«Одеська юридична академія»

Починаючи вивчення загальної інформації про призначення кримінального покарання слід приділити максимальну увагу питанням визначення поняття призначення покарання у юридичній літературі. Насамперед під призначенням покарання розуміється застосування кримінально-правової санкції, яке уособлюється в обранні конкретної міри покарання у відношенні особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Теоретичним засадам призначення покарання у чинному Кримінальному кодексі України не приділено значної уваги, зазначається лише те, що суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене діяння, а також відповідно до положень Загальної частини КК, та з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особистості винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст. 65 КК). Проте, теоретичне розуміння юридичної категорії призначення покарання є значно ширшим. У галузі кримінального права держави існує інститут призначення покарання, або відповідно до деяких наукових позицій – система призначення покарання, що складається зі сукупності кримінально-правових норм, регламентуючих питання застосування кримінальних покарань щодо осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів. Система призначення покарання не є лише сукупністю норм кримінального законодавства, але й визначає кримінальну політику держави у сфері призначення покарання. Зокрема системи призначення покарання можуть бути класифіковані по методах визначення остаточного покарання судом при застосуванні кримінально-правових санкції. Так системи призначення покарання можуть бути дискреційні, формалізовані, та змішані, тобто класифікацію наведено виходячи із ступеню дискреційності повноважень суду при визначенні міри та розміру покарання. Для кримінальної доктрини України характерною є змішана система призначення покарання, яка базується на обмеженому застосуванні судової дискреції та наявності спеціальних правил призначення покарання, побудованих за формальним принципом.

Основою системи призначення покарання у кримінальному праві України є загальні засади призначення покарання. Загальні засади призначення покарання в юридичній літературі визначаються як нормативні основи призначення покарання – це передбачена у кримінальному законі система правил, регулюючих основні аспекти призначення покарання. Загальні засади призначення покарання законодавчо визначені у ст. 65 Кримінального Кодексу України. Відповідно до цієї статті покарання має бути призначене:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

  1. з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину;

  2. враховуючи особу винного;

  3. приймаючи до уваги обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

У літературі існує дещо інший підхід, відповідно до якого загальні засади призначення покарання поділяються на основні й додаткові. Основними є такі критерії як характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, а також особистість винного. У свою чергу, в ролі додаткових критеріїв виступають пом’якшуючі й обтяжуючі обставини, а також інші обставини, що конкретизують ступінь суспільної небезпеки злочину.

Під пом’якшуючими й обтяжуючими обставинами слід розуміти обставини, які виходять за межі складу злочину, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні властивості діяння, а також особистість винного, і разом впливають на індивідуалізацію покарання. Варто зазначити, що в літературі ці обставини йменуються по-різному, наприклад:

а) пом’якшуючими й обтяжуючими покарання;

б) пом’якшуючими й обтяжуючими ступінь суспільної небезпеки;

в) пом’якшуючими й обтяжуючими відповідальність.

Кримінальне законодавство України виділяє обставини, що пом’ягшують та обтяжують покарання. Статті 66 та 67 Кримінального Кодексу України наводять встановлюють обставини, при навяності котрих у кримінальній справі суд має застосувати до винного відповідо більш м’яке, чи більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною примінально-правовою санкцією. Слід зазначити, що кримінальний закон дозволє застосування не зазначених в статті 66 КК обставин у якості пом’якшуючих покарання, проте перелік обтяжуючих покарання обствин є вичерпним.

Важливість порушених благ чи відносин визначає ступінь суспільної небезпеки злочину. Суспільна небезпека  властивість, притаманна злочинним діянням, що відображає спрямованість останніх на заподіяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Це поняття можна розуміти в широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі суспільна небезпека злочинних діянь законодавчо визначена у кожній окремій нормі особливої частини КК. У цьому випадку визначається небезпека різних видів злочинних посягань. У вузькому ж сенсі суспільна небезпека визначається безпосередньо конкретним скоєним злочинним діянням.

