Одеський державний економічний університет основ и Культуролог І ї Навчальний посібник За редакцією Л. О. Сандюк та Н. В. Щубелка Автограф Одеса 2008

Міністерство освіти та науки України

Одеський державний економічний університет

о с н о в и

К у л ь т у р о л о г і ї

Навчальний посібник

За редакцією Л.О.Сандюк та Н.В.Щубелка

Автограф

Одеса 2008

УДК 168522

ББК 411

Анотація:

Посібник «Основи культурології» підготовлений згідно з нормативною програмою навчальної дисципліни «Культурологія», затвердженою Міністерством освіти і науки України. В ньому розглядаються проблеми природи і сутності культури, механізми її функціонування і розвитку, провідні концепції культурології щодо походження, типологізації культури, схем культурно-історичної динаміки. Виходячи з певної ціннісно-світоглядної основи, дано аналіз історичних типів соціокультурних світів, провідних тенденцій сучасного культурного розвитку. Значна увага приділяється таким феноменам духовної культури як релігія та мистецтво, їх історичним формам та ролі в житті суспільства і людини.

З метою найбільш ефективної організації самостійної роботи студентів, поряд з викладенням теоретичних основ курсу, в посібник до кожної теми включені плани семінарських занять, тематика рефератів та доповідей, індивідуальні завдання для самостійної роботи, а також рекомендована література, включаючи інтернет-ресурси. Для поглибленого засвоєння основних культурологічних понять до кожного розділу курсу додається глосарій.

Фрагменти текстів першоджерел до кожної теми сприятимуть більш глибокому засвоєнню матеріалу студентами та збагаченню їхнього інтерпретаційного досвіду.

Посібник призначено для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації.

Автори: Сандюк Л.О., Симоненко С.П., Сулим О.В., Цибра М.Ф., Шмиголь М.Ф., Щубелка Н.В., Коваленко А.М.

За редакцією Л.О.Сандюк та Н.В.Щубелка

Підписано до друку ___ 2008р.

Формат 60х84/16.

Умовн. друк. арк. 25,0+обкл.

Тираж _____прим.

Замовлення №

Друкарня №1, ТОВ "Автограф", Французький бульвар, 29. Тел. 777-28-68

передмова

Підготовка сучасного економіста передбачає не тільки засвоєння спеціальних знань, але і наявність у нього широкого кругозору, гуманістичних переконань, уявлення про світ людського буття в його цілісності і про відповідальність за збереження цього світу. Розвитку інтелектуального та світоглядного потенціалу майбутніх фахівців, залученню їх до духовного досвіду людства сприятиме вивчення курсу “Культурологія”.

Структура посібника “Основи культурології” включає три розділи. В першому - “Теоретико-методологічні основи культурології” - розглядаються питання природи і сутності культури, властивості культурних форм, проблеми типології культури та її динаміки. Другий розділ присвячений історичним етапам становлення та розвитку культури від первісної епохи до сьогодення. В рамках кожного періоду розглядаються ціннісно-світоглядні орієнтири людини, а також такий найважливіший елемент культурного життя як мистецтво, що віддзеркалює особливості культури в цілому. У третьому розділі посібника аналізується ще один з найважливіших феноменів культури - релігія в її історичних формах, вивчення яких дає можливість ознайомитись із різними духовними обличчями людини та суспільства відповідних епох.

Вивчення курсу “Культурологія” має виробити у студентів здатність адаптуватися до життя в цілісному і динамічному багатокультурному світі, сприятиме формуванню необхідних навичок світоглядного діалогу з носіями різних культур і систем цінностей.

Розділ І. Теоретико-методологічні основи культурології

Тема 1. Культурологія як галузь наукового знання

Зміст теми:1. Соціокультурні передумови виникнення культурології. 2. Предмет культурології та основні культурологічні категорії. 3. Поліфункціональність культури.

