І. В. Крапивний (реферат, вступ, розділи 1, 2, 3, 1, 2, 1, 2, висновки)

Зниження собівартості і збільшення конкурентноздатності продукції ТНК за рахунок розосередження виробництва і раціоналізації окремих операцій відтворювального процесу [7, с. 55] доповнюється конкуренцією на основі створення продукції з “унікальними цінностями” [15]. В умовах постійного загострення конкурентної боротьби процес реалізації виробленого продукту все частіше починається задовго до самого процесу виробництва - на стадії, коли визначаються місця його майбутньої реалізації; при цьому закордонні ринки все більше розглядаються як пріоритетні для успішного завершення процесу реалізації.

Проводячи таку глобальну стратегію, сполучену з посиленням процесу злиттів і поглинань уже на зовнішніх ринках, ТНК не просто виходять за межі своїхкраїн: вонивтягують у вир так званої “гіперактивної конкуренції” інші країни. З одного боку, вона може мати позитивний вплив на економіку “приймаючих” країн, оскільки прискорює зміни, зокрема, технологічні інновації [12]. Але, з іншого - від успіху (або неуспіху) у такій конкурентній боротьбі залежить уже не тільки доля десятків галузей сучасної економіки, але і збереження мільйонів робочих місць, а отже — благополуччя величезних мас населення, що прямо пов'язано зі стійкістю всієї системи соціальної стабільності в суспільстві [4, с. 9].

Глобалізація виробництва сильно взаємопов’язана із широким спектром технологічних і економічних чинників. Зростання глобалізації виробництва товарів і послуг підсилилося зниженням витрат завдяки комп’ютерним технологіям, новим засобам зв'язок і транспорту, лібералізації ринків продуктів і ресурсів, а також - проведеним мікроекономічним реформ, що полегшили входження фірм на ринки. Тенденція до глобалізації створила значний попит на комунікаційні технології, і у свою чергу розвиток інформаційних і комунікаційних технологій (IКT) допоміг прискоренню самого процесу глобалізації. Всі ці чинники привели до того, що глобалізація характеризується сьогодні різноманітними видами прикордонної діяльності фірм, високим зростанням міжнародної торгівлі, інвестицій і співробітництва між фірмами задля розробки продукту, виробництва, придбання ресурсів і маркетингу [12; 2, р. 3, с. 9].

З іншого боку, поєднання таких чинників розвитку глобалізації як прискорення темпу інновацій і змін, викликаних посиленою конкуренцією на багатьох ринках товарів і послуг, сприяло також посиленню широкого співробітництва як між корпораціями, так і між ними та іншими учасниками інноваційного процесу. Конкуруючі фірми, на думку М. Портера, проводять воістину глобальну стратегію: продають свою продукцію в усьому світі; шукають матеріали і компоненти також в усьому світі; з метою економії розміщують виробництво в багатьох країнах. Крім того, вони вступають у союзи з фірмами інших країн, щоб одержати доступ до "джерел їх сили" [13, с. 33]. По суті, багато із великих процвітаючих корпорації світу не є ні розробниками, ні власниками того, що зробило їх могутніми. Те, чому вони зобов'язані своєю величчю, було отримано через механізм співробітництва. Традиційна модель поводження ТНК, при якій інноваційні продукти створювалися в основному в країні походження, а потім експортувалися в закордонні філії, поступається місцем більш раціональному територіальному розміщенню дослідницьких робіт з переносом частини розробок у країни, де кращі умови для їхнього проведення, або де є дешеві і досить кваліфіковані кадри.

У цілому розрізняють чотири стратегічні моделі співробітництва фірм, орієнтовані на досягнення принципово різних стратегічних цілей [16, с. 9-10]:

1. Співробітництво по ланцюзі постачань, яким визнається той факт, що надання продуктів або послуг компанії кінцевому споживачеві проходить більш ефективно, коли взаємодія зі стратегічними постачальниками і клієнтами здійснюється в рамках відносин співробітництва.

2. Співробітництво на основі здібностей, при якому знання і досвід, необхідні для реалізації стратегії організації, забезпечуються третьою стороною.

