Заселяючи довший час періферийні ареали загальної індоєвропейської території, слов’яни І майже не підлягали культурним впливам більш цивілізованого світу, який

Розділ VII. Слов’янство

Частина друга

Заселяючи довший час періферийні ареали загальної індоєвропейської території, слов’яни і майже не підлягали культурним впливам більш цивілізованого світу, який в цілому знаходився значно південніше від їх поселень. Такого погляду дотримувались науковці, котрі серйозно досліджували культуру слов’ян на основі історичних, археологічних, етнографічних, та лінгвістичних джерел, наприклад, Любор Нідерле. Цей чеський славіст прийшов до висновку, що “слов’янська культура ніколи не досягала рівня сусідніх, не могла зрівнятися з ними за своїм багатством і завжди була бідніще східних культур, а також культури римської, візантійської і навіть германської” (Нидерле Л., 1956). До питання відсталості слов’янської матеріальної культури ми повернемося дещо пізніше, тепер ще зазначимо, що і духовна культура давніх слов’ян теж стояла на дуже низькому рівні, що підтверджується звичаями вбивати дітей і старих, залишками фалічного культу, проміскуїтету, полігамією, поліандрією. Пережитки таких звичаїв довго зберігалися в Росії, Україні і на Балканах (Нидерле Люборъ, 1924, 31, 36, 75-76). За деякими свідченнями нерідким було і канібалізм, хоча Нідерле це заперечує (Там же, 75-76).

Низький культурний рівень давніх слов’ян віддзеркалюють не тільки знахідки предметів матеріальної культури або звичаї, але і лексичний склад їх мови. Для прикладу, в праслов’янській мові не було слів для висловлення подяки та поняття обов’язку. Лише коли слов’яни переселяються в басейн Середнього Дніпра, їх західна, правобережна гілка запозичує ці слова від германців. Українські слова дякувати і мусити, подібні яким є в усіх західнослов’янських мовах, а також в білоруській, є германського походження. Натомість східна, лівобережна гілка слов’ян не має спільних слів подібного значення. Вони з’являються в південнослов’янських і в російській мові значно пізніше, вже в історичні часи після розселення слов’ян цієї гілки на широких обшарах. З тим, що слова дякувати і мусити германського (німецького) походження погоджуються, певно, всі науковці, хоча в радянський час про це не могли сказати відкрито. Наприклад, в роботі з історії української мови походження цих слів не розглядається (Русанівський В.М., 1983). Очевидно, писати явну брехню про пізнє запозичення цих слів з польської автори не хотіли, а правду – боялися. Але польський лінгвіст А. Брюкнер, говорячи про німецьке походження пол.musić, пише: “анархічні слов’яни не мають власного слова для “мусу”, позичають його (напр. ст. ч. dyrbjeti з нім. dürfen)” (А. BrücknerAkeksander, 1927, 348). Говорячи про час запозичення, Брюкнер стверджував, що воно сталося приблизно у XIV ст., отож українські і білоруські слова, що ніби походять від польських dziękować і musić, мали з’явитися ще пізніше. Однак укр. дякувати і пол. dziękować досить виразно різняться між собою фонетично, чого не могло бути, якби це було запозичення пізнього часу. Такі запозичення здебільшого зберігають польську фонетику, наприклад, зах. укр. цьоця або пєц.

Однак не це головне. Укр. дякувати є чи не ідеальним прикладом у принципі добре вивченого мовознавцями історичного розвитку слов’янського вокализму. Приймаючи до уваги цей розвиток, можна легко переконатися, що укр. дякувати походить від д. герм. *þanka. Діфтонгічне сполучення -anв запозиченому германському слові, відповідно до закону відкритого складу, який базувався на принципі зростаючої звучності, перетворилося у праслов’янській мові в носовий голосний, що пізніше передавався у старослов’янському письмі особливою буквою “юс малий”, а в польській, де він існує і досі, буквою ę (Хабургаев Г.А., 1986, 94-95). Давньогерманське þрефлексувалося у слов’янських мовах як палаталізоване d(в німецькій, до речі, в d, а в англійській в th), відтак ми маємо тепер таку польську форму “dziękować”, а відповідне давньоукраїнське слово мало форму *d’ękowatь. Відомо, що з часом носові голосні в українській мові зникли, і той, що у давньослов’янській мові передавався “малим юсом”, почав передаватися буквою я (Русинов Н.Д. 1977, 61), ось так і виникла форма дякувати. Брюкнер пояснював пол. dziękować як похідне з ч. dik, dieka. Запозичення, на його думку, сталося у XIV ст. Щоб пояснити польське носове ę, Брюкнер припускає існування на той час носових голосних у чеській мові (А. Brückner Akeksander, 1927, 112). Однак жодних доказів існування носових в чеській мові того часу нема, а в східнослов’янських вони зникли, до речі, в середині X ст. (Русинов Н.Д., 1977, 61).

