План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи громадянського суспільства. Історичні витоки громадянського суспільства та його сьогодення

Взагалі кажучи, як би не були добре продумані чи спроектовані всілякі установи, завжди буде існувати напруга між різноманітністю життя, індивідуальними розуміннями, оцінками, почуттями та тими загальними підходами, які втілені в діяльності установ. З одного боку, людина як істота пластична, набуває здатности жити у мирі і злагоді з іншими людьми тільки завдяки установам – освітнім, державно-правовим і т.д. Посилення різноманітности, урахування всіляких відмінностей і т.д., тобто, розширення простору свободи – можливе тільки до межі, де воно не загрожує взагалі досягненню спільних підходів у розв'язанні тих питань, які не можна розв'язати без досягнення згоди. З іншого боку, оскільки саме оновлення установ, їх перетворення має своєю основою громадянську активність, то установи не повинні прагнути до такої уніфікації життя, яке руйнує ту різноманітність, що є джерелом їх постійного оновлення.

Отже, напрямок мислення, що розвивається у "критичній філософії" та у французькій філософії, що звичайно називається "постструктуралізмом" або "деконструктивізмом" дає відповідні поправки щодо нашої упевненості в тому, що захист прав і правового порядку сам по собі достатній, аби захистити бажаний простір свободи. Домінування у культурі певних схем або стандартів розумности (так званих "мета-дискурсів") здатне підважувати різноманітність розумінь, підходів, практик, стилів життя і т.д., тобто деяких передумов самореалізації – зменшує той простір свободи, який потрібен для розгортання творчих можливостей.

Але у тій ситуації, у якій знаходиться сучасне українське суспільство і українська держава, більшу гостроту має проблема об'єднання громадян у громадянське суспільство, здатне розумно досягати згоди, аби розв'язувати спільні справи. Адже громадянська свідомість в Україні знаходиться у стані, коли раз у раз перетворюються у дискусійні самі засади існування громадянського суспільства. У нашій ситуації безпосередньою загрозою є не стільки уніфікуюча дія розумно побудованих установ, скільки розщеплення спільної волі до побудови установ з бодай мінімальними вимогами щодо їх розумності. До того ж, якщо урахувати наявність стійких феодальних звичок у діяльності наших бюрократів (успадкованих ними від колишньої партноменклатури), якщо урахувати нерозбудованість правової і економічної сфери до рівня "розумного порядку", та взяти до уваги правовий нігілізм (теж успадкований), то гострота згаданої вище проблеми стає зрозумілою. Взагалі ж кажучи, та критика "розуму" і "розумно обгрунтованих установ" – критика, що спрямована проти домінування схем, витворених Просвітництвом (схем, що здатні справді бути репресивними щодо різноманітності життя), – навіть на Заході багато мислеників приймають тільки з застереженнями. Карл Поппер твердив, що розумно спроектовані і розбудовані інституції, наповнені відповідними людьми, є основою свободи, основою економічного та духовного поступу. Габермас в інтерв'ю Гансу-Петеру Крюгеру говорить: "Критика розуму у тому вигляді, в якому вона ґрунтується на ідеях нових філософів і деяких французьких постструктуралістів, спростовує себе ..." Некритичне застосування ідей "критичної філософії" і постструкту-ралістського захисту плюралізму розумінь, стилів життя і т.д. (які, як я сказав вище, містять в собі важливий момент істини) в умовах сучасної України може мати негативні наслідки. Бо ми у себе маємо справу з ситуацією, коли наші установи не відповідають елементарним вимогам розумности, а передумови для досягнення єдиної політичної волі для побудови таких інституцій занадто хисткі. Сьогодні існує мода на "деконструктивізм", але було б добре, коли б громадяни України спочатку навчились бути конструктивістами.

