Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету

Базова програма „Я у Світі” потребує якісного супроводу з боку психологічної служби, а в дошкільних закладах області працює лише 85 практичних психологів. У дитячих садках сільської місцевості їх взагалі немає. Відсутність спеціалістів-дефектологів ускладнює вирішення проблеми дітей з особливими потребами.

Аналіз проблемних питань розвитку галузі підводить до висновку про недостатній відсоток охоплення дошкільною освітою дітей сільської місцевості, функціонування шкіл з малою наповнюваністю спричиняє проблеми з організацією навчально-виховного процесу, матеріально-технічним та кваліфікованим кадровим забезпеченням. Майже кожна третя загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів має наповнюваність менше ста учнів. Якщо у школах І-ІІІ ступеня з кількістю від 101 до 202 учнів вартість навчання одного учня в середньому 5031 грн., то в малокомплектній (до 100 учнів) – 9763 грн. (розрахунковий показник Мінфіну України у 2009 р. на одного учня – 4755 грн. 98 коп.). Який же вихід? – Оптимізація шкільної мережі, у сільській місцевості зокрема.

Саме вона вимагає організації підвезення учнів понад 7,5 тис. до місця навчання і додому. Програма „Шкільний автобус” – у передчеканні зриву: 37% автобусного парку, задіяного для підвозу школярів, – рейсові, відремонтовані, орендовані та інші види транспорту. Більшість з них перебувають в експлуатації понад 10 років і не завжди відповідають технічним вимогам. З 85 автобусів, якими підвозяться діти до опорних шкіл області, 18 – потребують заміни, а ще 17 – необхідно придбати.

Утвердженню статусу української мови в системі освіти сприяє Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки та Галузева програма поліпшення вивчення української мови загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2006-2011 роки.

Інформатизація освіти – резерв підвищення її якості і доступності. На жаль, за 5 років тренінги пройшли лише 27 відсотків педагогічних працівників області і з кожним роком спостерігається тенденція до зменшення кількості вчителів – учасників зазначеної програми.

Примітка: Всі дані по Чернігівській області взято зі спецвипуску газети Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації „Освіта Чернігівщини”, № 5, серпень 2010 – „Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2009-2010 навчальному році та завдання на 2010-2011 навчальний рік” (Тези доповіді начальника Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації Анатолія Заліського на серпневій конференції педагогічних працівників області).

У частині реформування вищої школи знаковою подією стало запровадження зовнішнього незалежного тестування навчальних досягнень вступників до ВНЗ України. Результати соціологічного опитування показали, що 72 відсотки респондентів підтримують цей захід. Проте окремі прорахунки та недоліки певним чином знизили позитивний ефект тестування. Ці прорахунки та недоліки криються у змісті тестів, в окремих процедурах самого проведення тестування, в умовах прийому.

Сьогодні мережа вищих навчальних закладів налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Порівняно з європейським досвідом – це невиправдано багато, крім того, треба додати ще 1005 відокремлених структурних підрозділів вищих навчальних закладів. Відтак, коментарі зайві.

Серед численних факторів, що забезпечують якісну освіту – створення належних, ґрунтовних, сучасних підручників, посібників, довідників, словників. Аналіз ситуації свідчить, що забезпеченість ВНЗ навчальною літературою є далекою від бажаної. У науковій бібліотеці ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка забезпеченість підручниками і навчальними посібниками державною мовою сьогодні становить: соціально-гуманітарний напрямок – 81%; природничо-наукова підготовка – 42%; професійно-практична підготовка напрям – 94%.

Тому слід наголосити і взяти до виконання, що створення підручників нового покоління має стати справою кожного професора, кожного доцента.

Запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій, у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. І хоча питання освіти і навчання повсякчас піднімаються у пресі, у науці, їхня нагальність з огляду на сьогодення, не менш важлива. Те, що турбувало К. Ушинського майже півтора століття тому, варте дослідження і нашого прискіпливого вивчення, адже науковець вболівав за майбутнє рідного народу, яке неможливе без достатньої уваги до проблем навчання.

Отже, постать, наукові розвідки, спостереження і перестороги Костянтина Дмитровича Ушинського заслуговують на більшу увагу. Тому варто встановити щорічні проведення педагогічних читань його імені.

Використані джерела

  1. Грищенко М.М. Спадщина К.Д. Ушинського і питання педагогіки вищої школи (Методична розробка) – К., 1975. – 156 с.

  2. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х. Пер. з рос. / Редкол.: В.М. Столєтов (голова) та інші. – К.: Рад. школа, 1983. – (Пед. б-ка). Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки / Склав і підгот. до друку Е.Д. Днєпров; За ред., О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших, 488 с.: Т. 2. Проблеми російської школи / Склав і підгот. до друку Е.Д.Днєпров; За ред. О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших. – 359 с.

  3. К.Д. Ушинський – засновник вітчизняної наукової педагогіки / Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 185-річчю від дня народження видатного вітчизняного педагога. – 13 травня 2008 року. За ред. проф. І.В. Зайченка. – Чернігів, 2008. – 44 с.

Nosko M.