Процеси, які проходили у слов’янському вокалізмі під впливом тенденції до зростаючої звучності, закінчилися у період розпаду праслов’янської мовної єдності (Хабургаєв Г.А., 1986, 85). Таким чином, запозичення укр. дякувати та інших подібних західнослов’янських слів сталося приблизно в ті часи, коли слов’яни поселилися на колишніх землях германців. Очевидно, це було субстратне запозичення у балтів, котрі мешкали на цих землях до слов’ян і перейняли германське слово, чим можна пояснити той факт, що слова цього кореня нема в мовах східної, лівобережної гілки слов’янства - адже на Лівобережжі Дніпра германських поселень не було. Для слова мусити час запозичення поки що встановити не можна, бо воно не має специфічних фонетичних особливостей, але за аналогією можна вважати, що запозичення сталося в той самий час. Цікавим є походження укр. слів бешкет, бешкетник, аналогів котрому нема в жодній із слов’нських мов. Більше того, воно поширене головно на сході України. Однак, перше ніж розібрати походження слова бешкет, нагадаємо собі, що типове для західної гілки слов’янських мов слово шкода, запозичене з герм. *skaþòn, якому в сучасній німецькій мові відповідає Schaden. Це запозичення сталося до того часу, як д.герм. sk стало вимовлятися в німецькій мові як š. Тоді ж було запозичне укр. скиба з герм. *skíbó(n) (суч. нім. Scheibe) на відміну від укр. шиба, слова того самого герм. кореня, котре було запозичене через польську з нім. в більш пізніше часи, після переходу sk š. Так само пізнішими запозиченнями з німецької через польську є шалька, шана, швагро, шинок, шлюб, шлях, штука та ін. Перехід sk š в німецькій мові стався, очевидно, під час другого (давньоверхньонімецького) зсуву приголосних, початок котрого датується 5-6 ст. н.е. (Schmidt Wilhelm, 1976, 175), хоча в письмовій мові sсберіглося в цій групі приголосних до наших днів. Таким чином у давніх запозиченнях з германських мов українськім шк/ск в сучасній німецькій мові відповідає sch. Повернімося тепер до слова бешкет. Олександр Потебня вважав, що це слово запозичене з нім. Beschiss “хитрість, брехня”. Фасмер, сумніваючися у цьому, припускав запозичення із середньонижньонімецької, де є beschitten “обманювати” (Фасмер Макс, 1974, Т1, 163). Зворотній перехід šsk при запозиченні в українську мову мало ймовірний, до того ж значення німецьких та українських слів достатньо віддалені. Скорш за все укр. бешкет є віддієслівним утворенням від бешкетувати, котрому добре фонетично і за значенням відповідає нім. beschädigen“пошкоджувати, псувати” і, таким чином, походить від того самого германського кореня, що і слово шкода.

Крім субстратних впливів на праслов’янську мову мали впливи і мови населення сусідніх неслов’янських ареалів. Тепер ми знаемо, що степи правобережної України на час приходу слов’ян заселяли булгари, у сусідстві з якими певний час перебували також кіммерійці-курди. Мовні впливи нащадків скіфів та кіммерійців можна побачити в непояснених досі давніх запозиченнях в західнослов’янських мовах. Вперше на мовнї зв’язки слов’ян з тюрками звернув увагу чеський дослідник Й. Пайскер і створив свою оригінальну теорію слов’янсько-тюркських стосунків, котру виклав в своїй роботі “Die ältesten Beziehungen der Slawen zu Turkotataren und Germanen” (J. Peisker, 1905). Його погляди були розкритиковані, зокрема Л. Нідерле, бо вважалося, що слов’янсько-тюркських контактів бути просто не могло, якщо йшлося про якесь “туранське зближення”. Тепер ми знаємо, що контакти західних слов’ян з тюркомовними скіфами мають реальну основу і пояснення. Звичайно тюркські мовні впливи на слов’ян охоплюють дуже широкий період і їх тяжко відокремини від пізніших запозичень, котрих є дуже багато як в південнослов’янських, так і в східнослов’янських мовах. Натомість слова тюркського походження в західних слов’янських мовах є дуже показовими. Щоправда, в польську мову тюркізми могли потрапляти через українську мову, а в словацьку і чеську через угорську. Наприклад, слц. čakan "мотика" явно тюркського походження (чагат.čakan "бойова сокира"), але є угор. csakany, тому це слово неможна брати до уваги. Те саме можна сказати і про слц., ч. salaš, рос. шалаш "хижа", котрому є відповідники і в тюркських і в угорській мові. Таких слів є багато,однак є в етимологічному словнику Махека приклади тюркізмів, шляхи проникнення яких в чеську і словацьку мови залишаються загадковими (А. Machek V., 1957). У такій ситуації особливу увагу треба звертати на мовні (в основному лексичні) відповідності між чуваською і західнослов'янськими мовами. У даному дослідженні в основному будуть розглядатися саме слов'янські відповідності чуваським словам. Запозичення могли бути обопільними.

Розглянемо більш детально деякі з слов’яно-чуваських лексичних відповідностей, котрі бувають дуже цікаві. них, звертаючи більшу увагу на чуваські слова. Одною з них є, наприклад, слц., ч. koberec, пол.kobierzec "килим". Це слово нагадує рос. ковёр "т.с.", але ясно видно, що західнослов’янські слова запозичені не з російської. Фасмер вважає, що джерелом запозичення російського слова може бути д. чув. *kavr ← *kabir (Фасмер М., 1964). Можливо, що ще раніше з булгарської були запозичені словацьке і ческе слова, чого про польське сказати не можна певно. Але є можливою і інша версія. Відтворена Фасмером давньочуваська форма дуже добре співпадає з анг. cover "покривати". Отже словацьке слово може бути і давньоанглійським субстратом. Поодиноке серед слов’янських мов слц. sanka "нижня щелепа" може бути булгарського походження, бо є чув. санка "лобна кістка". В основі цієї форми лежить д.тюрк. čana "сани", "щелепа", але розширення k наявне тільки в чуваській і словацькій мовах. Словацьке loša "кінь", укр. лоша вважаються запозиченими з тюркських мов, де є alaša "кінь" (туркм., тат.), але незрозумілим залишається падіння початкового a. При запозиченні цих слів з булгарської (чув. лаша "кінь) відпадає необхідність пояснення цього падіння. Інша назва коня кобила, котрій є відповідник тільки в латинській мові (caballus), на думку Махека має тюркське походження. Джерелом запозичення і в італьську, і в слов’янські мови може бути д. булгарська. Оскільки тюрки здавна займалися конярством, слов’янське хомут, як і нім. Kummet, походження яких досі не вияснено, так само можуть походити з булгарської. (Пор. чув. хомыт). Деякі дослідники вважають, що слц., ч. kolmaha, пол.kolimaga, укр. колимага, рос. колымага є давнім запозиченням з монгольської мови (монг. xalimag “високі вози-намети”) через тюркське посередництво (Мельничук О.С., 1985). При такому припущенні монгольське слово мало би пройти через цілий ланцюжок тюркських мов. Невірогідно, щоб воно зникло з них усіх без жодного сліду. Скорш за все слов. колимага можна пояснити на тюркському грунті як “запряжений кінь”, прийнявши до уваги чув. кял “впрягати” і поширене в багатьох тюркських мовах ябак “кінь, лоша”. Того самого походження може бути також неясне укр. кульбака, кульпак та подібні слова в інших слов’янських мовах. Як ми вже знаємо, у давніх тюрків існувала розвинена лексика з царини гідротехнічних споруд і плавучих засобів. В багатьох слов’янських мовах є слово гать тому не виключено, що це слово запозичене з д. булгарської, оскільки чув. кат має те саме значеня, що і слов’янські слова.