2. Громадянське суспільство і нація

З урахуванням вищесказаного варто перенести нашу увагу на взаємини громадян у громадянському суспільстві та взаємини громадян з установами – передусім державою. Бо ж будь-які наші зусилля, спрямовані на захист свободи особи ("свободи від") не звільняють від завдання розв'язувати спільні питання, що стосуються всіх громадян. Переважно приймають таке міркування: громадяни об'єднуються у так зване "громадянське суспільство", яке і має бути основою держави. Ця основа не тотожня державі, а знаходиться з нею у складних діалектичних взаєминах (що включає як суперечність, так і зняття цієї суперечности). І все ж у багатьох обговореннях вислову "громадянське суспільство" бракує хоча б такої міри визначености, аби воно взагалі щось прояснювало, а не затуманювало. Деякі політики та "політологи" цей вислів використовують, аби пристосовувати його для захисту егоїстичних особистих та корпоративних інтересів (і, отже, на шкоду спільному добру). Фактично вони і не прагнуть до того, аби українська держава стала успішним засобом побудови розумного суспільного порядку, засобом здійснення "спільного добра" своїх громадян: аби "ловити рибку" — корисно підтримувати якомога вищий рівень нерозумности та хаосу. Але з цією групою "громадян України" на цій основі знаходять спільну мову також ті, хто і не збирається єднатися у громаду, яка б думала про своє "спільне добро" (бо воліли б об'єднатися у більшу, "велику сім'ю народів"). А оскільки з поняттям "громадянського суспільства" традиційно поєднані наголоси на плюралізмі (на диференціації розумінь, цінностей, інтересів і т.д.), то це поняття замість того, щоб бути засобом досягнення згоди, стає засобом розщеплення спільної волі, засобом, зрештою, політичної дестабілізації. Скажімо, цілком правильне твердження, що багато проблем можуть краще розв'язуватись на регіональному рівні, переміщується у площину таких вимог і стратегій, які б забезпечили в наступному, якщо не включення всіх громадян України у "велику сім'ю", то хоча б частини цих громадян. Але навіть добросовісні політики та політологи, які не знаходяться в полоні "хибної свідомости" (тобто, не мають на меті забезпечувати комусь умови для "ловлення рибки" чи протидіяти становленню українського громадянського суспільства як основи української незалежної держави) часто при обговоренні поняття громадянського суспільства роблять наголоси, здатні сприяти роботі вищеназваних руйнівників. Основною вадою цих обговорень і цих наголосів є зосередження уваги на різноманітності та диференціаціях у межах громадянського суспільства – при нехтуванні розгляду того, що є основою існування громадянського суспільства як чогось окремішного і більш-менш цілісного. Ці наголоси мають два взаємопов'язаних між собою ідейні джерела: одне з них пов'язане з просвітницьким класичним лібералізмом, друге – з гегелівсько-марксистським перетлумаченням цього лібералізму. Просвітництво з перебільшеним оптимізмом оцінювало здатність громадян керуватися у своїй поведінці розумом, а тому наголошувало, що основою утворення будь-яких громад і, зокрема, тієї громади, що має бути основою держави, має бути розумне рішення, розумна воля.

Ця думка у своїх крайніх, анархістських варіантах, веде до утопії вільно утворюваних громад та їх об'єднань, здатних на самоврядування. Хоча цей анархістський напрямок мислення містить відомий позитивний момент, спрямований проти всесилля централізованого бюрократичного апарату, але його утопічність очевидна.

