Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету

Дитина входить у духовне життя навколишніх людей лише за допомогою рідної мови, навпаки, світ, що оточує дитину, відбивається в ній своєю духовною стороною тільки через посередництва того ж середовища – рідної мови. К.Ушинський наголошував на центральне значення рідної мови не тільки в початковому навчанні, а й у середніх навчальних закладах; але хороша чи погана підготовка з рідної мови у початковому навчання визначає все подальше навчання дитини, формування її особистості на все життя.

Вивчення кожного предмета передається дитині, засвоюється нею і виявляється завжди у формі слова. Дитина, яка не звикла вникати в зміст слова, не чітко розуміє або зовсім не розуміє його справжнього значення і не набула навички розпоряджатися ним вільно в усній і письмовій мові, завжди терпітиме від цієї корінної вади, вивчаючи будь-який інший предмет. Не підготовлена як слід з рідної мови дитина при вивченні історії, географії, природничих наук і математики відчуває великі труднощі у їх опануванні. “Чи не зрозуміло тепер, пише К.Ушинський, що викладання вітчизняної мови в початковому навчанні становить головний, центральний предмет, який входить в усі інші предмети і який зосереджує в собі їх результати, і що я мав право подивитися на наставника вітчизняної мови як на керівника всього початкового навчання” [рідне слово. книжка для тих, хто навчає [1. – Т. 2, с. 247 – 248].

Отже, перша мета вивчення рідної мови розвиток дару слова. Найефективнішим засобом розвитку в учневі дару слова є ознайомлення його з багатствами народної словесності.

Вправи, спрямовані на розвиток дару слова (усні й письмові, до того ж усні повинні передувати письмовим), повинні бути по можливості самостійними, наочними, систематичними, логічними.

Якщо дитина з допомогою вчителя зрозуміє думку, висловлену письменником, і засвоїть форму, в якій цю думку висловлено, то це ще не означає, що вона вправляє свій дар слова: дитина лише збагачує свій розум, але власна її здібність дару слова може лишитися зовсім нерозвиненою. Переказування прочитаного своїми словами теж ще не свідчить про високий розвиток дару слова.

У середніх і старших класах художні твори, якщо під ними розуміти вправляння дару слова, повинні становити головне заняття на уроках рідної мови, але вони мають бути справді вправами, тобто по можливості самостійними зусиллями учнів висловити усно або письмово свою самостійну думку, а не зшиванням чужих фраз.

Кращий і, можливо, єдиний засіб для вправляння дару слова, за переконанням К. Ушинського є наочність того предмета, про який учень говорить або пише. Предмет, який стоїть перед очима учня або дуже врізався в його пам’ять, сам собою, без участі чужого слова, пробуджує в учня думку, виправляє її, якщо вона помилкова, доповнює, якщо вона неповна, приводить її в природну, тобто правильну, систему, якщо вона розміщена нелогічно. Для перших вправлянь потрібно, щоб предмет, безпосередньо відбивався в душі дитини, і на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово. Це й будуть ті початкові логічні вправляння думки, від яких залежить логічність, тобто істина самого слова, і з яких потім випливають самі собою логічна мова й розуміння граматичних законів. Помітна різниця полягає в тому, змусимо ми дитину говорити і писати про предмет, якщо не зовсім їй незнайомий, то такий, що зберігся в душі її в туманних обрисах, чи про предмет, який якщо й не стоїть перед її очима, то принаймні яскравими рисами врізався в її пам’ять. Такий предмет сам ставить запитання дитині, виправляє її відповіді, приводить їх у систему, і дитина мислить, говорить і пише самостійно, а не ловить фрази з уст учителя або із сторінки книжки [1. – Т. 2, с. 218].

Що таке наочне навчання? Та це таке навчання, яке грунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті під час самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, завдяки самостійним спостереженням дитини, отже, наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання. Цей хід кавчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і грунтується на таких чітких психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі і дитячої зокрема.

Весь процес мислення, керований внутрішньою природженою йому силою ідей, складається тільки з тих елементів, які ми сприйняли із зовнішнього світу. Ідея належить нашому духу; але матеріалу для робіт і виявлення цієї ідеї немає іншого, крім того, що дає зовнішній, видимий, відчутний світ. Уся наша мова пройнята цими впливами зовнішнього матеріального світу.