Соціокультурні передумови виникнення культурології

Культурологія є відносно новою галуззю наукового знання, її формування відбувається на зламі ХІХ-ХХ століть. Саме в цей історичній період людство вперше відчуло реальну загрозу власному існуванню на Землі. Після завершення Другої світової війни стало очевидним, що міжнародне співтовариство повинно вирішити ряд глобальних проблем, які впливають на життєві інтереси всього людства в цілому:

- збереження і зміцнення миру, запобігання загрози війни із застосуванням зброї масового знищення;

- подолання екологічної кризи, пов’язаної з ката-строфічними наслідками людської діяльності;

- встановлення справедливого порядку в економічних відносинах між народами;

- забезпечення збалансованого росту народонаселення;

- захист здоров’я людей від особливо небезпечних масових захворювань і від негативних наслідків науково-технічного прогресу;

- забезпечення зростаючих потреб світового госпо-дарства в енергії і природних ресурсах тощо.

В умовах глобалізація сучасного світу, що передбачає активні контакти між представниками різних культур і релігій, виникають проблеми можливого нерозуміння та несприйняття інших культурних цінностей. Зокрема, можливі прояви етичного релятивізму, що призводить до втрати основних загальнолюдських цінностей та норм культури. Розвиток сучасної цивілізації породжує такі явища як руйнування традиційного укладу життя; кризу особистості, що життєво дезорієнтує поведінку людини і формує деструктивні моделі поведінки (насилля, наркоманія тощо); появу та розповсюдження феномену масової культури. В цих умовах відбувається пошук механізмів адаптації людини до світу, що став техногенним та інформаційно перенасиченим, загрозливим та ворожим людині.

Всі ці прояви соціального життя ХХ століття не могли не привернути особливої уваги науковців до сфери культури, питань конструктивних шляхів її збереження та розвитку. Вирішення цих проблем виявилось неможливим без спеціальної галузі культурологічного знання, котре сприяло б процесам визначеності людини у сучасному світі, розкривало б причетність людини до перебігу історичних подій та традицій минулих епох, пропонувало б їй адекватні уявлення про цінності та норми культурного буття. Це і зумовило появу нової сучасної наукової дисципліни – культурології, котра носить і практичний характер, сприяючи формуванню таких соціокультурних орієнтацій людського буття, які б забезпечили подальший розвиток та збереження культури.

Культурологія, виступаючи як особлива галузь гуманітарного знання, характеризується багатоплановістю і синтезує в собі результати досліджень різних сфер культури, зокрема, етнографії (від грець. ethnos – плем’я, народ) – науки, що вивчає культуру та побут народів світу, окремих племен. Значні успіхи цієї науки наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, накопичення численних даних про різні культури неєвропейських народів, стали також важливим чинником появи культурології.

Сама етнографія як наука починалась у ХІХ столітті із вивчення малих безписьменних та доіндустріальних суспільств, іменованих примітивними у протиставленні їх цивілізованому світу. Перший професійний етнографічний опис – “Ліга ірокезів” належав американському історику та етнографу Льюісу Генрі Моргану (1818-1881), який детально описував політичне життя, ритуали, матеріальну культуру ірокезів та їх культурні контакти з білим населенням. Велике значення мали також дослідження американського лінгвіста, етнографа та антрополога Франца Боаса (1858-1942), який вивчав культуру індіанців і ескімосів та англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), котрі наполягали на ретельному вивченні специфіки окремих культур. Малиновський вважав культуру універсальним феноменом, стверджуючи, що культури принципово порівнянні і що їх порівняльний аналіз дозволяє відкрити універсальні культурні закономірності. Він надавав великого значення збиранню емпіричного матеріалу в “польових” умовах з метою зрозуміти чужу культуру, побачити її із середини, очима людини, що живе в цій культурі. Серед видатних етнографів слід відзначити також російського вченого М. М. Міклухо-Маклая (1846-1888), який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, в тому числі папуасів Нової Гвінеї, виступаючи проти расизму і колоніалізму.