The role and the significance of K. Ushinsky’s
and his creativity for the modern scientific world

The author of the article comments on the peculiarities of the problems of current education in Ukraine.

Key words: the Ukrainian language, Ukrainian National Education, the national originality, the creative freedom.

Стаття надійшла до редакції 12.09.2010

УДК 37(09)

Зайченко І.В.

К.Д. УШИНСЬКИЙ ПРО ПЕДАГОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РІДНОЇ МОВИ
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Аналізуються погляди К.Д. Ушинського на роль і значення рідної мови у формування особистості людини.

Ключові слова: К. Ушинський, рідна мова, формування особистості, національне виховання.

Ідея К. Ушинського про відповідність громадського виховання суспільним потребам найяскравіше втілилася у принципі народності виховання, який став ядром його педагогічного вчення. У методологічному плані принцип народності виховання виступає корінною закономірністю розвитку освіти – школа й виховання повинні будуватися насамперед у повній відповідності з особливостями і потребами своєї нації, країни, свого народу. “Виховні ідеї кожного народу пройняті національністю більше, ніж що-небудь інше, пройняті настільки, що неможливо й подумати перенести їх на чужий грунт”, – писав К.Ушинський.

Принцип народності виховання став основою вчення педагога про рідну мову як найважливіший предмет шкільної освіти. Мова є найкращий виразник духовної культури народу. У статті “Рідне слово” К.Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови. “У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу...

Мова – найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям.

Отже, будучи найповнішим і найвірнішим літописом свого духовного, багатовікового життя народу, мова в той же час є найбільшим народним наставником, який навчав народ тоді, коли не було ще ні книг, ні шкіл, і продовжує навчати його до кінця народної історії. Засвоюючи рідну мову легко й без великих зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час плоди думки й почуття тисячі поколінь, що передували йому... Усе, що бачили, усе, чого зазнали, усе, що пережили та передумали ці незчисленні покоління предків, передається легко й без великих зусиль дитині, яка тільки-но відкриває очі на світ божий, і дитина, навчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює її природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно ознайомлює її з характером людей, що її оточують, суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить її в народні вірування, в народну поезію, як не міг би внести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.

...Мова створена народом, розвиває в духові дитини здібність, яка створює в людині слово і яка відрізняє людину від тварини: розвиває дух…

Проте, цей незвичайний педагог – рідна мова – не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом… Засвоюючи рідну мову дитина засвоює не тільки самі слова, їх сполучення та видозміни, а безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку й філософію мови, – і засвоює легко й швидко, за два – три роки, стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання. Такий цей великий народний педагог – рідне слово!” [1. – Т. 1, с. 123 – 124].

© Зайченко І.В., 2010

… зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона говорить в дитинстві. Якщо ми визнаємо, що на душу дитини та на напрям її розвитку можуть впливати навколишня природа, люди що її оточують, і навіть картина, що висить на стіні в її дитячій кімнаті, навіть іграшки, що ними вона грається, то невже ми можемо не визнавати впливу такого пройнятого своєрідним характером явища, як мова того чи іншого народу, цей перший тлумач і природи, і життя, і ставлення до людей, ця тонка, що обіймає душу, атмосфера, крізь яку дитина все бачить, розуміє й почуває?” [1. – Т. 1, с. 125 – 126].

“Рідне слово є основою будь-якого розумового розвитку й скарбницею всіх знань; з нього починається будь-яке розуміння, через нього проходить і до нього повертається” [1. – Т. 2, с. 114].

У статті “Про початкове викладання російської мови” К.Ушинський відзначав, що “навчання дітей вітчизняної мови має три мети: по-перше, розвинути в дітей ту природжену душевну здібність, яку називають даром слова; по-друге, ввести дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови і, по-третє, добитися, щоб діти засвоїли логіку цієї мови, тобто її граматичні закони в їх логічній системі” [1. – Т. 2, с. 217].

Звернемо увагу на той факт, що К.Ушинський, у якого мати була українкою і, отже, якому боляче було усвідомлювати й спостерігати той стан у якому перебувала тогочасна українська мова, українська культура, школа й освіта, у зв’язку з колоніальним становищем України і русифікацією українців, назвавши статтю “Про початкове викладання російської мови”, все ж, вживає такий термін як “вітчизняна мова”, поза будь-яким сумнівом, маючи на увазі рідну йому материнську українську мову.

Біль і тривога за українською мовою, за її подальшою долею простежується у багатьох творах К. Ушинського. Так, у статті “Рідне слово”, розкриваючи виховне й освітнє значення рідної мови, він писав: “Коли зникає народна мова, – народу нема більше!... Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відняти в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину, навіть, може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ...” [1. – Т. 1, с. 123].

Безперечним є той факт, що національна особливість характеру вірніше за інші обставини передається від батьків до дітей. Зрозуміло, “що коли мова, якою починає говорити дитина, суперечить природженому національному її характеру, то ця мова ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна її мова; ніколи не проникне так глибоко в її дух і тіло, ніколи не пустить такого глибокого, здорового коріння, яке обіцяло б багатий, пишний розвиток” [1. – Т. 1, с. 127], – відзначав педагог, безсумнівно маючи на увазі те, що українська дитина, український народ за царату був позбавлений права на рідну мову, школу, освіту.