3. Співробітництво на основі пропозиції, яке будується, виходячи з усвідомлення того, що пропозиція необхідного споживачам продукту або послуги можлива тільки в результаті об'єднання ресурсів двох і більше організацій.

4. Конкурентне співробітництво, що базується на концепції ринкової влади М. Портера як засобу одержання взаємної вигоди.

До основних технологічних факторів, що сприяють розширенню співробітництва між фірмами, відносяться: розподіл ризику, пов'язаного з розробкою і використанням нових технологій; прагнення випередити конкурента в комерційному використанні результатів розробок і досліджень; запобігання труднощам, пов'язаним із відмінностями в національних патентних законодавствах; подолання труднощів, пов'язаних з отриманням ліцензій на продаж товару за кордоном; прагнення окупити витрати на проведення дорогих досліджень і розробок; необхідність подолання протекціоністських бар'єрів; прагнення інтегрувати окремі винаходи в рамках нових систем виробничого або споживчого призначення; розробка єдиних стандартів і норм на більш ранніх стадіях розробки процесів або продуктів з метою уникнення необхідності їх узгодження на більш пізніх стадіях, що вимагає додаткових витрат [7, с. 60].

Однією із найпростіших форм співробітництва є створення стратегічних альянсів. Компанії вступають в альянси заради одержання переваг. Одна з них – ефект масштабу або скорочення часу і витрат на освоєння продукції, що досягаються спільними зусиллями в маркетингу, виробництві комплектуючих, або зборці визначених моделей готової продукції. Інша перевага - доступ до місцевих ринків, необхідних технологій, або задоволення вимог уряду країни, у якій діє компанія, відносно того, щоб фірма, що діє на території країни, належала цій країні Ще одна перевага альянсів – розподіл ризику. Нарешті, фірми, що мають на озброєнні, складні і передові технології, часто прибігають до альянсів, щоб впливати на характер конкуренції в галузі (наприклад, шляхом продажу ліцензій на технологію, що користується широким попитом для досягнення стандартизації). Альянси можуть компенсувати невиграшні моменти в конкуренції, будь то дорогі фактори виробництва або застаріла технологія, причому зберігається незалежність компаній і відпадає необхідність дорогого їх злиття [13, с. 87].

Частота створення міжнародних технологічних альянсів особливо характерна для високотехнологічних виробництв. Це відноситься як до регіональних, так і міжрегіональних альянсів між “регіонами” Європейського Союзу, Японії і США. Дані за 1980-і роки показують, що регіональні альянси зростали більш швидкими темпами ніж міжрегіональні, вказуючи на те, що глобалізація приймала специфічну форму зростаючої регіональної інтеграції. Так, дані показують, що європейські фірми об’єднувалися як між собою (40%), так і з фірмами США (50%). Кількість альянсів з Японськими фірмами залишається незначною - 10% усіх зареєстрованих альянсів з участю європейських компаній [12].

Однак альянси дорого обходяться в плані стратегічному й організаційному. Узяти хоча б для початку досить реальні проблеми координації діяльності незалежних партнерів, що мають істотно відмінні і навіть суперечні один одному цілі. Крім того, сьогоднішні партнери завтра цілком можуть виявитися конкурентами; особливо це стосується партнерів з більш стійкою або більш динамічною конкурентною перевагою [13, с. 87]. Альянси взагалі - засіб посилення конкурентної переваги, але вони рідко є діючим засобом її створення [Там же, с. 88]. Тому у сучасних умовах для прискорення інноваційного розвитку усе більше зростає значення таких різноманітних форм розвитку бізнесу як промислові і інноваційні кластери, інноваційні мережі і системи, які стають засобом не тільки створення і посилення конкурентної переваги, але і захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів.

