Вступ

ПЕРША ПЕРІОДИЧНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ВИКОНАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХАРТІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН

ВСТУП

Стаття 11 Конституції України Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Протягом часу, що минув з моменту ратифікації Хартії, значну увагу в Україні було приділено приведенню національного законодавства у сфері забезпечення мовних прав національних меншин у відповідність до європейських стандартів. Україна створює умови для рівноправного розвитку та активної участі представників різних національностей в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави, які спільно з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.

Усунення чинників міжнаціональної напруженості і конфліктів, а також створення атмосфери терпимості по відношенню до представників мовних меншин, є найголовнішими завданнями України як правової, демократичної, соціальної держави, що обрала шлях до інтеграції в європейське співтовариство.

Частина І

1. Європейська Хартія регіональних мов або мов (далі – Хартія) меншин була підписана від імені України 2 травня 1996 року та ратифікована Верховною Радою України 15 травня 2003 року (відповідний Закон України про ратифікацію № 802-IV). Ратифікаційну грамоту депоновано 19 вересня 2005 року. Відповідно до статті 19 Хартії цей міжнародний договір набрав чинності для України 1 січня 2006 року.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції та частини першої статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства.

Політико-правовою основою формування і реалізації державної етнонаціональної політики та забезпечення прав національних меншин в Україні стали Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності, Декларація прав національностей України, Закон України “Про національні меншини в Україні”, Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України “Про телебачення і радіомовлення”, Закон України “Про мови” та інші нормативні акти.

Серед іншого, ряд правових норм, направлених на захист інтересів національних меншин, передбачено законами України „Про громадянство”, “Про об’єднання громадян”, “Про освіту”, „Про свободу совісті та релігійні організації”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Основами законодавства України про культуру.

Україна також є стороною наступних міжнародних договорів, які мають на меті захист мовних прав національних меншин:

1. Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права (ратифіковано - 19 жовтня 1973 року; набув чинності - 23 березня 1976 року)

2. Конвенція Ради Європи про захист прав і основновоположних свобод людини ETS № 005 (ратифіковано – 17 липня 1997 року; набрала чинності - 11 вересня 1997 року)

3. Конвенція Міжнародної Організації Праці № 111 щодо дискримінації в галузі пра­ці та занять (набрала чинності – 15 червня 1960 року )

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ратифіковано - 19 жовтня 1973 року; набув чинності - 23 березня 1976 року)

5. Конвенція ЮНЕСКО проти дискримінації в сфері освіти (набрала чинності – 15 грудня 1960 року)

6. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (набрала чинності – 7 квітня 1969 року )

7. Рамкова конвенція про захист національних меншин ETS №157 (ратифіковано – 9 грудня 1997 року; набрала чинності – 1 лютого 1995 року )

8. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин ETS № 802-IV (ратифіковано – 15 травня 2003 року; набрала чинності - 5 листопада 1991 року).

Проте, потрібно зазначити, що ратифікація Україною Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у такому вигляді, як це було вчинено 15 травня 2003 року, об’єктивно спричинила виникнення в Україні низки гострих проблем юридичного, політичного та економічного характеру. Головними причинами цього є як неправильний офіційний переклад тексту документа українською мовою, який був доданий до Закону про ратифікацію Хартії, так і хибне розуміння об’єкта і мети Хартії.

Об’єктом Хартії, тобто тим предметом, на який її безпосередньо спрямовано, є захист мов, котрим загрожує зникнення, як етнокультурному явищу, а не мовних прав національних меншин, які проживають у певних регіонах держави. Натомість Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, передбачає надання захисту саме мовам національних меншин, що прямо суперечить об’єкту та цілям самої Хартії та потребує негайного перегляду.

Відповідно до статті 2 Хартії Україна зобов'язується застосовувати положення частини II до регіональних мов або мов меншин, які вживаються в межах її території і які визначені у Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин”.

На виконання статті 2 Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин” в Україні застосовуються положення Хартії до мов таких національних меншин України:

білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

У зв’язку з цим Міністерством закордонних справ спільно з Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права було підготовлено новий офіційний переклад Хартії та проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов національних меншин”. Необхідність внесення змін зумовлена також потребою розширення переліку мов, що підлягають захисту, на основі об’єктивної оцінки фактичного стану мов в Україні та врахування реальних можливостей і потреб держави в контексті положень Хартії.

Цілями та завданнями проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” є визначення переліку мов, до яких застосовуються відповідні механізми базового та спеціального режимів захисту, передбачені Хартією, і конкретизація зобов’язань України в плані реалізації Хартії.

