациях, що, і умовах. При встановленні валидности вирішальну роль грає обґрунтування й наступна перевірка гіпотези релевантности, тобто значеннєвої відповідності оцінок, отриманих у результаті застосування методики, з одного боку, і формалізованих оцінок поводження й діяльності респондентів, з іншої. Передбачається, що ті й інші оцінки обумовлені тими самими індивідуальними особливостями. Теоретично обґрунтована релевантность піддається практичній перевірці. Чим вище рівень збігів між тими й іншими оцінками, тим вище валидность. Повний збіг практично малоймовірно, тому що на рівень збігів впливає ряд не піддаються обліку й формалізації факторів динаміка мотивації, випадкові коливання умов, при к-рых виходять оцінки, і ін.

Відомі три види валідності.

Перший вид валідності - за критерієм. Зіставляються оцінки респондентів за застосованою методикою з формалізованими оцінками їхнього поводження й діяльності, які виступають як предмет дослідження. Останні оцінки й називають критериальными або критерієм. Для визначення рівня збігів найчастіше прибігають до обчислення коефіцієнта лінійної кореляції, використається також метод хі-квадрат, інші статистичні прийоми, що розкривають тісноту зв'язку. Варто врахувати, що зв'язок між оцінками за методикою й критериальными оцінками не повинна бути неодмінно прямолінійної (наприклад, між рівнем професійної кваліфікації й рівнем продуктивності).

Другий вид валідності - по змісту. Її встановлюють у тих випадках, коли потрібно довести, що включені в методику питання й завдання репрезентируют проблеми, що встають перед індивідом у тих сферах поводження й діяльності, яким присвячене дослідження. Перевіряється ця валидность спочатку змістовним аналізом всіх питань і завдань, з яких складається методика, щоб дати значеннєву характеристику їхньої репрезентативності. Потім методику перевіряють на соціально й психологічно однорідній вибірці. Всі індивіди, що входять у вибірку, опрашиваются (екзаменуються) комісією експертів, причому заздалегідь передбачається, що питання експертів ні по обсязі, ні по змісту не будуть повністю відповідати методиці, але вони повинні ставитися до репрезентируемым проблем. Далі, оцінки за методикою зіставляються з формалізованими оцінками комісії експертів. Валидность буде тим вище, чим вище рівень збігів. Повинні бути прийняті в увагу висловлені вище зауваження про малу ймовірність повного збігу. Застосовуються ті ж статистичні прийоми, що при роботі із установленням першого виду валидности.
Третій вид валідності - по конструкті, по тісноті зв'язку результатів даної методики з результатами інших методик, призначених для рішення того ж класу дослідницьких завдань і минулу попередню перевірку валидности. Застосовуються статистичні зіставлення множинні кореляції й регресії, факторний аналіз.Валидность всіх трьох видів характеризується одержуваної при зіставленнях статистичною величиною коефіцієнтом кореляції, регресії, факторною вагою. Всі оцінки, як за самою методикою, так і критериальные, експертні оцінки по інших методиках, повинні мати достатню статистичну надійність, у противному випадку встановлювати валидность не можна. Валидность, установлену на одному класі вибірок по їх психологічній і соціальній однорідності, неправомірно переносити на інший клас вибірок.


4. Вимірювання та забезпечення надійності соціологічної інформації

Вимірювання надійності соціологічної інформації один з етапів, необхідних для забезпечення необхідної якості соціологічного дослідження. Надійність є найбільш загальною характеристикою якості емпіричних даних, отриманих у соціологічному дослідженні. Під надійною розуміють інформацію, у якій відносно відсутньої помилки. Точніше, надійна це інформація, у якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто помилки, величину яких дослідник не в змозі оцінити, по-друге, враховані помилки не перевищують деякої заданої дослідником величини. Наприклад, якщо помилка репрезентативності при визначенні частки деякої ознаки з імовірністю 0,95 не перевищує 5%, а дослідник має намір екстраполювати дані вибірки на генеральну сукупність лише для випадків, коли різниця даних значима (наприклад, перевищує 10%), те для нього ця інформація є надійною; якщо ж ставиться завдання вивчення менш істотних розходжень (наприклад, в 4-6%), те інформація є ненадійною.

