Філософія, суспільство

ФІЛОСОФІЯ, СУСПІЛЬСТВО

№ 3 (69) травень 2005

Анатолій Карась,

доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії

Львівського національного

університету ім. Івана Франка

ДИСКУРСИВНІ БАР'ЄРИ НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ

У статті розглядається європейський цивілізаційний вибір України в аспекті наявних і прихованих перешкод його здійснення. З цією метою проаналізовані варіанти дискурсивного впливу на світосприйняття людини, визначена роль симулякрів та світоглядних упереджень. Автор проводить думку, що комуністична практика в Україні стала наслідком дискурсивного і політичного нав'язання певної системи антидемократичних цінностей, що стало можливим лише у семіотичному контексті російської дискурсивно-політичної інтенції. Визначена роль мови і мовлення у подоланні недемократичного політичного дискурсу. Окреслені базові ідеї-знаки марксистсько-комуністичного дискурсу, що стали на заваді поступу демократичних цінностей і зберігають інерційний вплив на частину українського населення.

На початку запропоную окреслення кількох ключових для статті понять.

Передусім щодо європейського феномена. У всіх сучасних дискусіях та прихильній і неприхильній риториці, Європа постає як найдинамічніший центр людської цивілізації, як найвпливовіше середовище інтелектуальної, технологічної і політичної комунікації; її вирішальний вплив на перебіг історичних і соціальних подій у світі зберігається упродовж кількох тисячоліть. Водночас поняття "Європа" на рівні синоніму і метафори "Західна цивілізація" залучає до свого складу північно-американську цивілізацію. У повсякденному сприйнятті уявлення про Європу, або Західну цивілізацію асоціюється з високими стандартами добробуту, тривалості життя, соціального забезпечення, науково-технічного й освітнього розвитку, політичною демократією, гарантіями громадянських свобод і прав людини. Іншими словами, Європа - це стале побільшування комфортності для життя і творчості, це мандрівка людини до джерел її "сродної праці". Властиво, мандрівка - це дія, активність, на відміну від споглядальності і "світоглядності". Відомий швейцарський культуролог і громадський діяч Дені де Ружмон, який присвятився праці задля європейського єднання, вважав, що в історії людства європейський феномен визначається кількома "абсолютно оригінальними рисами": "1. Європа відкрила увесь світ, але ніхто ніколи не приходив відкривати її саму. 2. Європа почергово панувала над усіма континентами, але над нею не панувала жодна заморська держава. 3. Європа створила цивілізацію, яку наслідує увесь світ, але ніколи не було зворотного явища" [1]. Саме Європа дала змогу людству усвідомити свою єдність, виношуючи ідею універсальності людського роду з греко-римської доби та християнського одкровення.

Щодо поняття дискурс, то воно має кільканадцять визначень і тому потребуватиме уточнення у сенсі його вжитку у пропонованій розвідці. Не залишається сумніву, особливо після праць М. Фуко, що простір для свободи вибору і добровільної дії людини обмежується не лише інституалізованими формами необхідності і примусу (політичною владою, економічними потребами тощо), але й дискурсивними чинниками світогляду, мислення і розуміння. Важливо взяти до уваги, що дискурс - це сукупність знаків, значень, символів, об'єктів і кодів, організованих засобами мови і мовлення у вербальних, музичних і образних текстах. Дискурс слугує підставою вибору і надання пріоритету одним значенням перед іншими. У дискурсі мова здійснює свою властивість віднесення знака до речі, явища, інтерпретуючи їх як об'єкти значення і розуміння. Дискурс завжди є дієвим через спільноту, групу людей, інтерпретативна дія яких здійснюється у подіях, окреслюючи знаково-символічний та об'єктний скелет дійсності.

З іншого боку, дискурс існує не сам по собі, а через певний семіотичний контекст. Тобто дискурс є частиною семіосфери, береги якої окреслюються поняттям культури. Водночас дискурс є явищем активним і претендує на власне самопородження культури, витісняючи (в тому числі агресивно) контекстуальність, або семіосферу, яка йому суперечить. Типовим прикладом може бути формування марксистського дискурсу, який ліг в основу так званої соціалістичної культури, і який не залишав місця для жодного інакшого світобачення і світосприйняття. До семіотичної контекстуальності сприйняття і розуміння світу людиною належать також знаки, текстові і дискурсивні елементи нераціонального та ірраціонального плану: серед них, наприклад, фольклорні наративи, казки, легенди, притчі, байки, анекдоти, плітки і побрехеньки, а також літературні та релігійні тексти, культурні традиції. Елементами семіосфери є природний та архітектурний ландшафт довкілля, а також об'єкти віртуального світу. У цьому сенсі семіосфера не редукується до предметно-речових артефактів і не є прямим "наслідком суспільних взаємодій". Хіба, якщо останні розглядати з погляду релігійного провіденціалізму. Адже існують переконливі підстави вважати, що, наприклад, розгортання християнської чи мусульманської дійсностей (а отже і "суспільних взаємодій") попередньо обумовлено такими семіотичними "матрицями", якими є "Новий Заповіт" чи "Коран".