Саме етнографи виступили серйозними противниками європоцентризму, криза якого стала ще одним важливим чинником виникнення культурології. Європоцентризм – це світоглядна установка, відповідно до якої Європа із властивим їй духовним укладом є центром світової культури і цивілізації, зразком для всіх інших народів. Згідно європоцентристській точці зору, Європа, Захід з їх історією, політикою, культурою, мистецтвом являють собою єдину і безумовну цінність, яка протистоїть «неправильності” і “нерозвиненості” східного світу. З різкою критикою європоцентризму, поряд з видатними вченими-етнографами, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття виступили також і видатні культурологи О.Шпенглер та А.Тойнбі.

Таким чином, ми визначили основні передумови виникнення культурології як наукової дисципліни.

Предмет культурології та основні культурологічні категорії

Сам термін «культурологія» був запропонований у 1949 році видатним американським антропологом Леслі Уайтом (1900-1975) для позначення нової наукової дисципліни як самостійної науки в комплексі соціальних наук. Культурологія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігіознавства, соціології культури та мистецтвознавства. Міждисциплінарний простір можна вважати особливою ознакою культурології. Саме її міжнаукові зв’язки значно розширили дослідницькі можливості гуманітарної теорії. Культурологія знаходиться в процесі становлення та оновлення теоретичних концепцій у відповідності до змін, що відбуваються з культурою та окремими її сферами.

Отже, культурологія – філософська дисципліна, що вивчає найбільш загальні закони буття культури як способу життя людини в його цілісності; це система знань, які стосуються закономір­ностей існування та розвитку культури - її структури, динаміки і взаємодії основних елементів (традицій, норм, звичаїв, соціальних інститутів), а також основних етапів еволюції і перспектив.

Предмет культурології - дослідження феномену культури як історично-соціального досвіду людей, що втілюється в специфічних нормах, законах та рисах їх діяльності, транслюється від покоління до покоління у вигляді ціннісних орієнтацій та ідеалів, інтерпретується в “культурних текстах” філософії, релігії, мистецтві, праві. Смисл і призначення культурології на сьогоднішній день полягає в тому, щоб вивчати людину на рівні культури як її творця.

В залежності від цілей та предметних сфер, рівня пізнання та узагальнення виділяють фундаментальну та прикладну культурологію. Фундаментальна вивчає культуру з метою теоретичного і історичного пізнання цього феномену, займається розробкою категоріального апарату і методами дослідження;на цьому рівні можна виділити філософію культури, яка вивчає метафізичну сутність культури. Прикладна, спираючись на фундаментальні знання про культуру, вивчає окремі її підсистеми - економічну, політичну, релігійну, художню - з метою прогнозування, проектування і регуляції актуальних культурологічних процесів.

На сьогоднішній день культурологія є сукупністю великої кількості шкіл та напрямків. З основними культурологічними концепціями ви познайомитеся у наступних розділах підручнику.

Культурологія оперує власною системою категорій. Слід підкреслити, що категоріальний апарат культурології знаходиться в процесі становлення. Проявом цього є той факт, що представники різних культурологічних шкіл в ході теоретичних досліджень та пошуків використовують власні системи категорій. Проте, до кола загальновизнанихкультурологічних категорій можна віднести такі: культура, цивілізація, культурогенез, ментальність, культурні типи, культурні норми, цінності, символи.

Крім головних понять культурології, існує багато
другорядних. Оскільки вона контактує з усіма гуманітарними дисциплінами і бере з їхнього арсеналу багато термінів, її понятійний апарат надзвичайно широкий; до XX ст. він в основному поповнювався з філософії, етики, естетики й інших наук, на рубежі ХІХ-ХХ сторіч різко зріс вплив соціології. Потім понятійний апарат культурології став поповнюватися з таких дисциплін як етнологія, психологія, антропологія, семіотика, інформатика і навіть генетика та зоологія. Зокрема, у наші дні великої популярності набуло вчення Р. Докінса про генетичні коди культури. В якості гена культури, іменованого «мем», пропонується приймати деякі першоелементи, такі як голос, колір, жест, візерунок, речі, одяг тощо. Усе це свідчить про усе більше взаємопроникнення і взаємовплив наук про людину, а так­ само про ту зростаючу роль, що починає грати культурологія в системі гуманітарних наук.