Невизначене в силу загальності поняття надійності конкретизується шляхом перерахування помилок, які враховані в даному дослідженні. Залежно від типу врахованих помилок інформацію називають обґрунтована, репрезентативна, точна й правильної (див. Якість соціологічного дослідження), тому вимір надійності зводиться до виміру зазначених характеристик соціологічної інформації. Слід зазначити, що між способом виміру й типом помилок немає однозначного зв'язку один тип помилки може вимірятися різними способами, і один спосіб може використатися для виміру помилок різних типів (принаймні, дослідник не завжди може встановити, що саме виміряється точність, правильність або обґрунтованість). Тому поряд з вищезгаданими характеристиками надійності, отриманими шляхом типології врахованих помилок виміру, доцільно використати типологію самих способів виміру (обліку) помилок, тобто типологію способів контролю надійності емпіричних даних.
Розрізняють дві групи способів контролю надійності зовнішній контроль (зіставлення емпіричної інформації в даному дослідженні з якою-небудь іншою інформацією) і внутрішній контроль (вивчення розподілу ознак у даному дослідженні).

А. Зовнішній контроль.

1. Контроль, зовнішній стосовно часу дослідження, тобто зіставлення результатів виміру в даному дослідженні з результатами повторного виміру для того ж масиву респондентів тим же дослідником у тих же умовах за допомогою того ж інструмента й процедури виміру. Наприклад, метод повторного огляду, або test retest.

2. Контроль, зовнішній стосовно ситуації (умовам) дослідження. Наприклад, зіставлення результатів опитування по виробничій і територіальній вибірці того ж масиву респондентів тим же дослідником за допомогою того ж інструмента дослідження.

3. Контроль, зовнішній стосовно інструмента й процедури дослідження. Наприклад, зіставлення даних опитування з реальним поводженням респондентів (дані аналізу документів, спостереження й т.п.); зіставлення даних опитування з даними, отриманими за допомогою інструмента, що вважається еквівалентним метод еквівалентних форм.

4. Контроль, зовнішній стосовно дослідника. Наприклад, зіставлення даних опитування, отриманих одним інтерв'юером, з даними, отриманими на тім же масиві в той же період часу з використанням тієї ж процедури й інструмента дослідження іншим інтерв'юером.
5. Контроль, зовнішній стосовно об'єкта дослідження, тобто зіставлення даних опитування з даними, отриманими на іншому об'єкті (застосовується у випадку, якщо відповідно до мети дослідження інструмент повинен давати однакові показники на різних об'єктах, як, наприклад, при розробці тесту розумових здатностей незалежного від тезауруса респондента: розподіл тестових оцінок для різних освітніх груп повинне збігатися).

В якості показника збігу інформації, отриманої в даному дослідженні, з якою-небудь іншою інформацією при зовнішньому контролі використається звичайно коефіцієнт кореляції; середня арифметична й середня квадратична помилка; спеціальна міра, що розраховує як число респондентів, що дали однакові відповіді у двох дослідженнях, нормоване числом всіх опитаних.


Б. Внутрішній контроль.

1. Вивчення розподілу даної ознаки по всій вибірці. Наприклад, розрахунок репрезентативності (як функції від дисперсії й обсягу вибірки); вивчення форми розподілу (виявлення "непрацюючих" питань або градацій питань, наявність "выпадающих" значенні й ін.).

2. Зіставлення розподілу різних ознак по всьому масиві. Наприклад, метод розщеплення (split - half), що полягає в зіставленні двох однорідних груп ознак у тестових методиках; усунення "суб'єктивних" погрішностей шляхом обліку "особистого рівняння" респондента.

3. Вивчення розподілу ознак у різних подвыборках. Наприклад, усунення впливу інтерв'юера за допомогою методу Уорнера; дисперсійні критерії надійності.


5. Вимірювання точності (стійкості) соціологічної інформації

Вимірювання точності (стійкості) соціологічної інформації - один з етапів измерения надежности информации социологической. Під точністю (або стійкістю) розуміють відсутність випадкових помилок, пов'язаних із процедурою й інструментом виміру. Теоретичним показником величини випадкової помилки є дисперсія розподілу відповідей респондентів навколо щирого значення ознаки, але тому що такий вимір практично нездійсненний, використаються інші методи, що дозволяють приблизно оцінити цю дисперсію. Одним з основних методів є повторне опитування (test - retest), що проводиться з таким інтервалом часу, щоб, з одного боку, не встигли відбутися зміни в досліджуваному об'єкті, з інший результати першого виміру не вплинули б на результати другого (наприклад, у силу запам'ятовування своїх відповідей респондентом). За результатами повторного виміру розраховують статистичні показники, що характеризують збіг відповідей у першому й другому вимірах (наприклад, частка осіб, що дали ідентичні відповіді в обох опитуваннях; середня арифметична різниці відповідей для всіх опитаних; середня квадратическая помилка; відносна помилка; коефіцієнт кореляції й т.п.).
Якщо результатом виміру є показник, що розраховує по безлічі однорідних питань, оцінка зазначеної дисперсії може проводитися шляхом виділення еквівалентних груп питань і зіставлення інформації, отриманої від кожної із груп у тім же опитуванні (метод розщеплення, split - half) або з інтервалом часу (метод альтернативних форм). У цих випадках, однак, виникають складності з доказом еквівалентності груп питань.