Звісно, що ліберали мусили якось відповісти на питання, яким чином мають утворюватися ті громади, які використовують державу як засіб самоврядування. Тобто, йдеться про творення так званих політичних спільнот. Як з'являється і як може з'являтись така політична спільнота? Антична політична думка це питання не ставила, бо виходила з факту існування міста-держави (полісу). Просвітницька ж настанова шукати розумних обгрунтувань мусила знайти розумово обґрунтовану відповідь і на це питання. Найперша відповідь, яку ми знаходимо, скажімо, у Ж.-Ж.Руссо, така: сувереном влади має бути "народ". У Декларації прав людини і громадянина маємо те саме. Але щоб дати таку відповідь, народ повинен уже існувати. Якщо послідовно триматися постулатів класичного лібералізму, то цей "народ" мав би бути "громадянським суспільством", яке утворилося шляхом добровільного об'єднання громадян для успішного розв'язання "спільних справ". Але такий підхід містить віру у те, що розум повинен бути єдиним судом у цій справі супроти людських упереджень, почуттів, етнокультурних та релігійних успадкувань, економічних інтересів, політичних впливів тощо. Якщо урахувати великий спектр всіх цих чинників, які здійснюють-великий і переважно вирішальний вплив на рішення людей щодо того, з ким і як люди мають об'єднуватись у громадянське суспільство, то утопічність покладання на "розумну волю" стає очевидною. Тут оживає застереження Арістотеля щодо пластичности людини – пластичности, яка поза її оформленням ставить людину у ситуацію вагань та невизначености (і перетворює завдання утворення політичної спільноти у нерозв'язне). Макіавелі, що симпатизував республіканським ідеям, мусив зайнятися проблемами політичної технології, аби якось розв'язати проблему об'єднання Італії – технології, в якій звернення до моралі та розуму є тільки одним і далеко не завше успішним засобом політичної дії. Цей скептицизм Макіавелі грунтувався на урахуванні людської "природи"; він постійно проходить крізь всю новочасну політичну думку – як застереження проти надмірного покладання на "розумну природу людини".

Фактично політичні спільноти у Європі у час поширення ідей лібералізму і неможливо розглядати як наслідок добровільного об'єднання на основі розумово обґрунтованого рішення. У появі цих спільнот провідну роль відіграли колишні феодальні адміністрації, етнокультурні успадкування і, нарешті, ідеологія націоналізму. Остання у своєму ліберальному варіанті (так званий рісорджіменто-націоналізм) відіграв провідну роль у появі тих нових політичних спільнот, що стали основою появи та існування національних держав. Ці процеси сьогодні достатньо добре досліджені у західній політичній науці та політичній філософії: посилання на джерела тут перетворилося б у довгий список. Але у сучасній українській політології урахування цих досліджень є дуже мінімальним. Звичайно, як додатковий чинник ідея добровільної згоди на входження у політичну спільноту після поширення ліберальних ідей завжди відігравав та відіграє свою роль: наприклад, референдум щодо незалежності України. Отже, щодо утворення політичних спільнот – навіть не традиційних, а нових спільнот, чинні аргументи, спрямовані проти деяких ліберальних ілюзій, висунуті з боку політичних концепцій консерватизму та націоналізму. Попри відоме висловлювання, що "нація– це безперервний плебісцит", аби відбувався такий плебісцит, уже повинна існувати нація. Інакше кажучи, коли йдеться, зокрема, про появу "громадянського суспільства" в Україні, то це рівнозначне появі так званої "політичної нації" – тієї політичної спільноти або громади, належність до якої усвідомлює громадянин.

Гегелівське розуміння громадянського суспільства поєднане з його діалектикою появи суперечностей та зняття цих суперечностей. Громадянське суспільство є сферою, де існують різноманітність поглядів, інтересів і т.д. У статті про Гегеля, вміщеній в "Історії політичної думки" під редакцією Лео Строса і Джозефа Кропсі, так сказано про розуміння Гегелем громадянського суспільства: "Громадянське суспільство, з іншого боку, є об'єднанням незалежних членів, в якому приватна особа з її інтересами є найпершим принципом. Таким чином, громадянське суспільство втілює у собі момент роз'єднання і диференціації, в якій конкретна моральність (Sittlichkeit) здається розірваною заради часткових домагань та егоїзму". Гегель, одначе, мислить, що вже на рівні громадянського суспільства більш чи менш усвідомлено містяться також передумови для зняття цих часткових домагань у загальній волі. Більше того, він добре усвідомлює, що без культурних, релігійних і моральних передумов (без Sittlichkeit) проблематично було б досягти цієї згоди. Тим часом у марксистському перетлумаченні Геґеля громадянське або "буржуазне суспільство" (у нім. мові слово "Burger" значить і "громадянин" і "буржуа") радикально протиставляється державі. Суперечності у громадянському суспільстві (основою яких є існування класів і класового гноблення) держава здатна примирити тільки з допомогою сили. Ці суперечності розщеплюють дію всіх інших об'єднувальних сил – вони розщеплюють мораль, релігію, націю. Маркс твердив, що сама нація є породженням капіталізму: це твердження, у його загальному формулюванні є хибним – капіталізм мав би швидше змести всі національні межі і відмінності, якби він не діяв вже у межах деяких кордонів.