У першому випадку небезпека діяння уже врахована у кримінально-правовій санкції, і не має безпосереднього значення при призначенні виду та розміру покарання, проте є важливою для правильної кваліфікації діяння. В другому випадку небезпека діяння підлягає оцінюванню судом і безпосередньо впливає на індивідуалізацію кримінальної відповідальності. Мірою суспільної небезпеки у кримінально-правовій доктрині вважаються її характер і ступінь.

Характером суспільної небезпеки можна вважати законодавчо закріплене у кримінально-правовій нормі визначення, яке встановлює що діяння заподіює шкоду суспільним відносинам, або створює небезпеку заподіяння такої шкоди. Ступенем суспільної небезпеки є ознака, яка характеризує конкретне злочинне діяння й обставини його вчинення. Висловлюється думка, що ступінь суспільної небезпеки є кількісною стороною злочиного діяння, і залежить від розміру заподіяної шкоди конкретному об’єкту.

В літературі не існує єдиної думки з приводу необхідності заподіяння шкоди як обов’язкової складової частини ознаки суспільної небезпеки. Однак слід визнати раціональним підхід, відповідно котрому до ознаки суспільної небезпеки необхідко включати також і погрозу заподіяння шкоди. Тобто ступінь суспільної небезпеки характеризується заподіяною шкодою, або ж реальною загрозою заподіяння такої шкоди. При цьому шкода може бути як матеріальною, так і нематеріальною.

Особистість винного є категорією, врахування якої при призначенні покарання є надзвичайно важливим. Зазвичай особистість винного розглядається з позицій відношення злочинця до суспільних цінностей, до вчинення ним злочинного діяння, так само можуть братися до уваги будь-які дані, що є важливими. Під особистістю винного розуміється сукупність соціально-політичних, психічних і фізичних ознак особи, яка скоїла злочин, що мають кримінально-правове значення. Для одержання характеристики особи винного є необхідним вивчення як фізичних ознак особи, так і інформації, що стосується її соціального статусу, діяльності, яка передувала вчиненню злочину, а також психічного розвитку особи.

При призначенні покарання особа винного повинна досліджуватися у таких напрямках:

  1. як особа, яка вчинила в минулому злочин. У цьому випадку мається на увазі наявність непогашених судимостей, які враховуються при диференціації кримінальної відповідальності;

  2. як особа, якій повинне бути призначене покарання. Передбачається урахування усіх даних про особу, які впливають на розмір і вид покарання;

  3. як член суспільства. Цей аспект розкриває соціальну сутність винного, дає її розгорнуту характеристику.

Кримінальний Кодекс передбачає особливості при призначенні покарання за незакінчений злочин, та за злочин скоєний у співучасті. Статті 13-16 КК України встановлюють поняття незакінченого злочину та його стадій, а особливості призначення покарання за незакінчений злочин врегульовані у статті 68 КК. Згідно зазначеній статті, суд при призначенні покарання враховує ступень тяжкості вчиненого злочину та ступень реалізації злочинних намірів особи. Слід зазначити, що ступень тяжкості злочину визначається кримінально-правовою нормою, що встановлює відповідальність за закінчений злочин, оскільки особа, що здійснила замах на вчинення злочину бажала настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків, та вчинила для цього усі дії, які вважала за необхідні. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На розсуд суду ст. 68 надає вирішення питання про особливість призначення покарання особам, що вчинили злочин у співучасті. Частина четверта зазначеної статті КК встановлює, що суд враховує характер та ступінь участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину. При цьому суд має визначити роль винних у вчиненні злочину відповідно до положень ст. 27 КК України. Судова практика йде шляхом відповідно до якого організатору та виконавцю злочину призначається більш суворе покарання, ніж підбурювачу чи посібнику. В цілому суд має встановити яким чином дії кожного з співучасників вплинули на заподіяння шкоди охоронюваним інтересам, а також з’ясувати на досягнення якого результату був умисел кожного зі співучасників. Слід мати на увазі, що у деяких випадках один зі співучасників може вчинити злочині дії, про вчинення яких між співучасниками не існувало попередньої узгодженості. У такому разі, за вчинення не охоплюваних загальним умислом дій, відповідальність буде нести тільки особа, що вчинила ці дії. Відповідно до положень ст. 29 КК України співучасники підлягають відповідальності за усі вчинені кожним з них дії, яки були охоплені загальним умислом.