6. Вимірювання правильності соціологічної інформації

Вимір правильності соціологічної інформації - один з етапів измерения надежности социологической информации. Під правильністю інформації розуміють відсутність систематичних помилок, пов'язаних із процедурою й інструментом дослідження. Вимір правильності здійснюється шляхом висування гіпотез про можливі систематичні помилки виміру й перевірки цих гіпотез. Наприклад, чи не зв'язане даний розподіл опитаних по досліджуваній ознаці з тим, що респонденти використають лише частину шкали? Чи не впливає порядок пред'явлення проблем експертам на їхнє ранжирування по важливості? Чи не впливає оцінка респондентами престижу першої професії в списку на оцінку престижу інших професій? Тому при вимірі правильності використаються звичайно ті або інші статистичні показники, застосовувані для перевірки гіпотез (критерії значимості розходжень часток, середніх і т.п.). Дослідник ніколи не гарантований, що йому вдалося врахувати всі можливі систематичні помилки, але чим більше факторів, які могли б привести до систематичних зсувів, враховано, тим більше правильної є отримана інформація.

Лекція 5. Програма соціологічного дослідження.

Програма дослідження - це виклад його теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) відповідно до основних мет уживає работы, що, і гіпотез дослідження із вказівкою правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їхньої перевірки.

Зміст і структура програми соціологічного дослідження залежать від його загальної спрямованості, тобто від головної мети дослідницької діяльності. Із цього погляду можна виділити два типи досліджень.

1. Теоретико-прикладні дослідження, ціль яким - сприяння рішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їхнього вивчення, інтерпретації й поясненню, більше глибокому й всебічному, чим раніше.

2. Прикладні соціологічні дослідження, спрямовані на практичне рішення досить ясно обкреслених соціальних проблем для того, щоб запропонувати конкретні способи дій у певний термін. Це дослідження, іноді називані соціально-інженерними. Теоретичні підходи, уже розроблені в соціології, реалізуються тут у конкретному додатку до даної області громадського життя й у даних видах діяльності людей й організацій, а безпосереднім їхнім результатом повинна бути розробка соціального проекту, системи заходів для впровадження в практику.

Програма дослідження будується залежно від названих цілей. Але яка б не була конкретна мета дослідження, його загальна спрямованість відповідає в остаточному підсумку практичним інтересам.

Ретельно розроблена програма - гарантія успіху всього дослідження. В ідеальному випадку програма теоретико-прикладного дослідження включає наступні елементи.

Методологічний розділ програми:

1. Формулювання проблеми, визначення об'єкта й предмета дослідження.

2. Визначення мети й постановка завдань дослідження.

3. Уточнення й інтерпретація основних понять.

4. Попередній системний аналіз об'єкта дослідження.

5. Розгортання робочих гіпотез.

Процедурний розділ програми:

6. Принциповий (стратегічний) план дослідження.

7. Обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження.

8. Начерк основних процедур збору й аналізу вихідних даних.

Програма доповнюється робочим планом, у якому впорядковуються етапи роботи, строки здійснення дослідження, оцінюються необхідні ресурси й т.д.

  1. Конспект лекцій з курсу «методологія, методи та технології соціологічних досліджень» для студентів для студентів спеціальності 040200 “ (1)

    План-конспект
    Немає чіткої границі між емпіричними й теоретичними дослідженнями. По-перше, не можна відокремити факти, досліджувані в емпіричному дослідженні, від фактів, досліджуваних у дослідженні теоретичному.
  2. Робоча програма для студентів спеціальності 040200 “Соціологія”

    Документ
    – набуття навичок соціологічного аналізу соціальних явищ і процесів; організації і проведення соціологічних досліджень (розроблення програм, інструментарію, методичних рекомендацій для роботи з інтерв’юерами, експертами і респондентами;
  3. Центр научно-гуманитарной информации (1)

    Документ
    О нас пишут: Дайджест публикаций за 2004 г. / Нар. укр. акад. Центр науч.-гуманитар. информ.; Сост. О. И. Самофал; Отв. ред. И. В. Козицкая. – Х., 2004.
  4. Освіта Київщини: творчі здобутки, перспективні педагогічні ідеї та технології /Київ облас. ін-т післядиплом освіти пед кадрів; За ред. Н.І. Клокар. Біла Церква, 2003. 92 с

    Дипломная работа
    Анотований каталог IV обласної виставки "Освіта Київщини: творчі здобутки, перспективні педагогічні ідеї та технології" /Київ. облас. ін-т післядиплом освіти пед.

Другие похожие документы..