Неясним є і походження слц., ч. kahan, укр "каганець" і т.д. Це слово можна порівняти з чув. кăкан "вушко". Як відомо, каганець має мати вушко, за яке його можна брати, щоб перенести каганець на інше місце. Слов’янські слова для означення книги звичайно порівнюють з угор. könyv, але з цієї мови воно не могло бути запозичене в силу фонетичної невідповідності, але угорське слово може походити, як зазначають Фасмер і Махек з д. чув. *koniv ← *konig. З останньої форми можуть походити і слов’янські слова. Чеське klobouk, ст. слц. klobùk, koblùk "капелюх, шапка" безперчно тюркського походження, як і рос. колпак та ін. слов’янські слова, але шляхи запозичень та їх час є різні. Чеські і словацькі можуть походити з булгарської. Цікаво порівняти ст. ч. maňas "чепурун, джигун, глупак" з чув. мăнаç "гордий". Згідно з Махеком давні словаки запозичили своє osoh "користь, вигода" саме від булгарів, але в який час? І Фасмер, і Махек, і Брюкнер вважають слов. просо "темного" походження, можливо, навіть "доєвропейського". Може би варто було його порівняти із чув. пăрçа "горох"? Беручи до уваги чув. ясмăх "сочевиця", назва ячменю (ст. сл. jačmy) теж може мати чуваське походження, так само як і пирій - чув. пăрі "жито". Назва пшона і пшениці Фасмер виводить зі слова пхати (товкти), що не дуже переконливо. Швидше за все ст. слав.pьšeno має те ж походження, що й чув. піçен «осот». Насіння цієї рослини цілком могли вживатися в їжу до распрострененія культурних зернових культур і його позаімствованое від булгар назва слов'яни могли перенести на деякі з них (просо, пшеницю).

Слов’янська назв білого сиру (слц., ч. tvarohта ін. ) так само вважається темного походження. Угорське túró різниться фонетично, тому не може бути джерелом запозичення, а от чув. турăх "ряжанка" відповідає всім вимогам. Слвц., ч. čiperný “жвавий, моторний” Махек відносить без подальших пояснень до південнослов’янських мов. Дійсно, є серб. чеперан 1) “жвавий, моторний”, 2) “чванливий”. Але всі ці слова разом з укр. чепурний тюркського походження, пор. чув. чипер “гарний”, тат. чибер “т.с.”. А. Рона-Таш вважає, що вказані тюркські слова запозичені з середньомонгольської, де є čeber “чистый, охайний” (Рона-Таш Андраш, 1987, 7), але фонетично до слов’янських слів ближче саме чуваське слово. Є ще кілька словацьких і чеських слів, котрі також можуть бути тюркського походження, але відносно них висловлюються суперечливі думки: tabor, taliga, topor, šator, šuvar,šupa. В Українському етимологічному словнику слідом за Фасмером поширене в усіх слов’янських мовах, крім південих, слово корець “ківш, кухоль, міра зерна” пов’язується з кора (Мельничук О.С., 1989, Фасмер Макс, 1967). Можливо, так воно і є, бо й досі в народі робляться корчики з кори, однак впадає в око семантична і фонетична подібність слов’янського слова до чув. курка “ківш”. При тому що курка автоматично перетворюється на курець при зміні роду з жіночого на чоловічий, слов’янські слова можна пов’язувати з чуваським, хоча їх етимологія лишається несясною, бо є гр.  “міра” та д.інд. carъh. “казан, горщик” і т.д.

Карл Менгес дає три можливих варіанти тюркського походження укр. ковила, рос. ковыль, присутнього в “Слові про Ігорів похід” у формі ковиліє. (Менгес К.Г., 1979, 105-106). Всі три варіанти далекі фонетично і семантично. (Пор. 1. д.уйгур. qomy “бути в русі”, 2. алт. gomyraj “рослина з порожнім стеблом”, 3. тур. qavla “скидати кору, листя”). Значно більше в якості джерела запозичення може підійти д. булгарська мова, оскільки чув. хăмăл “стебло, стерня” за формою і за змістом найбільш подібне до слова ковил. З інших тюркських мов слово цього кореня виялене поки що тільки в татарській мові (камыл). Суттєвим є те, що Менгес слідом за Уленбеком, Бругманом, Леманом, Бернекером припускав можливість порівнювання “темного” д. руського слова з гр. , лат. caulis “стебло” та з іншими словами і.- є. мов (Там же, 107). Якщо згадати, що давні булгари довший час були сусідами давніх італіків, греків і германців, то д.чув. праформу можна реставрувати як *kavul, яка рефлексувалася в д.руській як ковил ще в передісторичні часи. Також інша українська назва ковили тирса (рос. тырса) теж має булгарське походження. Подібне слово того ж значення є в чуваській мові (тырса "-ковила волосиста").