Розвиваючи тему рідної мови і необхідності навчання рідною мовою, а також торкаючись проблем української школи, К. Ушинський у статті “Педагогічна подорож по Швейцарії” писав: “Що з дітьми починають навчання тією самою говіркою, якою вони розмовляють вдома, це, безперечно, не тільки дуже розумно, а й не менш гуманно. Слід докладати всіх зусиль, щоб школа найприроднішим шляхом увійшла в життя дитини і щоб, непомітно для неї, узяла під свій контроль частину її розумової і сердечної діяльності. Мало успіху матиме та школа, в яку дитина приходить з дому, наче з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, мов з темного пекла, в якому все темне чуже й незрозуміле, у світлий рай, де все світле, зрозуміле й близьке серцю; а майже таке враження повинна справляти школа на дитину малоросіянина, коли вона починає відвідувати це дивне місце, в якому одному тільки на все село й розмовляють незрозумілою мовою. Дитину, яка не чула дома жодного великоруського слова, починають у школі з першого ж дня ламати на великоруський лад, і добре б ще справді великоруський, а то й на той потворний жаргон, який виробляється в малоосвіченого малороса при намаганні розмовляти по-великоруськи. Така школа з першого ж дня, і дуже непривітно, нагадує дитині, що вона не дома і, безперечно, здається їй букою. Якщо така школа не пустить коріння в народне життя і не принесе для нього корисних плодів, то чого ж тут дивуватися? Інакше й бути не може. Така школа, по-перше, значно нижча за народ: що ж означає вона із своєю сотнею погано завчених слів перед тією безмежно глибокою, живою й багатою мовою, яку виробив і вистраждав собі народ протягом тисячоліття: по-друге, така школа безсильна, бо вона не будує розвитку дитини на єдино плідному духовному грунті – на рідній мові й на народному почутті, що відбилося в ній; по-третє, нарешті, така школа непотрібна: дитина не тільки входить у неї із зовсім чужої їй сфери, а й виходить з неї в ту саму чужу їй сферу. Незабаром вона забуде кілька десятків великоруських слів, які вивчала в школі, а разом з тим забуде й ті поняття, які були до них прив’язані. Народна мова й народне життя знову оволодівають її душею і заливають та згладжують усяке враження школи, як щось зовсім їй чуже. Що не зробила школа? Гірше, ніж нічого. Вона на кілька років затримала природний розвиток дитини; лишається, правда, грамотність або, краще сказати, напівграмотність, та й то не завжди, і може знадобиться для того, щоб напівросійською говіркою написати якусь ябеду; душу ж людини така школа не розвиває, а псує” [1. – Т. 2, с. 99 – 100].

  1. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету

    Документ
    До випуску увійшли наукові статті викладачів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка та науковців інших навчальних закладів, присвячені активізації пізнавальної діяльності учнів та студентів в процесі трудового навчання.
  2. Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету (2)

    Документ
    Постановою Вищої атестаційної Комісії України «Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: педагогічні науки» включено до переліку наукових видань, публікації яких зараховуються до результатів дисертаційних
  3. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка (2)

    Документ
    Бібліографічний покажчик наукових праць викладачів ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка (1997–2002рр.) присвячений 90-річному ювілею Чернігівського державного педагогічного університету ім.
  4. Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка: з минулого в майбутнє бібліографічний покажчик чернігів 2009

    Документ
    Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка : з минулого в майбутнє : бібліогр. покажч. / уклад. Н. Ф. Головатенко; відп.
  5. Чернігівський національний педагогічний університет (1)

    Документ
    У кінці 90-х років XX ст. у педагогічній науці, освіті та практиці з’явився інтерес до освітніх технологій, основи яких були закладені ще у 20 – 60-х роках XX ст.
  6. Махній незвичайна антропологія mykola Makhnii extraordinary antropology © Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2011 ббк 88. 5 М 36

    Документ
    Пропонований екстраординарний курс антропології висвітлює розмаїтість етнічної сфери людського буття: систему фізіогномічних символів, етностереотипів, особливості етнічної самоідентифікації в сучасному світі, використання невербальних
  7. Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка

    Документ
    Бобир Олександр Васильович: (До 60-річчя від дня народження). (Біобібліогр. покажч.). / Скл.: Н. В. Романчук; Вступ. ст.: П. Куценко; Фото: В. Шайгородський; Відп.
  8. Національної (2)

    Документ
    А.В. Чебикін (голова), І.Д. Безгін, Ю.П. Богуцький, А.А. Бокотей, М.П. Мащенко, М.Ю. Рєзникович, В.Д. Сидоренко, М.А. Стороженко, О.К. Федорук, М.І. Яковлєв
  9. Національної (3)

    Документ
    В.М. Бабієнко, Н.В. Владимирова, С.М. Волков, І.Б. Зубавіна, Ю.О. Іванченко, Л.В. Кодакова, Р.Г. Коломієць, Т.В. Ленкова, О.М. Міщенко, О.І. Мовчан, О.

Другие похожие документы..