Концептуально і структурно запропонований проект Закону відповідає вимогам Хартії, враховує практику ратифікації і здійснення Хартії іншими державами, визначає такий перелік та обсяг зобов’язань, що узгоджуються з національним законодавством України та враховують нинішні можливості держави щодо їх виконання.

Проектом Закону визначається перелік мов, які традиційно використовуються на території країни та підпадають під положення статті 1 Хартії.

У проекті вводяться диференційовані підходи щодо застосування положень Хартії, відповідно до її предмету, фактичної мовної ситуації в Україні та реальних можливостей держави.

Зокрема, стаття 3 проекту містить перелік мов, які підпадають під положення пункту 1 статті 2 Хартії (загалом 16 мов: білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, молдавська, новогрецька, німецька, польська, ромська, російська, румунська, словацька, угорська) і на які зазначена стаття законопроекту поширює режим застосування базових охоронних принципів, викладених у частині ІІ Хартії. Стан мов цих меншин є цілком задовільним, оскільки українське законодавство і практика традиційно приділяють пильну увагу захисту прав національних меншин, у тому числі і мовно-культурних, керуючись положеннями Закону України “Про ратифікацію Рамкової конвенції ради Європи про захист національних меншин”. Порівняно з чинним Законом законопроект передбачає застосування базового режиму захисту до більшої кількості мов за рахунок додаткового включення до їхнього переліку вірменської, караїмської та ромської мов.

У статті 4 законопроекту визначаються 13 мов (білоруська, болгарська, гагаузька, новогрецька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька, угорська) з наведеного у статті 3 законопроекту переліку мов, по відношенню до яких, враховуючи наявні в Україні відповідні передумови (зокрема, достатня кількість носіїв цих мов, виявлено ними готовність в отриманні освітніх, інформаційних, культурних тощо послуг рідною мовою) застосовуються додаткові спеціальні заходи щодо заохочення використання таких мов, відповідно до статей 8-13 Хартії. Відповідно до вимог Хартії обсяг зобов’язань України щодо вищезазначених мов не зазнав змін і залишився таким, як його було визначено під час ратифікації.

Статтею 5 законопроекту, відповідно до пункту 1 статті 3 Хартії, передбачається застосування спеціальних охоронних заходів, визначених у частині ІІІ Хартії, по відношенню до державної мови у тих частинах території України, де вона менш широко використовується через відомі історичні обставини та фактичні штучні обмеження, що існують і сьогодні. Запровадження цієї норми ґрунтується на статті 10 Конституції України і покликане сприяти зміцненню конституційного ладу України, консолідації політичної єдності суспільства і держави, забезпечити додержання мовних прав українців, створити додаткові можливості для вивчення мови свого громадянства широкими верствами населення України.

Оскільки Хартія передбачає гнучкий механізм її імплементації та надає можливість поетапного взяття додаткових зобов’язань з урахуванням особливостей мовно-культурної ситуації в країні, її змін, реальних можливостей держави вважаємо, що надалі міжнародні зобов’язання України у цій сфері можуть бути розширені.

Листом Секретаріату Президента від 1 березня 2007 року №02-02/471 поданий Кабінетом Міністрів України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин» підтримана необхідність приведення національного законодавства про застосування мов у відповідність із міжнародно-правовими нормами, а також порушено питання щодо включення до переліку мов (стаття 3 законопроекту) вірменської, караїмської та ромської мов, щодо яких передбачається застосовувати базовий рівень захисту.

2. В Україні згідно із статтею 2 Закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” визначено, що положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Відповідно до даних Всеукраїнського перепису населення, проведеного у грудні 2001 року, в Україні проживають представники таких національностей: азербайджанці, білоруси, болгари, вірмени, гагаузи, греки, грузини, євреї, кримські татари, молдавани, німці, поляки, росіяни, румуни, словаки, татари, угорці, цигани (див. Додаток “Дані перепису 2001 р.”)

3. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні нараховувалось 37,5 млн. українців (77,8% від загальної кількості населення) і 10,9 млн. (22,2 %) представників понад 130 національностей. Найчисленнішою національною меншиною країни є росіяни – 8,3 млн. осіб (17,3% всього населення).