Якщо погортати Етимологічний словник російської мови Фасмера, то можна виявити досить велику кількість російських і українських слів, для яких фахівці з різним ступенем впевненості знаходять відповідності в чуваській мові і не виключають можливості їх запозичення з цієї мови. Насправді це запозичення не з сучасної чуваської мови, а з давнього булгарського. Наприклад, давньобулгарское походження можуть мати укр., рос. брага, ватага, пиріг, хміль та ін (Фасмер Макс, 1964). Фасмер пов'язує чуваське слово praGa "вичавки" (раніше "напівпіво, рідке пиво") з іншими тюркськими назвами слабких спиртних напоїв boz / buz. Не виключено, що технологію їх виготовлення не тільки слов'яни, а й германці запозичили від тюрків разом з назвами (слав. брага, нем. Bier, анг. beer «пиво»).. Схожі слова для позначення хмелю (рос., болг. хмель, пол. chmiel, ч., слвц. chmel і т.д.) широко поширені в багатьох індоєвропейських та фінно-угорських мовах. Вчені вважають, що шляхи їх розповсюдження дуже складні, але сходяться на думці про те, що повинен бути одyt спільне джерело запозичення. Деякі бачать його в мові булгар (пор. чув. хămla «хміль»), інші ж сумніваються в можливості проникнення булгарського слова аж так далеко до Європи (лат. humulus, ст. анг. hymele, півн. герм. humli). Можна також звернути увагу на українське слово корчма, якому є відповідності у всіх сучасних слов'янських мовах і яке вважається темним, не маючи задовільної етимології. Якщо взяти до уваги цсл. кръчьма "міцний напій" (Мельничук О.С., 1989), то це слово також може походити з булгарської (чув. кăрчама "брага", тат. кäрчемä «кислий катик» (національний напій).

У російській мові є слово сигать "стрибати" неясного походження. Рясінен допускав можливість запозичення його з чув. сик "те саме", однак Фасмер заперечував проти цього, посилаючись на білоруське сігаць. Однак це слово було присутнє також і в мазовецькому діалекті польської мови (Brückner Aleksander, 1927), а поширене на сході України діал. сігати необов'язково запозичено з російської. Отже, і це слово може бути запозиченим у древніх булгар. Фасмер зближує діалектне рус., укр., пуга "батіг" зі словом пугать, яке спочатку мало форму пужать. У такому випадку слово може бути запозичення з ін булгарського (чув. пуша "батіг"). Таке припущення тим більш обгрунтоване, що в українській є слово пужално.

Число подібних знахідок постійно зростає і всі вони містяться в спису Древніх тюрксько-слов'янські мовних зв'язків (див. /Rus/ChuvSlavRus.doc)
Нижче наведено окремі приклади чуваської-слов'янських лексичних відповідностей з цього списку.

  1. Рос. гать укр. гать, гатка, ч. hat, серб gat “гребля” – чув. кат “гребля”.

  2. Сл. *zerz “залізо, іржа”. Більшість лінгвістів відновлює слов’янське слово для назви іржі у в формі *rǔdja у відповідності з пол.rdza, болг. rǔžda, рос. ржа, укр. іржа, ч.rez, при слов’янському *ruda “руда”. Але у верхньо-лужицькій мові є слово zerz “іржа”, котре не може бути дериватом слова *rǔdja. Корінь слов’янського слова має тюркське походження. Тюрки вживають слова jez,zez, čes (чув. йěс) для назви міди або бронзи, котрі походять від давньої форми jerz/zerz. Індоєвропейці запозичили це слово з тюркських мов в часи, коли ще не була відома технологія виробки заліза і використовували його для назви міді і бронзи. Пізніше це слово було перенесене в деяких індоєвропейських мовах на назви заліза (детальніше про індоєвропейські назви металів див. /metaly.doc). Саме первісна тюркська форма назви міді збереглася в лужицькому слові zerz “іржа”. Ця форма трансформувалася в слов’янських мовах в *zelz-o зі значенням “залізо” (Укр. залізо, рос. железо, болг. желязо, пол. żelazo і т.д.). З іншого боку, давня тюркська форма слова zerz в дещо зміненій формі збереглася в укр.жерс-ть (подібне російське слово жес-ть втратило r). Для вчених залишається загадкою, звідки ж в українському слові з’явилось r, якщо і російське, і українські слова походять від тюрського žes, що у принципі визнається.

  3. Сл želězo “залізо” (рус. железо, укр. залізо, пол. żelazo і т.д) – див. zerz.

  4. Пол. harcerz“скаут” - чув.харсăр "сміливий" походить від тюркського *qors “сміливий, злий”. Польске слово зберегло д. тюрк. звук rz. Подібні слова зі значенням «злодій, розбійник» є в сучасних тюркських мовах. Укр. харциз, харцизяка “разбойник, грабитель” заимствовано из какого-то из них позднее, чем польское слово. Сюда же относится слово «корсар», распространившегося в Европе из латинского языка (corsarius), но уходящего своими корнями к тюркской основе.

  5. Укр. капар (диал.) “бідний, убогий” – чув. kapar “жадібний до їжі”.

  6. Рус, укр. карман – чув. kărman "кузов" (сюди ж давньогрецьке "храмова скрабниця" ? Див. М. Фасмер).

  7. Рос. крица “грудка заліза, покрита шлаком”, укр. криця “сталь” - чув. хурǎç, хурçǎ (тат. korıç, каз. quryš та ін.) „сталь” (раніше „гострий”).

  8. Рус., костра, укр. костриця, пол. kostra та ін. слаов. – чув. koštra “висівки”, очевидно, запозичене раніше з фракийскої (алб. kashtё “висівки, солома”).

  9. Укр. кияк, киях, кіях “рогіз (Typha)” – чув. хăях “осока (Carex)”. Осока і рогіз – подібні водні (болотні) рослини.

  10. Сл. kyta “жмут сіна, китиця, букет” (укр., рос. кита, слвц., пол. kita та ін.) – чув. кěтě “кущ”.

  11. Укр., рус. лоша , рос. лошадь “кінь” – чув. лоша “кінь” ( тур., тат. та ін. alaša).

  12. Укр. нехай – чув. не “що” + хǎй “сміти”. Див. хай.

  13. Рос. пирог, пол. pirog, укр. пиріг, ч., слвц. piroh “пиріг, м’ясний пиріг” – В тюркських мовах є подібні слова (тур. börek, чув.pürěkта ін.), але М. Фасмер заперечував тюркське походження слов’янских слов, оскольки схожі слова відсутні у південнослов’янських мовах. Як нам відомо, західні та східні слов’яни могли контактувати з булгарами і без посередника.