Не стільки гегелівське, скільки марксистське протиставлення громадянського суспільства і держави, на мою думку, все ще тяжіє над політичним мисленням в Україні. Твердять, що громадянське суспільство, з гарантованими свободами, є основою сучасної демократичної правової держави: це цілком правильно за умови, якщо при цьому беруть до уваги також передумови існування самого громадянського суспільства. Якщо громадянин не приймає цих передумов (тобто своєї належности до певної політичної спільноти, до громади, яку він мислить як здатну до самоврядування, здатну бути суб'єктом міжнародних взаємин і т.д.), то чи є він громадянином? Звідси випливає не тільки те, що патріотизм є невід'ємною складовою частиною громадянської свідомости – це відоме від давньої Греції та Риму і проходить крізь всю європейську історію. Звідси випливає більш важливе завдання: ясно і чітко ставити питання про ті передумови, без яких громадянське суспільство перестає існувати як щось окремішне і цілісне. Щоб існувало громадянське суспільство, здатне використовувати державу як засіб самоврядування, має з'явитися політична спільнота, яка сьогодні називається політичною нацією. Звісно, що існували та можуть існувати політичні спільноти і нації, які не є громадянськими суспільствами – внаслідок незабезпечености відповідних прав, особливо громадянсько-політичних прав. Не кожна політична спільнота та нація є громадянським суспільством, але кожне громадянське суспільство в основі своїй є політичною спільнотою (політичною нацією). Якщо вважати, що українське громадянське суспільство – це просто населення, що проживає на землі під назвою "Україна", якому гарантовані громадянсько-політичні права, то такий погляд не сприяє становленню громадянського суспільства – тієї громади, члени якої усвідомлюють свою єдність, свою здатність на самоврядування, засобом якого має бути держава. ...

Різні регіони України сильно різняться за більшістю ознак. Без урахування цієї реальности українська державність просто неможлива. Разом з тим стверджувати, що ця проблема достатньо усвідомлюється всіма політичними силами і їх лідерами, немає підстав. Про це свідчить намагання частини з них всіма силами і засобами безкомпромісно утверджувати в житті саме своє бачення держави. Вихід може бути тільки єдиний - будувати державу не якогось прошарку, частини населення, а усіх людей, що живуть нині в Україні; враховуючи їх інтереси, погляди, знаходити їм спільний ідеологічний знаменник. Не треба боятися, що при цьому держава стане менш українською. Час, послідовність і поступовість змін поставлять все на своє місце.