Безпосередньо сприйняті нами із зовнішнього світу образи є, отже, єдиними матеріалами, над якими і за допомогою яких працює наша здатність мислити. Займаючись наукою, ми звикаємо поступово абстрагуватися від вживаних нами матеріалів, неспроможні ніколи і в жодному слові цілком від них відірватися. Але дитина мислить формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі, і той даремно й шкідливо силував би дитячу природу, хто захотів би змусити її мислити інакше. Таким чином, надаючи початковому навчанню форм, барв, звуків, – словом, роблячи його доступним якнайбільшій кількості відчуттів дитини, ми робимо, разом з тим, наше навчання доступним дитині і самі входимо в світ дитячого мислення.

Правильність наших висновків і вся правильність нашого мислення залежать: по-перше, від правильності даних, з яких ми робимо логічний висновок і, по-друге, від правильності самого висновку. Хоч би які були логічно правильні наші висновки, але якщо дані, сприйняті нами із зовнішнього світу, неправильні, то й висновки будуть хибні. Звідси випливає обов’язок для початкового навчання – навчати дитину спостерігати правильно і збагачувати її душу якомога повнішими, правильнішими, яскравішими образами, які потім стають елементами її процесу мислення.

Всяке не мертве, не безцільне навчання має на увазі готувати дитину до життя; а ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відношень, у які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називають у людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відношеннями, в які вони поставлені. Коли навчання має претензію на розвиток розуму в дітей, то воно повинне вправляти їхню здатність спостерігати [1. – Т. 2, с. 249-250].

При наочному навчанні ознайомлення з предметом для самого предмета відіграє другорядну роль; головну ж мету наочного навчання становлять вправляння в спостережливості, логічності й уміння правильно передавати словами свої спостереження й логічні з них висновки. Що ж це таке, як не початкове вправляння у вітчизняній мові? Ось чому зовсім помилково відокремлювати наочне навчання від навчання рідної мови. При такому насильному відокремленні двох предметів у початковому навчанні наочне навчання втрачає свою головну мету, а навчання рідної мови – найміцнішу свою основу: вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами. Тому і в книжці для початкового читання статті про предмети наочні повинні посідати головне місце.

Якщо ми хочемо збільшити силу м’язів і розвинути в них спритність, то робимо це систематично, поступово, ускладнюючи вправи з розвитком сил і спритності м’язів. Вправляти дар слова треба також систематично; не слід стримувати розвиток цієї здібності надмірними вимогами, а щоразу давати такі вправи, для виконання яких потрібні були б уже всі сили, набуті цією здібністю. Всяка нова вправа має бути пов’язана з попередніми, спиратися на них і робити крок уперед; так, розглянувши з дітьми якийсь предмет, не можна, перейшовши до іншого предмета, залишати той, який уже розглянуто, а треба розглянутий предмет використовувати як засіб для того, щоб повніше оволодіти новим. Ідучи чимраз далі, ви не повинні залишити невикористаним позад себе те, чого вже набули, наприклад, розглянувши багатьох ссавців, ви можете зробити предметом вправляння вже цілий клас тварин, у якому кожна частковість буде для учнів не абстрактним темним поняттям, а живим образом. Привчити дитину міркувати такими живими і правильними образами – означає покласти міцні основи її логіці: усі наші умовиводи складаються із сприйнятих нами образів, і чим ці образи точніші, повніші й яскравіші, тим і умовиводи виходять правильніші.

Ось на якій підставі ми віддаємо перевагу систематичному викладові природних явищ і всяких наочних предметів над тим безладним їх викладом, у якому вони звичайно є в хрестоматіях.