  14. Укр., рус. сорок – чув. хěрěх “сорок” (в інших тюркських мовах для числівника «сорок» вживається слово qyrqі под.). Загалом, тюркське походження східнослов’янського слова припускаеться багатьма лінгвистами.

  15. Рос. табор, пол. tabor, ч., слвц. tábor, укр. iтабір та ін. – слов’янскі слова можуть бути запозичені з угорської (уг.tábor “табір”, яке походить від чув. тапăр “водопій (місце водопою”), але булгарське слово могло бути запозичене в деякі слов’янскі мови безпосередньо, оскільки є російське слово табыр “стадо” (М. Фасмер)..

  16. Укр. тирса “ковила” – чув. тырса “ковила”.

  17. Рус. товарищ, укр. товариш – Чув. тавраш «рід, клан»..

  18. Укр. вирій, ірій “казкова країна, куди летять птахи восени, теплі краї» - Походження цього слова має таке пояснення. В чуваській мові є слова ир "ранок" та уй «поле, степ». М. Фасмер припускає первісну форму слова як *vyroj. Тоді булгарське *iroj могло означати "ранішній (тобто східний або південний) степ". Коли слов’яни ще жили в лесовій зоні, вони могли бачити, як птахи восени летять кудись на південь, в степи і тоді казали, что птахи летять в “ірій”, вживаючи субстрат не болгарське слово.

  19. Укр. хабоз, хабуз “бузина (Sambucus)”, “осот (Cirsium)”, хабазь “бур’ян” - чув. хăвăш “жимолость (Lonicera)”.

  20. Укр. хай “нехай” – чув. хǎй “сміти”.

  21. Сл. xyža“хижина” (укр. хижа, рус. хижина, ч. chýše, слвц. cha и т.д.) – чув. хÿше „шалаш, хижина”. Слова этого корня присутствуют в германских языках (герм. sa, нем, Haus анг. house и т.д.). В словаре Ф. Клюге отмечено “происхождение неясно”.

  22. Укр.чакан, рос.чакан „рогіз” (Typha) – чув. чакан „рогіз”.

  23. Рус. черт, укр чорт, пол. czart, ч., слвц. čert – чув. херт-сурт „домовой”. В скандинав ской мифологии есть Сурт „огненный великан”.

  24. Укр. чи – запитальнее слово – чув. –ши – запитальна частка.

  25. Укр. ша! “тихо, заспокійся!” – чув. ша! “баста, кінець!”

  26. Укр. шувар “аїр болотний” (Acorus calamus) – Добродомов припускає давньобулгарське походження слова (Див. словник М. Фасмера).

  27. Сл. *jucha “уха” (укр. юшка, серб juha, рус. уха и т.д.) – чув. яшка “спільна назва перших страв”.

Переконливим свідченням давніх слов’янсько-булгарських контактів є фонетичне і семантичний збіг поодинокого серед тюркських мов чув. салат "розкидати" із слц sàlat"випромінювати, пашіти", ч. sàlat"палати". Махек подає ці слова із старим значенням hàzeti, metati"кидати". Спробуємо підрахувати ймовірність такого співпадіння для даного конкретного випадку. Для цього нам треба знати певні закономірності словоутворення в чуваській мові. Для аналізу таких закономірностей було взято 2100 чуваських слів. З них приблизно 210 слів починаються з букви с. Отже ймовірність того, будь-яке чуваське слово почнеться з с дорівнює 210:2100= 1/10. Проаналізувавши всі слова з початковим с можна знайти ймовірність того, що другою буквою слова з початковим с буде буква а. Ця ймовірність дорівнює 1/6. Так само можна знайти ймовірність того, що третьою буквою буде л, а четвертою знову а. Відповідно ці ймовірності дорівнюють 1/12 і 1/8. Проаналізувавши всі слова типу калах, салах, палах, валах, де друге а - будь-яка голосна, а х - будь-яка приголосна, можна знайти ймовірнвсть того, що подібне слово закінчиться на т. Ця ймовірність теж дорівнює 1/10. Перомноживши всі ці значення окремих ймовірностей між собою, ми будемо знати приблизне значення ймовірності виникнення в чуваській мові слова салат: 1/10x1/6x1/12x1/8x1/10= 1/57600. Тепер треба підрахувати ймовірність того, що слово салат буде мати сенс близький до значення "кидати". Наявні у нашому спіску 2100 чуваських слів можна розділити на групи слів, які можуть відповідати певним загальним семантичним одиницям. Такий поділ є до певної міри суб’єктивним, бо границі між семантичними полями є завжди надзвичайно розмиті. Однак, напевно, ніхто не буде заперечувати проти того, що поділ усіх 2100 слів на 100 умовних семантичних одиниць є достатнім для того, щоб змістове поле кожної з цих одиниць в надзвичайно малим ступеню могло би перекривати інше семантичне поле. Тоді ймовірність того, що чуваське слово салат може мати зміст близький до значення "кидати, розкидати, метати, швидко рухатись чи вилітати назовні і т.д." буде дорівнювати щонайменше 1/100. Відповідно, ймовірність того, що у чуваській мові виникне слово фонетично і за значенням подібне до слц. sàlat’ та ч. sàlat "кидати, метати" буде дорівнювати 1/5760000. Якщо подібних "співпадіннь" є кілька, то загальна ймовірність їх випадкового виникнення в різних мовах може визначатися одиничкою з кількома десятками нулів після коми. Практично це означає, що при доброму фонетичному і змістовому співпадінню двох слів із неспоріднених мов з числом фонем п’ять і більше, одне з них є запозиченим якимось шляхом, при умові, що обидва слова не мають ономатопоетичного, звуконаслідувального характеру, який робить імовірним виникнення подібних слів незалежно в різних мовах. Наприклад, поширеному словянському слову дуда, дудка добре відповідає чагат. і тур. düdük “сопілка, свиріль”. Миклошич і Бернекер вважали слов’янське слово запозиченим з тюркських, але Фасмер, посилаючися на Брюкнера, співзвуччя цих ономатопоетичних слів вважає “чистою випадковістю” (Фасмер М., 1964, Т1, 550). Ясно, що тут сумніви відносно запозичення слов’нського слова з тюркських мов мають підставу, отож, слов. дуда не можна включити до множини безсумнівних запозичень.