Аби можливо було з'ясувати співвідношення понять "громадянське суспільство" та "нація", важливо розрізняти поняття етнічної та політичної нації. Це розрізнення було введене відомим німецьким істориком Фрідріхом Майнеке на початку XX століття – сьогодні воно стало загальновідомим у західній політології. Об'єднання людей в етнічну націю включає набагато більше об'єднувальних чинників, ніж ті, які об'єднують громадян у громадянське суспільство, у політичну націю. Окрім того, об'єднання людей у етнічну націю не знає державних кордонів – де б людина не жила, вона може вважати та відчувати українську етнокультуру як рідну (що і єднає її зі всіма іншими людьми у ціле, яке називається етнічною нацією). Етнічна нація є серцевиною політичної нації у національних державах. У ході національного руху і створення незалежної держави етнічна нація (якщо національний рух керується ліберальним варіантом націоналізму) об'єднує навколо себе інші національні меншини у ціле, яке і називають політичною нацією. Набір тих чинників, які об'єднують політичну націю, не є таким багатим, як у випадку етнічної нації: це, як правило, мова, політичні символи, найважливіші державні традиції. Нерозрізнення понять етнічної та політичної нації призводить до безглуздь і плутанини: якщо слово "нація" застосовується тільки у розумінні етнічної нації, тоді вислів "національна держава" позначає етнократичну державу. До речі, вислів "національні інтереси" одержує якесь певне значення тільки тоді, коли ясно, що у цьому вислові значить слово "національні". А це слово тут, зрозуміло, не позначає інтереси тільки українців (як етнічної нації), а інтереси тієї політичної спільноти, яка називається політичною нацією. Завдання виховання етнічної або національної (у розумінні етнічної нації) самосвідомості українців і завдання виховання національної самосвідомості громадян України, отже, не є тотожними. Коли я в школі прагну виховувати етнічну самосвідомість українців, розповідаючи дітям про звичаї українців, їх легенди, міти, повір'я, традиції, побут і т.д., то я не повинен нехтувати тим, що у моєму класі є також діти, які належать до інших етнічних націй: їм я можу запропонувати літературу, в якій розповідається про звичаї, міти та побут тієї етнічної нації, до якої кожен із них належить. Тим часом, коли я кажу про те, що кожен має бути українським патріотом, що кожен повинен знати українську мову та історію України, то у даному разі я ставлю перед собою мету розвинути в дітей свідомість належности до того цілого, яке називається українською політичною нацією.

  1. План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи громадянського суспільства. Історичні витоки громадянського суспільства та його сьогодення (2)

    Реферат
    Громадянську відкритість (burgerliche Offentlichkeit) можна визначити насамперед як сферу згуртованих у публіку приватних осіб. Бо якраз вони підривають відкритість, яку регламентує влада тобто саму державну владу, для того, щоб розставити
  2. Зміст (94)

    Документ
    Досвід розкриває актуальність підвищення педагогічної майстерності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Містить методичні рекомендації для педагогів щодо підвищення професійної майстерності, цікаві розробки з організації
  3. Зміст (117)

    Документ
    В даний час в українському суспільстві відбувається визначена "переоцінка цінностей". Замість колишньої системи цінностей, що розвивається в соціалістичному суспільстві, затверджується нова система.
  4. Зміст (122)

    Документ
    Актуальність теми дослідження зумовлена по-перше, необхідністю глибинних змін в правовій сфері життя України, докорінного реформування національної правової системи, що ґрунтувалася б на сучасній парадигмі права, на новій доктрині права.
  5. План Політика як суспільне явище. Зміст І структура політичної сфери суспільства. Походження політики

    Документ
    Щоб вивчати сферу політики, треба насамперед виокремити політичні відносини із взаємовідносин суспільства. Суспільство можна розглядати як своєрідну систему, що складається із взаємопов язаних, але все ж самостійних підсистем.
  6. Зміст (25)

    Документ
    Висновки. За бiльш нiж столітню iсторiю існування в рiзних країнах свiту соцiальний захист неодноразово змінював свої функцiї, форми i схеми фiнансування, але цiль залишається колишньою - поліпшення життя людей.
  7. Методичні рекомендації до вивчення тем курсу Тема 1 Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі та державності

    Методичні рекомендації
    Теми 10-11 Становище України у повоєнний період (1946 – 1945 рр.). Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.
  8. Конспект лекцій з культурології для студентів всіх спеціальностей та форм навчання ухвален о

    План-конспект
    Курс лекцій з культурології розрахований на студентів І та ІІ курсу всіх спеціальностей та форм навчання. За тематикою та змістом лекції відповідають програмі навчальної дисципліни «Культурологія» для студентів вищих навчальних закладів
  9. Філософія, суспільство

    Документ
    У статті розглядається європейський цивілізаційний вибір України в аспекті наявних і прихованих перешкод його здійснення. З цією метою проаналізовані варіанти дискурсивного впливу на світосприйняття людини, визначена роль симулякрів

Другие похожие документы..