1.3. Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки

Однією із головних проблем сучасного етапу глобалізації є протиріччя, що зародилося ще в епоху доіндустріального розвитку, продовжує існувати і навіть підсилюється в сучасних умовах – це нерівномірність розвитку різних країн. Більшість держав світу сьогодні не мають у своєму розпорядженні засобів навіть для підтримки життєдіяльності, не кажучи уже про кардинальне реформування господарської діяльності та переведення її на випереджальну траєкторію розвитку. Тому, в сучасних умовах вирішення цих проблем, зокрема у країнах, що розвиваються і перехідних економіках, пов’язується із “відкриттям” їх економік та залученням передових технологій і прямих іноземних інвестицій [17; 18; 19; 20].

Виходячи із важливості цих проблем і невизначеності відносно тенденцій розвитку України в умовах “відкриття” її економіки у процесі євроатлантичної інтеграції зупинимося на викликах, що витікають із процесів транснаціоналізації економіки і формування транскордонних відносин [21]. Однією із найсуттєвіших проблем у цьому контексті також стає перехід розвинутих країн до економіки знань [4, с. 13], оскільки, як буде показано нижче, використання цієї моделі економічного зростання в умовах, коли більшість країн світу продовжує продукувати індустріальні технологічні уклади, поглиблює нерівномірність розвитку різних країн. З іншого боку, саме економіка знань надає шанси країні вийти на випереджальну траєкторію розвитку.

Сучасні тенденції глобалізації співпали зі значними змінами на політичній карті світу. У цей період пішов у минуле "другий світ". "Перший світ" - найбільш розвинуті країни - вступив у постіндустріальну стадію і домінує на світовому ринку в технологічному, фінансовому, інформаційному аспектах. Він же, використовуючи наднаціональні інститути, диригує міжнародними відносинами. Як сприймати це розходження часів? Як оцінити вплив процесу глобалізації, що йде насамперед із країн Центру на інший світ, так звану Периферію, до якої, примикає навіть Росія? [22, с. 45].

Не виключено, що форсоване “відкриття” економік країн Периферії спочатку може прискорити економічний розвиток. Але в кінцевому рахунку це підірвало б і без того обмежений потенціал їхнього зростання. Якщо за допомогою твердого фінансового контролю держава раніше могла регулювати національний валютний ринок, то в умовах лібералізації фінансових ринків і зм’якшення валютного контролю транснаціональний капітал одержав можливість при бажанні обрушити фінансові ринки практично будь-якої держави [7, с. 57-58]. Щоб уникнути подібного сценарію, потрібна інша модель глобалізації, яка включає як невід'ємну частину адаптацію економічного авангарду до насущних нестатків ар'єргарду і його осмислену підтримку в ключових напрямках розвитку.До неодмінних компонентів такої моделі відносяться: розчищення завалів на шляху взаємодії країн Периферії із зовнішнім світом, прискорене поетапне переміщення на територію цих країн промисловості із передачею відповідних технологій і навчанням персоналу, синхронне відкриття ринків держав, де ця промисловість нині знаходиться, і - головне - усіляке сприяння розвитку інтелектуального потенціалу периферійних країн, поширенню й укоріненню знань про закономірності і проблеми “наздоганяючого” розвитку [6, с. 13].

Але хто буде вирішувати ці проблеми? Розвинуті держави, у яких в основному розміщені штаб-квартири ТНК, самі знаходяться в стані безперервної конкурентної боротьби створення законів і умов для "перетаскування" до себе транснаціонального капіталу [7, с. 59-60]. В той же час така політика призводить до послаблення націй та держав, що втрачають своє економічне підґрунтя - корпорації, а корпорації позбуваються останніх сентиментів до “своєї” держави і нації та до їх інтересів[14].

Отже, не прогнозованість поведінки ТНК в умовах глобалізації ставить перед новими викликами навіть розвинуті країни. Сьогодні на кожен долар, що обертається в реальному секторі світової економіки, приходиться до 50 дол. у фінансовій сфері. Загальний обсяг ринку вторинних цінних паперів наближається до 100 трлн. дол., а річний оборот фінансових трансакцій досяг пів квадрильйона дол. Якщо врахувати, що об'єднаний фонд 23 розвинутих країн складає близько 550 млрд. дол., то стає очевидним, що навіть при узгодженій політиці всіх ведучих держав світу вони не можуть направляти для боротьби зі спекулятивними операціями суми, порівнянні з оборотами фінансових ринків. Це означає, що реальної сили, здатної протистояти транснаціональному капіталу, сьогодні у світі не існує [7, с. 56]7.