Якщо ми говоримо про існування давніх булгарського-слов'янських лексичних відповідностей, то повинні звернути увагу на те, що вони виявлені як у східнослов'янських, так і в західнослов'янських мовах. Цей факт не тільки автоматично виключає їх пояснення запозиченнями з чуваської мови, а й визначає час і місце булгарського-слов'янських контактів, відображених лексичними паралелями. Слов'яни розселилися в басейні Прип'яті на початку 2-го ст. до РХ і з цього моменту вони могли проживати в тісному сусідстві з булгарами. Це змушує думати, що зі своїх давніх поселень в західній частині України в степи пішла тільки якась частина булгар, в той час як значне їх число повинне було залишатися на старих місцях і не брати участі в пізніших міграціях булгар в Приазов'я і Передкавказзя, а пізніше в Середнє Поволжя. У зв'язку з цим, можна припускати, що стародавніх слов'янських впливів у сучасній чуваській мові бути не повинно, а булгарського-слов'янські лексичні відповідності повинні бути пояснені лише запозиченнями з булгарської. Такому висновку дещо суперечить чув. михě «мішок», якому добре відповідає ст.слав. мѣхь «хутро, мішок». Наявність редукованого звуку в кінці слова свідчить про запозичення до часу падіння редукованих, тобто до X-XI ст. З іншого боку, слово повинно було бути запозиченим з української мови, в якому звук «ять» перейшов в і, а не з російської, де мав місце перехід в е (укр. міх, рос. мех «мішок»). Таким же прикладом запозичення з української може бути чув німеç «німець» (укр. німець). Очевидно, слід визнати, що мовні зв'язки слов'ян із степовими булгарами все-таки мали місце протягом всього першого тисячоліття, хоча були більш слабкими, ніж з найближчими до них їхніми родичами. Пізніше слов'яни розширили свою територію і протягом якогось часу асимілювали булгар, що залишилися, про що свідчить крім численної лексики також і топоніміка.

Можна також припускати, що між булгарами і слов'янами мали відбуватися також і культурні взаємовпливи, як це мало місце між булгарами і германцями. Чуваський вираз çăкăр-тăвар «хліб-сіль» в силу свого римування повинен розглядатися як первинний по відношенню до слов'янського. Оскільки аналогічний вираз присутній в багатьох слов'янських мовах, запозичення сталося від булгар. Слов'янські культурні впливи на булгар, які таже могли мати місце, виявити нелегко, тому що вони ховаються серед пізніших чуваських запозичень у росіян.

Тепер розглянемо можливі іранські впливи на слов’янські мови. Оскільки скіфи визнавалися іраномовними, завжди вважалося, що сліди іранських впливів на слов’янські мови є досить сильні. При цьому інколи всі темні випадки слов’янської етимології відносилися до гаданих іранських впливів. Прикладом такого упередженого підходу можуть бути дослідження Трубачова. Оскільки більшість іранських лексичних запозичень охоплює не весь слов’янський світ, московський вчений одній із своїх ранніх робіт він намагався прив’язати слова іранського походження в слов’янських мовах до одної з їх трьох груп - західно-слов’янської, східно-слов’янської та південно-слов’янської. Однак зразу стало видно, що більшість слів не є властивими тільки для однієї з груп, і ясно, чому - на ті часи запозичення до слов’янських мов з іранських робилися не відповідно до їх пізнішого поділу науковцями, а відповідно до сусідства окремих слов’янських племен з іранцями або відповідно до зайняття ними колишніх іранських ареалів, де іранські слова ввійшли у слов’янські мови як субстрат. Ми знаємо, що сусідами західної гілки слов’янства могли бути протокурди, східна ж гілка слов’янства з іранцями ніколи не сусідовала, але заселила колишні іранські ареали, котрі перед тим були заселені іранцями. Субстратні явища будуть розглянуті окремо, тут же ми зупинимося на можливих іранських запозиченнях в західнослов’янські мови. Трубачов виводить пол. baczyć, слц. bačiti se, укр. бачити з гаданого скіфсько-сарматського (?) *abiàxšaya (східно-ір. abi-axšaya "спостерігати"), пол. patrzyć, ч. patřiti, слц. patrit’, хорв. (діал.) patriti зіскіфсько-сарматського *pаtraya (ав. patar - "охоронець"), пол. szatrzyć, ч. šetřiti, слц. šetrit’, слв. ošatriti, хорв. šatriti зі скіфсько-сарматського *šatraya (ір. šatraya "панування"), пол. dba, ч. dbati, слц. dbat’, укр. дбати із скіфсько-сартматського *dbaya (ав. - dbaš ворогувати), пол. trwać, ч. trvati, слц. trvat’, укр. тривати, болг. трая, сх. траjати зі скіфсько-сарматського *tarvaya (д.інд. trayate "захищати"), пол. pitwać, ч. pitvati із скіфсько-сарматського*paitva (ав. poiwa "роздрібнювати"), пол. żwawy, укр. жвавий відносить до скіфсько -сарматського*j’uvaya (афг. zhwand), пол. raróg, ч. rarašek, слц. raroh, укр. раріг до афг. varegan "сокіл", пол. poczwara, укр. почвара - до скіфсько-сарматського *pacvara (ір. pacvara), пол., ч., слц. pan, укр. пан - ір. скіфсько-сарматського*gupаna (gypana "охоронець худоби"), пол. ч., слц. kat, укр. кат до скіфсько-сарматського*kata (ав. kaya каятися). (ТрубачевО.Н., 1965). Більшість з цих етимологій виглядають надуманою, та й сам автор, здається, з часом від них відмовився, бо не посилається на них в пізнішій роботі (Фасмер М. 1964). Однак висновки Трубачова про іранські запозичення в польській мові змусили науковців шукати їм якесь сумнівне пояснення:

"Що стосується польсько-іранських зв’язків, то вони, очевидно, є результатом проникнення на межі нашої ери іранського населення в південну балтику" (Седов В.В., 1979, 33).