Особливе місце в системі культурологічних категорій належить поняттю „культура”.

Особливістю категорії „культура” є багатозначність, поліфонія смислів, яка може бути осягненою через вивчення її культурно-історичних трактувань. Поняття “культура” має довгу історію становлення, в якій проявилась багатофакторність цього явища та глибина змісту; тому воно не піддається одномірному визначенню.

Розгляд історії становлення поняття “культура” зазвичай починають з античних часів, хоча саме слово “культура” набуло самостійного значення лише у другій половині XVII століття. Широко відомо, що в античні часи поняття “культура” мало декілька значень – обробка, виховання, навчання, шанування, поклоніння. Особливість античного розуміння культури полягає у тісному зв’язку понять “культура” і “поліс”, в особливій увазі до процесу формування громадянина античного полісу, який саме і був культурною людиною внаслідок його підготовленості до життя в цьому суспільстві, чим він і відрізнявся від некультурних варварів.

Загального значення поняття “культура” набуло в XV-XVI столітті, а широко вживаним стає в добу Просвітництва. За умов промислового розвитку та товарного виробництва на перший план виступає залежність людини від засобів виробництва, а не від природних сил. В той час під культурою розумілися всі здобутки людської діяльності, передусім, знання, наука, мистецтво тощо. В понятті “культура” закріплюється смислова подвійність: культура тлумачиться і як штучне, неприродне, породжене людською діяльністю, і, разом з тим, як деякий вищий вияв людського буття, пов’язаний з людським духом.

В XVIII столітті в літературі починають вживатися два самостійних, протилежних за значенням поняття: “культура” і “натура” (природа); з часом смислове навантаження поняття “культура” зростає.

ХХ століття визначається багатоманітністю філософських та наукових дефініцій культури, в яких в якості основоположних закріплюються ті чи інші її ознаки. Більшість трактувань культури пов’язана з іменами видатних філософів, соціологів, істориків, етнографів. Зокрема, Е.Тейлор розуміє культуру як комплекс знань, вірувань, законів, звичаїв та інших здібностей та навичок, набутих людиною як членом суспільства; Х.Ортега-і-Гасет вбачає в культурі соціальні форми і способи облагороджування біологічних потенцій людини; К.Маркс визначає культуру як уречевлені сутнісні сили людини; М.Герскович розглядає культуру як створену людиною частину навколишнього середовища; для М.Гайдеггера культура являє собою умову і спосіб реалізації верховних цінностей шляхом культивування вищих людських якостей; Г.Францев визначає культуру як сукупність матеріальних та духовних цінностей; у Е.Маркаряна культура виступає способом людської діяльності; за П.Гуревичем культура – це усвідомлена робота духу по удосконаленню всього, що оточує людину.

Отже, можна вважати, що культура – поняття суто антропологічне, сутнісно пов’язане з феноменом людини.

З огляду на окреслену ситуацію доцільно виділити наступні групи визначень поняття “культура” як найбільш поширені в науковій літературі:

- соціологічні (соціологія - наука про суспільство) в своїй основі мають тезу про протилежність феномену культури природі;

- аксіологічні (аксіологія – філософське вчення про природу цінностей) підкреслює, що культура є сукупність матеріальних та духовних цінностей, які створюються людиною в процесі її життєдіяльності;

- онтологічні (онтологія – філософське вчення про буття) розглядають культуру як форму самореалізації людини у всій її багатоманітності. Тут культура постає не перспективою людського життя, а формою існування, реальністю, за якою наступає межа людської присутності в світі. Культура – це спосіб буття людини.

  1. Навчально-методичний комплекс для самостійної роботи студентів

    Документ
    Навчально-методичний комплекс підготовлений у відповідності до сучасних вимог Міністерства освіти і науки України, побудований згідно нової навчальної програми з курсу філософії.

Другие похожие документы..