Дар слова переважно спирається на логічну здатність душі людської, на здатність її абстрагуватися від конкретних уявлень і зводити ці конкретні уявлення в загальні поняття, розрізняти й комбінувати ці поняття, знаходити між ними спільні й відмінні ознаки, зливати їх в одне загальне судження тощо. Ця загальнолюдська логіка є основою мови і виявляється в її граматичних законах: ось чому так багато схожого в граматиках усіх мов. Усі мови прагнуть передати в своїх граматичних формах одне й те саме: логіку людського мислення, але досягають цього не завжди однаковими формами. Наставник рідної мови постійно має справу з цією логікою, і брак її насамперед відбивається в плутанині або однобічності понять, а отже, в незрозумілості й неправильності письмової та усної мови; тому розвинути в дітей дар слова – означає майже те саме, що розвинути в них логічність мислення. Крім того, легко зрозуміти, як потрібна така звичка до логічного мислення при дальшому вивченні всіх предметів; саме вона дає можливість учневі вивчати матеріал логічно, тобто знаходити в ньому головну думку, прив’язувати до неї другорядні, схоплювати саму систему викладу, а не заучувати фрази й слова в тому порядку, в якому вони стоять. Навчити ж дитину навчатися є один з обов’язків саме наставника рідної мови.

Для цієї мети, для розвитку логічності в мисленні й мові дітей, також не можна вибрати корисніших для цього предметів, як предмети природничої історії. Логіка природи – найдоступніша для дітей логіка – наочна й незаперечна.

Сприяти розвиткові усної мови дітей, яка є основою й писемної мови, є одним з найважливіших обов’язків учителя рідної мови. Усна мова розвивається тільки вправами. Отже, наставник рідної мови повинен дати вправи усної мови дітям і керувати цими вправами. Але усна мова грунтується на мисленні: таким чином, наставник рідної мови повинен дати дітям вправи, що збуджують думку й спричиняють виявлення цієї думки в слові. Але чим ви збудите думку дитини і викличете в неї самостійне слово, як не показавши їй якийсь предмет або зображення предмета? Ось чому наочне навчання К.Ушинський вважав прямим обов’язком учителя рідної мови і ставив це заняття попереду двох інших – навчання письма й читання, “хоч усі ці три заняття, звичайно, мають здійснюватися одночасно”, наголошував він [1. – Т. 2, с. 248].

Другою метою у викладанні рідної мови є засвоєння форм мови, вироблених як народом, так і літературою; але щоб повністю усвідомити цю мету й бачити засоби її досягнення, слід насамперед зрозуміти добре, що таке мова народу, якої ми хочемо вчити [1. – Т. 2, с. 224].

Мова народу – це витвір творчої здібності дару слова не однієї людини й не одного людського життя, а численних життів, численних поколінь.

У мові своїй народ протягом багатьох тисячоліть і в мільйонах індивідуумів склав свої думки й свої почуття. Природа країни і історія народу, відображаючись у душі людини, виявлялися в слові. Людина зникала, але слово, нею створене, залишалося безсмертною й невичерпною скарбницею народної мови; тому кожне слово мови, кожна її форма, кожний вислів є результат думки і почуття людини, через які відбилися в слові природа країни та історія народу. Наслідуючи слово від предків наших, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття, а наслідуємо самі ці думки й самі ці почуття. Від усього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми – спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу.

Вводячи дитину в народну мову, ми вводимо її в світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу. З такої точки зору слід дивитися на цю другу мету вивчення народної мови. Ось чому, переказуючи дітям який-небудь твір народної словесності або його літератури, ми тільки тоді вводимо дитину в володіння формами народної мови, коли справді з’ясовуємо їй ту думку й те почуття, які в них висловлені; водночас уводимо її за допомогою форми мови в розуміння народного життя, народної поезії, народної логіки, одне слово, в сферу народного духу. Тільки засвоївши думку й почуття, що створили форми мови, дитина справді опановує цю форму і в цій формі дістає ключ до скарбниці народного духу. Саме тому, взявши на себе викладання цього предмета, педагоги беруть на себе обов’язок через слово ввести дитину в сферу духовного життя народу і, починаючи вивчення якого-небудь вірша, народної пісні й казки, вони повинні насамперед самі засвоїти добре цей твір, дати йому сувору логічну й естетичну оцінку і визначити, що в ньому є народного і чому він заслуговує на вивчення. Крім того, на кожний такий твір необхідно дивитись як на вікно, через яке можна показати дітям той або інший бік народного життя. Але ще недостатньо, щоб діти зрозуміли такий твір, а потрібно, щоб вони його відчули. У поетичних творах багато що розуміють тільки почуттям і його не можна пояснити розумом. Тому все і в школі, і у викладанні має бути моральним, так щоб само говорило за себе, не потребуючи сентенцій. Якщо ж викладач і може говорити про ту або іншу моральну якість, то тільки із суто філологічною метою: з метою пояснити значення слів, таких, як, наприклад, гордість, покора тощо. На моральне ж почуття повинен впливати безпосередньо сам літературний твір, і цей вплив літературних творів на моральність дуже великий; той літературний твір моральний, який змушує дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, виявлені в цьому творі. Крім того, всяка щира насолода прекрасним є вже сама по собі джерелом морального почуття. Суха сентенція анітрохи не допоможе справі, а, навпаки, тільки пошкодить їй.