Наступних шістнадцять етнічних груп нараховують від 300 тис. осіб до 30 тис. осіб, це: білоруси - 275,8 тис (0,6% населення), молдавани - 258,6 тис. (0,5%), кримські татари - 248,2 ( 0.5 %), болгари - 204,6 тис. (0,4%), угорці - 156,6 тис. (0,3%), румуни - 151,0 (0,3%), поляки - 144,1 тис. (0,3%), євреї -103,6 тис. (0,2%), вірмени - 99,9 тис. (0,2%), 91,5 тис. греки (0,2%), татари - 73,3 тис. (0,2%), цигани (рома) - 47,6 тис. (0,1%), азербайджанці - 45,2 тис. (0,1%), грузини - 34,2 тис. (0,1%), німці - 33,3 тис. (0,1%), гагаузи - 31,9 тис. (0,1%).

Чисельність представників інших 100 національностей складає від 50 тисяч до 300 осіб.

Слід зазначити, що національне законодавство України не містить визначення поняття “носій регіональної мови або мови меншини” та переліку груп громадян, які відносяться до національних меншин. Натомість у статті 3 Закону України "Про національні ме­ншини в Україні" зазначається, що "до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою".

4. Відповідно до даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні нетериторіальними мовами користуються такі національні меншини:

білоруси - 275,8 тис (0,6% населення), молдавани - 258,6 тис. (0,5%), кримські татари - 248,2 ( 0.5 %), болгари - 204,6 тис. (0,4%), угорці - 156,6 тис. (0,3%), румуни - 151,0 (0,3%), поляки - 144,1 тис. (0,3%), євреї -103,6 тис. (0,2%), вірмени - 99,9 тис. (0,2%), 91,5 тис. греки (0,2%), татари - 73,3 тис. (0,2%), цигани (рома) - 47,6 тис. (0,1%), азербайджанці - 45,2 тис. (0,1%), грузини - 34,2 тис. (0,1%), німці - 33,3 тис. (0,1%), гагаузи - 31,9 тис. (0,1%).(Див. Додаток “Дані перепису 2001 р.”)

5. Контроль за дотриманням законодавства України у сфері забезпечення прав національних меншин відповідно до своїх Положень здійснюють Державний комітет з питань національностей і міграції, створений відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 2001 року № 836, на даний час Державний комітет з питань національностей і міграції реорганізований відповідно до пункту першого постанови Кабінету Міністрів від 8 листопада 2006 року № 1575 “Про утворення Державного комітету у справах національностей і релігій”. Крім того, питаннями дотримання і захисту мовних прав національних меншин в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

  1. Вступ (88)

    Документ
    Ця битва відбулася під час того періоду української історії, яку прийнято називати Руїною — добою по смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків надбань
  2. Вступ (23)

    Документ
    Вступ Правова дійсність останніх років актуалізувала генетичну пам’ять поколінь і, як наслідок, виступила могутнім імпульсом активізації історико-правового мислення як у масовій свідомості, так і в наукових колах.
  3. Вступ (84)

    Документ
    Проблема артикля та його місця в мові – одне з найскладніших питань англійської граматики. Незважаючи на величезну кількість літератури з питань дослідження такого граматичного явища як артикль, досі більшість науковців не дійшли єдиного
  4. Вступ (78)

    Документ
    Польська земля різноманітна і багата визначними пам ятками. Просуваючись від балтійського узбережжя до гірського масиву Татрів, можна відкрити для себе величезне різноманіття ландшафтів, побачити міста, що успадкували славні традиції
  5. Вступ (100)

    Документ
    Реклама в Україні в останні роки переживає бурхливий розвиток як у кількісному, так і в якісному виразі. Безсумнівно, це є позитивним аспектом у розвиткові ринкових відносин.
  6. Вступ (152)

    Документ
    Рабовласницьке суспільство досягло більш високого рівня розвитку у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним (від лат.
  7. Вступ (7)

    Документ
    Малий бізнес – особливий вид виробничо-торгівельної діяльності, надання послуг чи посередництва, який характеризується повною свободою вибору та інноваційним характером здійснення, значною ймовірністю економічного ризику та чіткою
  8. Вступ (42)

    Документ
    Під вихованістю у педагогіці розуміють комплексну властивість особистості, яка характеризується наявністю і ступенем сформованості соціально цінних якостей і властивостей, що відображають усебічність її розвитку.
  9. Вступ (118)

    Документ
    ВСТУП Актуальність дослідження. Туризм є важливим джерелом підвищення добробуту держави. Його можна розглядати як систему, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними й релігійними цінностями
  10. Вступ (242)

    Документ
    Актуальність теми. Права людини та основні свободи з народження належать усім людям, вони невіддільні і гарантуються законом. Захист та сприяння їм – первинний обов’язок держави, повага до них – основа свободи, справедливості і миру.

Другие похожие документы..