Відтак поняття "дискурсивного бар'єра" означатиме домінування такої ментальної і світоглядної інтенції до світорозуміння, яка здебільшого спрацьовує на несвідомому рівні світосприйняття, однак склалася під впливом переважно свідомого і раціонального засвоєння фрагментів пануючої семіосфери, наприклад, через освітні програми, церковно-релігійну практику, літературно-естетичні настанови.

*****

Іван Франко у 1895 р. у статті "Ukraina Irredenta" зауважує, що українське питання у новітніх часах переходить "дивні форми розвитку", і пише таке: "можна сказати сміло, що Україна - правда, під шляхетською нагайкою, - почала виходити на шлях загальноєвропейської цивілізації і якби не сусідство татар і не Хмельниччина, то, певно, що нині була щонайменше йшла поруч з економічним розвоєм найпоступовіших німецьких провінцій". Обставини, проте, склалися інакше. Після поразки гетьмана Мазепи "московська плеть стала так само дошкульна, як польська нагайка, та тільки гнала українську націю не на шлях поступу у цивілізації, а в безодню темноти і застою. От тим то не дивно, що свідомість національна і політична серед мас українського народу падає, що обсяг його інтересів звужується до границі власної хати, власної громади, що розуміння державного устрою стається так само міфологічне, як релігія, як примітивне розуміння природи" [2].

У іншій статті за назвою "Поза межами можливого" І. Франко наголошував, що цивілізаційне майбутнє України залежить значною мірою від сили продуктивної уяви провідної верстви народу. Йдеться про уяву - додам від себе, - що здатна творчо переступати бар'єри усталеного дискурсу у напрямі визначення позитивних настанов вільного самоздійснення людини.

Іван Франко вважав, що розвиток національного буття народу визначається його здатністю переступати межі примусової даності і заприсягтися переконаннями у можливостях кращої і виповненої української долі. Підстави для цього він (поряд з десятками інших українських інтелектуалів) бачив у традиціях, що поставали навколо пошанування свободи і гідності людини у європейській та українській історії.

Думки І. Франка, очевидно, не були відомі нашому сучаснику Бенедикту Андерсону, який 1983 р. опублікував монографію за назвою "Уявлені спільноти" [3], в якій він доводить, що національна спільнота народжується фактично з продуктивної уяви народу. Уява приходить як новий спосіб концептуалізації людства в абстрактних ("уявлених") категоріях національності на зміну попередньому способу класифікувати людей за їхньою релігійною та становою ознакою. Можемо доповнити сьогодні, що віртуальна реальність, зіткана зі знаків і значень завдяки дискурсивній практиці, часто передує і добрій, і поганій соціальній дійсності.

У 1930-х роках іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет переконував своїх читачів у тому, що "Іспанія - це наша мисленнєва конструкція" [4]. Міркував він про це також у праці з симптоматичною назвою "Безхребетна Іспанія". Безхребетна зокрема тому, що не відважується на чітку продуктивну уяву щодо своєї участі у "великому життєвому подвигові" і відповідної до неї "мисленнєвої конструкції".

Аби рельєфніше відтінити значення "мисленнєвої конструкції" та роль дискурсивних бар'єрів у житті людини і народу, корисно звернутися до пережитого нами всіма досвіду комуністичного експериментування, джерелом якого є, як відомо, марксистська уява. Не без того, правда, що це була також уява привида, який, за пророчим спостереженням Маркса, "вийшов побродити по Європі". Отож, аби уява Марксового привида змогла перевтілитися у свідомість і, відповідно, дискурс тисяч і мільйонів людей, здатних приборкати і спрямувати світову історію до світлого майбутнього людства, все мало розпочатися з побудови грандіозної світоглядно-метафізичної конструкції, підпертої належною партійно-політичною активністю. За задумом передбачалося до свідомості "пролетарів" внести марксистський дискурс комуністів. Таким чином виросла грандіозна мисленнєва конструкція майбутнього знеособлення людини, оперта на чотирьох наріжних ідеях-знаках: "Бога немає"; "матерія первинна, дух вторинний"; "приватна власність - зло"; "інтернаціоналізм як примусове злиття всіх націй". Десяток усіх інших ідей марксизму-комунізму, - таких як, класова боротьба, диктатура пролетаріату, справедливість, рівність, базис, надбудова тощо, - є лише теоретично похідними з попередніх чотирьох метафізичних, і поза ними вони набуватимуть контекстуально інакшого значення.