Третя мета, якої досягають при початковому викладанні рідної мови, це засвоєння граматики. Раніше це була перша і навіть єдина мета; тепер її часто зовсім забувають. І те й інше шкідливе: саме тільки вивчення граматики не розвиває в дитині дару слова; відсутність граматики не дає дарові слова свідомості й залишає дитину в хиткому становищі; на саму навичку і розвинений інстинкт слова, в усякому разі, покластися важко; але знання граматики без навички й розвитку дару слова також ні до чого не приводить. Отже, те й інше конче потрібне.

Чи потрібно систематично вивчати граматику? Безперечно. Це корисно тому, що розвиває свідомість дитини, зміцнює в ній уже набуте й привчає дитину, з одного боку, до спостереження за таким духовним предметом, як слово, а з другого – до логічної системи, першої наукової системи. Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язними знаннями, схожа на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Справжня педагогіка дає учням раніше матеріал і в міру нагромадження цього матеріалу приводить його в систему. Чим більший і різноманітніший нагромаджується матеріал, тим вищою стає система і, нарешті, доходить до абстрактності логічних і філософських положень. У побудові такого світогляду в голові учнів беруть, звичайно, участь викладачі всіх предметів; але, за переконанням К.Ушинського, саме викладач рідної мови і словесності зобов’язаний оглядати всі знання, що здобувають діти, і приводити їх у струнку, логічну систему, бо рідне слово є саме той одяг, у який має прибратися всяке знання, щоб стати справжньою власністю людської свідомості [1. – Т. 2, с. 231].

  1. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету

    Документ
    До випуску увійшли наукові статті викладачів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка та науковців інших навчальних закладів, присвячені активізації пізнавальної діяльності учнів та студентів в процесі трудового навчання.
  2. Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету (2)

    Документ
    Постановою Вищої атестаційної Комісії України «Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: педагогічні науки» включено до переліку наукових видань, публікації яких зараховуються до результатів дисертаційних
  3. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка (2)

    Документ
    Бібліографічний покажчик наукових праць викладачів ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка (1997–2002рр.) присвячений 90-річному ювілею Чернігівського державного педагогічного університету ім.
  4. Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка: з минулого в майбутнє бібліографічний покажчик чернігів 2009

    Документ
    Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка : з минулого в майбутнє : бібліогр. покажч. / уклад. Н. Ф. Головатенко; відп.
  5. Чернігівський національний педагогічний університет (1)

    Документ
    У кінці 90-х років XX ст. у педагогічній науці, освіті та практиці з’явився інтерес до освітніх технологій, основи яких були закладені ще у 20 – 60-х роках XX ст.
  6. Махній незвичайна антропологія mykola Makhnii extraordinary antropology © Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2011 ббк 88. 5 М 36

    Документ
    Пропонований екстраординарний курс антропології висвітлює розмаїтість етнічної сфери людського буття: систему фізіогномічних символів, етностереотипів, особливості етнічної самоідентифікації в сучасному світі, використання невербальних
  7. Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка

    Документ
    Бобир Олександр Васильович: (До 60-річчя від дня народження). (Біобібліогр. покажч.). / Скл.: Н. В. Романчук; Вступ. ст.: П. Куценко; Фото: В. Шайгородський; Відп.
  8. Національної (2)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  9. Національної (3)

    Документ
    В.М. Бабієнко, Н.В. Владимирова, С.М. Волков, І.Б. Зубавіна, Ю.О. Іванченко, Л.В. Кодакова, Р.Г. Коломієць, Т.В. Ленкова, О.М. Міщенко, О.І. Мовчан, О.

Другие похожие документы..