Тим не менше, була зроблена спроба знайти якісь сліди іранських впливів в західнослов’янських мовах, і виявилося, що є досить багато лексичих збіжностей між українською і курдською мовами, яким є паралелі також і в інших слов’янських. Приведемо приклади. Етимологічно неясне слов. *čeljadь (укр. челядь) може походити з курд. çê1. "дитина", 2. "рід, клан". Так само неясним є походження слов. *rak (укр. рак). Його походження можна пов’язати з курд. req 1. "рак", 2. "жорсткий, твердий". Фасмер виводить рос., укр. вишня та інші подібні слов. слова від сер.в.нім. wоhsel, але курдс. fişne "вишня" виглядає більш подібним фонетично, тому культура цього фруктового дерева разом із назвою могла бути запозиченою слов’янами від протокурдів, так само, як і черешні (інша курдська назва вишні - qeresî). Можна також розглядати такі пари: укр. галузь - курд. helez “хмиз”; укр. ґедзь - курд. gez “вкусити”; укр. яскравий - курд.aşkere "явний”; укр. тягар - курд. texar"вага". В багатьох слов’янських і в балтійських мовах є ціла група слів на означення гравію, жорстви, каменя, які в значним ступеню різняться між собою фонетично, але мовознавці вважають іх словами спільного, хоча і загадкового походження - укр. жвір, жорства, рос. жерства, гверста, грества, пол. żwir, dziarstwo, лит. žwiřzdas, лтс. zvirgdzi і т.д. Курд. gevir “кам’яна брила” фоненично і за значенням дуже подібне до цих слів, тож джерелом запозичення може бути курдська мова, в є також курд. givir “міцний”, givrik “крупний”, очевидно, того самого кореня. В українській мові є слово ганчірка, котре разом з пол. hanczurka виводиться з н.в.нім. Handscheure “шматина для витирання рук” (А. Мельничук О.С., 1982). Таке пояснення викликає сумнів, оскільки і німецьке, і польскі слова мало поширені, а українське слово вживоється більше на сході України. Тому можна розглядати можливість запозичення українського слова з курдської, де є фонетично ближчий еквівалент ginçiri "лахміття". Слов’янським запозиченням в курдську може бути курд. selef “джерело”, якому нема відповідників в інших іранських мовах. Відповідні слов’янські слова такі: серб., словен. slap“водоспад”, ч. slap“поріг на річці”, слвц. slopat “хлистати”, рос. Солпа “поріг на річці Мста”, Солоповка - назва річки у Пермській обл. Праслов’янська форма мала би бути *solpa, отже курдське запозичення могло статися вже після розвитку повноголосся, тобото приблизно десь посередині І тис. н.е. В російській мові є слово сигать “скакати” неясного походження. Рясинен припускав можливість запозичення його з чув. сик “т.с.”, однак Фасмер заперечував це, мотивуючи нявністю білоруського сігаць. Однак це слово було присутнє також і мазовецькому діалекті польської мови (BrьcknerAleksander, 1927), а поширене на сході України діал. сігати необов’язково є запозиченим з російської. Отже, і це слово може бути запозиченим у давніх булгарів. Фасмер обращает внимание на соответствие укр. хмара финскому слову hämärä «темный», но не рассматривает возможности связи между этими словами «по географическим соображениям». Между тем, в курдском языке есть слово xumari«темнота», которое курды могли позаимствовать у своих соседей вепсов на своей прародине (вепс. hämär «сумерки»), а уже от курдов слово позаимствовали украинцы. В чуваській мові хăмăр „коричневий”

Словами іранського походження вважаються також укр. хата (в інших слов’янських мовах ніби запозичене з української) та ірій . Відносно першого слова сказати щось певне важко, бо подібні слова є також в германських і фінно-угорських мовах, а от цікаве слово вирій, здається не іранського походження, як вважає Фасмер (Фасмер Макс, 1967), а булгарського. В чуваській мові є слова ір "ранок" і уй "поле, степ". В грецькій мові існували слова “весна”. Фасмер виводить вихідну форму як *vyroj. Отже, д.булг. *eroj могло означати "ранковий (східий, або полудневий степ)". Коли ще слов’яни населяли лісову зону, то вони могли спостерігати, як восени птахи перелітають десь на південь, у степи, і казали тоді, що вони летять в "ірій". Укр. дбати та інші західнослов’янські слова цього кореня так само можуть бути пояснені на чуваській основі: чув. тăп “акуратний”.

Присутствие курдов на Правобережье Днепра подтверждается также лексическими параллелями между курдским и германскими языками. Хольтхаузен в своем Этимологическом словаре древнеанглийского языка приводит некоторые из них, например: др. англ. wic, н. нем. wike, анг. witch-elm „горный клен” – курд. viz, но это лишь случайные находки. Если же поискать целенаправленно, то можно найти много интересного. Например, др. англ. scielf «вершина скалы, зубец», анг. shelf «песчаная коса, риф», др. исл. skjolf «возвышение» хорошо соответствует курд. şilf «лезвие». К германским словам относят и укр. щовб «скала» (Фасмер Макс, 1967), но почему-то оставлено без внимания нем. Schilf„тростник”, листья которого похожи на лезвие клинка. Это слово тоже должно быть отнесено сюда же. Хольтхаузен не находит объяснения древнеанглийскому названию ромашки ferðing-wyrt. Для его расшифровки хорошо подходят курдские слова pûrt«волосы» и wurd «чистый» - цветами ромашки издавна моют голову. Общегерманскому слову west «запад» безусловно отвечает курд. weşt«юг». Незначительные отличия в фонетике и семантике свидетельствуют о том, что курдское слово не является заимствованием поздних времен. Вот еще несколько пар английско-курдских соответствий: др. анг. bile «клюв» - курд. bel«торчащий», анг. chuck«бросок» - курд. çek «то же», др. анг. gamen , анг. game «игра» - курд. geme «то же», др. анг. maffa«пленка яйца» – курд. mef «палатка», др. анг. reo, reowe «покрывало, пальто» - курд. rav «облако» и др.