Що вийшло зі здійснення названої метафізично-дискурсивної конструкції - всі добре знаємо (хоча не всі визнаємо): мільйони знищених людей, промислово, меліоративно й екологічно сплюндрована земля і природа, архітектурно, побутово і культурно спотворені міста і села. Здається очевидним, що це не був шлях до цивілізованої Європи. Хоча залишається інтрига у тому, що дискурс комунізму також походить з європейського інтелектуального середовища. Проте його щеплення з дійсністю стало вперше можливим лише на ґрунті російської семіотичної контекстуальності. Над причинами цього міркував зокрема М.Бердяєв, вказуючи на загальну кризу гуманізму та підступну роль російського месіанізму і роздвоєність душі російської інтелігенції, яка практично підготувала більшовицьку революцію. Так дискурсивно-мисленнєва конструкція винятково російського варіанту "світлого майбутнього" визначила контекстуальність всієї європейської історії ХХ століття. "Виникнення на Заході фашизму, - нотує М.Бердяєв, - який став можливим лише завдяки російському комунізму, якого б не було без Леніна, підтвердило багато моїх думок. Вся західна історія між двома війнами визначалася страхом комунізму". Водночас - "у російського комунізму воля до могутності виявилася сильнішою від волі до свободи" [5]. Проте критичний Бердяєв наголошує водночас на тому, що "європейський буржуа не кращий від російського комуніста", а революція сталася у Росії тоді, коли "ліберальна демократія вже віджила свій вік". Бердяєва нудить від свободи демократичної, він займає сторону "аристократичної" свободи і загалом поділяє погляди тієї російської інтеліґенції, яка все ж таки не любить, а то й ненавидить Захід. Як зауважує Андре Глюксман з приводу переконання російської інтелігенції щодо "принципової вищості російської людини над західною", то ворожість Бердяєва до більшовизму залишається "у магічному колі опозиції до своєї величі" [6].

Таким чином, дискурс вищості і величі сам по собі імплікує такого роду метафізику майбутнього, у контексті якої постають формально все нові й нові, а змістовно - претензійно задавнені бар'єри до взаєморозуміння. З цього ж контексту у 1920-х роках випливла концепція Євразійської колективності як спасенного для Російської імперії мисленнєвого конструкта. У ньому пророчо прозріли у західній еміграції російські аристократи М. Трубецкой і Л. Карсавін. Ховаючись від комуністів у Франції, вони надали більшовицькій владі ідейну підтримку у визнанні того, що вона, незважаючи на терор і диктатуру, все ж будує "велику Росію". Головним компонентом цієї російської дискурсивної конструкції було негативне ставлення до національної емансипації народів, а вже через нього - до демократичного політичного режиму і громадянських свобод людини. Навіть антикомуніст Бердяєв, глибоко виорюючи корені російського більшовизму, залишався переконаним антидемократом. Отже, залишив і від себе дискурсивні підстави відживлення імперських і деспотичних інтенцій. Справді, О. Солженіцину було на що опиратися у власних візіях "обустройства" Великої Росії. Так само концепти СНД чи ЄЕП є нащадками спадкової метаморфози євразійства, що існувало та існує, на відміну від реальної Європи, лише у метафізично-дискурсивних візіях на кшталт комуністичних.

*****

Провал програми творення уявної інтернаціональної комуністичної спільноти під назвою "радянський народ" (що відбувалося на основі російського етносу, мови і культури), здавалося, є водночас провалом відповідних метафізичних ідей та дискурсивних практик. Проте останнє, власне, усвідомлюється найтяжче через вікову інтелектуальну інерцію і пов'язані з нею соціальні практики. Визволення відбулося через нездоланність почуття гідності особи, яке каталізувалося репресивними засобами національного приниження і нетерпимості до автономної, позаколективної поведінки людини. Знищення приватної власності в економічній сфері виявилося втручанням до індивідуального і навіть інтимного світу особи та спричинило руйнацію моральної автономності і суспільної етичності. Якщо ж ми визнаємо, що моральна сфера людини і комунікативної спільноти пов'язана з онтологією здібностей індивіда та можливостями їх вияву і здійснення, то розумітимемо, чому існування тоталітарної комуністичної (соціалістичної) соціальності породжує вакуум дефіцитів смислу, товару, продуктів, а також гідності, гуманності і таланту.