Іншим глобальним викликом, пов’язаним із послабленням впливу держав на національні економіки, стає політика міжнародних організацій, які у перспективі неминуче повинні будуть брати на себе усе більше функцій світового уряду. Сучасний економічний світовий устрій вже має ряд важливих наддержавних політичних інститутів і міжнародних організацій(Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світова організація торгівлі і т.д.). Але сьогодні “міжнародні бюрократичні структури – близькі символи світового економічного порядку – усюди служать мішенню для гострої критики” [23], оскільки вони, по суті, “приватизувавши управління” процесами світового розвитку, використовують важелі включення і не включення окремих національних економік у систему світового господарства [4, с. 13].

Які ж тенденції “включення” країн Периферії у світове господарство в сучасних умовах? З одного боку, глобалізація і формування “інформаційного суспільства” створюють зовсім нові можливості і чинники розвитку для країн Периферії. Але, з іншого боку, посилення глобальної конкуренції може означати, що і в майбутньому країни, які знаходяться на індустріальній стадії розвитку і відтворюють старі (відносно розвинутих країн) технологічні уклади, будуть постійно знаходитися в положенні “наздоганяючих” [24].

Для розуміння перспектив інтеграції України в світове господарство розглянемо два можливих сценарії. Перший із них – оптимістичний. Зазвичай оптимістичні сценарії розвитку міжнародної інтеграції базуються на тому факті, що глобалізація є ключовим чинником економічного розвитку всіх країн. І, якщо більшість із соціальних цілей розвинутих країн – висока якість охорони здоров'я й освіти, високий рівень якості життя і захисту навколишнього середовища - досягаються завдяки внутрішньому розвитку, а не глобалізації, то інтеграція країн, що розвиваються і перехідних держав у глобальну економіку надає їм, згідно з цими сценаріями, більший вибір ніж “закрита економіка”. Прихильники глобального капіталізму пов'язують свої надії з особливостями сучасної економіки, що характеризується таким рівнем комунікацій, що інформація про нові ідеї, технології і нові системи ведення бізнесу в лічені секунди поширюються по усьому світі.

Глобалізація створює безпрецедентні можливості на шляху розвитку та розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимального комбінування різноманітних ресурсів, особливо завдяки транснаціоналізації світової економіки. Привабливість ТНК для приймаючих країн полягає в тому, що вони приносять визначені інвестиції, нарощують виробництво, створюють робочі місця і тією чи іншою мірою відкривають доступ до досягнень сучасної науки і техніки [25, с. 7].

Однак для більшості країн світу сценарій розвитку глобалізації може бути не таким успішним, оскільки за процесами глобалізації стоять безпрецедентні по масштабу і концентрації інтереси як матеріального, так і в не меншому ступені ідеологічного характеру [9, с. 69]. Капітали, при цьому, тектимуть насамперед туди, де прибуток обіцятиме бути значнішим, і де він не буде почуватись у загрозі. Вони перетікатимуть в ті країни, де податки нижчі, де менші вимоги до захисту довкілля, де нижчі стандарти праці та заробітної платні [15], в країни, які будуть гарантувати ТНК сприятливі умови функціонування, приборкувати профспілки, створювати необхідну інфраструктуру, дозволяти вільне переведення прибутків за кордон і т.п. [25, с. 7].

  1. Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського державного університету

    Документ
    О.Ф. Балацький – доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри управління Сумського державного університету;
  2. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (6)

    Документ
    Вісник містить матеріали березневої 2005 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення торкаються проблем історії. Секції конференції працювали у Донецьку і Краснодарі.
  3. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (12)

    Документ
    Найбільше матеріалів, що відносяться до історії краю XVI-XVIIІ ст. зберігається в фондах Російського державного архіву давніх актів (РДАДА) в Москві. Пояснюється це тим, що наприкінці XV ст.

Другие похожие документы..