Прийнявши до уваги всі ці факти, ми можна вважати, що припущення про заселення протокурдами Правобережжя Дніпра південніше від скіфів і слов’ян цілком обгрунтоване, хоча потребує подальших підтверджень про час і більш точні місця поселень якоїсь гільки протокурдів на території сучасної України.

Слід зазначити, що слов’янські племена на ті часи не спускали нажче Тясміна. Але навіть і на Тясмині, і дещо північніше перші зарубинецькі пам’ятки швидко, в кінці ІІ ст н.е. були замінені пам’ятками черняхівської культури, іншої, як на думку Кухаренка, етнічної приналежності, ніж зарубинецька (Кухаренко Ю.В., 1960, 299). Сєдов вважав цю культуру, поширену на широких просторах Північного Надчорномор’я від Нижнього Дуная до Сіверського Дінця, поліетнічною і сформованою носіями зарубинецької культури, германськими переселенцями з Польського Помор’я (вельбарська культура) та залишками місцевого скіфо-сарматського населення (Седов В.В., 1990-1, 84). Інші дослідники намагалися безпідставно довести генетичну тяглість зарубинецької, черняхівської і пізніших слов’янських культур. З різкою критикою подібних поглядів виступав Трет’яков, котрий вважав черняхівську культуру беззастережно германською, в чому, очевидно, мав рацію (Третьяков П.Н., 1982, 10-15). Спроби підвищення рейтингу давньої слов’янської культури за рахунок більш розвинених сусідніх є наслідком заїдеологізованості історичної науки, а серйозні історики не завжди наважуються заперечувати деяким закомплексованим патріотам. Вище ми вже торкалися цього питання, але не буде зайвим наведення думок Трет’якова дослівно:

Носії ранньосередньовічної слов’янської культури "ніколи не були тісно пов’язані зі світом античних цивілізацій. Якщо їх сільськогосподарське виробництво, можливо, лише дечим поступалося черняхівському, то всі інші галузі економіки - металургія і металообробка, гончарство, обробка кості та ін. - відрізнялися значною примітианістю, не виходило за межі елементарного за засобами хатнього ремесла" (Третьяков П.Н. 1982, 14, 15)

Очевидно, черняхівська культура належала готам. Готи переселилися в Північне Надчорномор’я з території Польщі і створили тут свою державу, що засвідчено історичними джерелами і не може піддаватися жодним сумнівам. До того часу населення Подніпров’я, Дніпро-Дністровського межиріччя і Подністров’я було вельми строкатим. На Нижньому Дніпрі то були нащадки кіммерійських, скифських, сарматських племен і вихідці з грецьких Надчорноморських міст. Тут були також германські племена бастарниів, кельти, котрі в середині І ст. до н.е. зруйнували Ольвію. Дещо раніше кельти мали свої поселення на Верхньому Дністрі, що засвідчено знахідкою кельтських пам’яток біля села Бовшів Ларисою Крушельницькою. Ще нижче по Дністрі жили фракійці. (липецька культура). Готи, очевидно, витіснили більшу частину місцевого скіфсько-сарматського населення за Дніпро, однак кілька слів курдського походження в українській мові можуть свідчити про те, що якійсь рештки степовиків могли відійти на північ і дожити до часів Київської Русі, коли вони могли мати прямий контакт з давніми українцями.

Після навали гунів, котрі зруйнували готську державу і започаткували Велике переселення народів, але потім неймовірно безслідно зникли, слов’янські племена прийшли у великий рух і відтоді тільки заявили про себе у європейській історії. При цьому за давньою індоєвропейською традицією правобержні племена здебільшого пішли на захід або лишилися на старих місцях, а лівобережні, за винятков предків сучасних росіян, перейшовши Дніпро, рушили на Балкани. В середині V ст. слов’яни вже були в південній Панонії та в південно-західній Дакії (Гиндин Л.А., 1981, 86). За даними топоніміки слов’яни спочатку заселили компактним масивом Західну і частково Північно-західну Болгарію (Георгиев Владимир, 1960, 75), тому можна припускати, що основна частина слов’ян рухалася на Балкани через Картпати, а не вздовж берега Чорного моря. Цей рух добре узгоджується з картами поширення двох типів слов’янської кераміки - празько-корчацької і колочинсько-пеньковської, котрі можна найти в роботах авторитетних істориків (Баран В.Д., 1978, Седов В.В., 1979; Третьяков П.Н., 1982), хоча часом слов’янські старожитності розділяють на три або чотири групи, розглядіючи пеньківську і колочинську культури окремо і додаючи ще дзедзіцьку групу пам’яток (Баран В., 1986). Цей більш детальний поділ відбиває подальший розвиток двох первісних слов’янських культур у V-VI ст. під впливом місцевих обставин. Празька культура була поширена від Прип’яті і середньої течії Дніпра до Дунаю і межиріччя Ельби та Заале, пеньківська - від верхів’їв Сів. Донця через Середній Дніпро, Бог і Середній Дністер до Прута, Колочинська займала усе лівобережжя Верхного Дніпра і Подесення, Дзедзіцька - Центральну і Північну Польщу (Баран В.Д., 1990, 6-7).

  1. Корсак таємниця святого арсенія роман-есей

    Документ
    Великий проповідник: залишив 17 проповідей. Завзято обороняв права Церкви від втручання державної влади. Тривала боротьба закінчилась позбавленням сану і довічним ув’язненням.
  2. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

    Документ
    Дєдков М. В., канд. іст. наук, доцент, декан гуманітарного факультету, зав. кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету (голова)
  3. Лекція 1 Тема: Вступ до ландшафтної екології

    Лекція
    Мета: визначити поняття ландшафтної екології, ознайомити студентів з особливостями ландшафтної екології як науки, показати історію її розвитку як наукового напрямку.
  4. Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі

    Книга
    Томпсон, Ева М. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм. / Пер. з англ. М. Корчинської. — К: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. — 368 с.

Другие похожие документы..