Звільнення прийшло через втому і небезпеку суспільної атрофії, але прийшло воно на основі дискурсу національної консолідації народів. Можемо ствердити, що ідея національної солідарності здобула перемогу над "інтернаціонально-пролетарським універсалізмом". Проте залишається відкритим питання про роль і значення універсалізму православно-візантійського, характерного чинника властиво "не-західної" цивілізації.

Дискурсивна практика запровадження радянських норм життя і поведінки пов'язана з належною інтелектуальною інтерпретацією так званих інтернаціональних форм свідомості і мислення. Цей інтелектуальний стан іманентно покладає соціальність, що виростає з внутрішньої інтенції розуміння. Природна мова, що є необхідним чинником розуміння і дискурсивної практики, також відіграє певну роль у конструюванні соціальності. Для ілюстрації цієї думки наведу міркування В'ячеслава Іванова, - великого знавця лінгвістичних проблем, - висловлені ним, до речі, для збірника "Вехи" в 1907 р. у статті "Наш язык". Ось, що він пише:

"вселенским и всечеловеческим

в духе становится наш язык…

И здраво мыслить о земле,

В мистической купаясь мгле…

Для такої мови природно було ніби виступати зі своїх широких берегів…у смутному пошуку всесвітнього простору. У ній закладена була розповсюджувальна і збиральна воля; вона була ознаменована знаком "зверх національного", синтетичного, всеоб'єднуючого призначення… З такою мовою легко і сама по собі росла російська держава… З такою мовою народ наш не міг не перейнятися вірою в очікувану ним вселенську справу" [7]. Справді, як говорить сучасний російський письменник Віктор Пелевін: "Росії не потрібна демократія, Росії потрібен Гольфстрім".

  1. Суспільство в ідейних поглядах М. П. Драгоманова в контексті соціального І національного розвитку

    Документ
    Європейсько відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції.
  2. Суспільство маразму ігор Карівець

    Документ
    Є декілька спроб класифікації сучасних суспільств. Ґі Дебор аналізує Суспільство видовищ (1992), Ульріх Бек Суспільство ризику (1986), а Корнелій Касторіадіс Бюрократичне суспільство (1947).
  3. Політика, громадянське суспільство

    Документ
    Стаття присвячена актуальній проблемі побудови нового громадянського суспільства в Україні. Виконано компаративний аналіз розвитку "третього сектора" в країнах Заходу (1-а частина), країнах СНД та Україні (2-а частина).
  4. Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів та всіх, хто прагне самостійно опанування курсом філософії

    Документ
    "Філософія. Навчальний посібник для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів / Під ред. проф. Петрушенка В.Л. та доц.
  5. План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи громадянського суспільства. Історичні витоки громадянського суспільства та його сьогодення (1)

    Реферат
    Громадянську відкритість (burgerliche Offentlichkeit) можна визначити насамперед як сферу згуртованих у публіку приватних осіб. Бо якраз вони підривають відкритість, яку регламентує влада тобто саму державну владу, для того, щоб розставити
  6. План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи громадянського суспільства. Історичні витоки громадянського суспільства та його сьогодення (2)

    Реферат
    Громадянську відкритість (burgerliche Offentlichkeit) можна визначити насамперед як сферу згуртованих у публіку приватних осіб. Бо якраз вони підривають відкритість, яку регламентує влада тобто саму державну владу, для того, щоб розставити
  7. Програма лекційного курсу з філософії (для аспірантів денної форми навчання) (1)

    Документ
    доктор філософських наук, професор, зав. кафедри філософії Петрушенко Віктор Леонтійович (загальна редакція, тематика лекційного курсу, плани семінарських занять, рекомендації до написання рефератів, теми рефератів, питання канд.
  8. Програма лекційного курсу з філософії (для аспірантів денної форми навчання) (2)

    Документ
    Кандидат філософських наук, доцент Бразуль-Брушковський Євгеній Георгійович (плани семінарських занять – частково; література до тем семінарських занять).
  9. Економічна система, як система самоорганізації обміну товарами та послугами в суспільстві”

    Документ
    Зрозуміти суспільство як об єктивний процес пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне

Другие похожие документы..