Стаття 69 КК України передбачає можливість призначення особі більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК. Згідно із текстом статті, для призначення більш м’якого, ніж передбаченого Законом покарання, необхідна наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Застосування положень статті 69 КК при призначенні покарання є правом суду, але не його обов’язком, тому застосування цієї норми здійснюється за судовим розсудом. Застосовуючи зазначену норму суд в праві призначити особі основне покарання нижче нижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, перейти до більш м’якого покарання непередбаченого статтею, а також суд має право не призначити додаткове покарання, передбачене санкцією статті як обов’язкове.

Стаття 69-1 КК України передбачає правила призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання.

Згідно цієї статті за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.

Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів визначаються ст. 70 КК України. Сукупність злочинів має місце тоді, коли особа вчинила більш ніж один злочин, але раніше не була засуджена за жоден з них. Також призначення покарання за сукупністю злочинів може відбуватися і після засудження особи за вчинення злочину, якщо буде встановлено що вона раніше також скоїла й інший злочин. Стаття 71 КК передбачає можливість призначення покарання за сукупністю вироків, що навпроти передбачає ситуацію, коли особа вчиняє новий злочин після засудження за вчинення злочину, але до повного відбуття призначеного покарання. Наприклад засуджена особа вчиняє злочин на території пенітенціарного закладу, або ж коли особі було призначено покарання непов’язане з позбавленням волі – до моменту його повного відбуття. Правові наслідки засудження за сукупністю злочинів та сукупністю вироків є різними. Зокрема при наявності сукупності злочинів особі призначається покарання за кожний зі вчинених злочинів, а остаточне покарання визначається шляхом поглинання більш суворим покаранням більш м’якого, часткового або повного складення покарань. Остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найбільш суворим видом покарання за окремі злочини, що до неї входять, і в межах санкції того закону, який передбачає більш суворе покарання. Однак якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для такого виду покарань у Загальній частині КК.

Призначаючи покарання за сукупністю вироків суд додає до покарання за вчинення наступного злочину не відбуту частину покарання за попередній злочин. При складанні покарань у порядку, передбаченому ст. 71 КК зазначеною статтею, загальний його розмір не може бути більшим за максимальну межу, встановлену для цього виду покарання в Загальній частині КК.

Загалом положення ст.ст. 70 та 71 КК не визначають у яких випадках застосовуються які методи визначення остаточного покарання, тобто чи застосовується поглинання одного покарання іншим, чи застосовується принцип повного чи часткового складення, а також не визначено у яких випадках суд додає не відбуту частину покарання по попередньому вироку в повному розмірі чи у частині. Певні роз’яснення щодо цього питання містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику призначення судами кримінального покарання” від 26 грудня 2003 р. № 17.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів чи вироків виникає необхідність складення різних видів основних покарань, для чого ст. 72 КК України передбачає спеціальні правила, за якими покарання одного виду може бути перераховано у покарання іншого виду: наприклад, при призначенні покарання за сукупністю вироків, коли особу було засуджено за різними вироками до обмеження волі та позбавлення волі, остаточне покарання призначається в виді позбавлення волі, а розмір покарання у виді обмеження волі перераховується у позбавлення волі. Загалом одному дню позбавлення волі відповідає один день утримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців чи арешту, два дня обмеження волі, три дні службових обмежень для військовослужбовців чи три дні виправних робіт, вісім годин суспільних робіт. Стаття передбачає також і інші правила складення розмірів покарань. Також слід зауважити, що ч. 3 ст. 72 КК України передбачає випадки, коли при сукупності злочинів чи вироків покарання не складаються та відбуваються самостійно. Усі призначені додаткові покарання також відбуваються самостійно. При призначенні покарання особі зараховується час находження під вартою у якості підозрюваного та звинуваченого, утримання у психіатричному закладі при проведенні судово-психіатричної експертизи, а також час утримання у стаціонарі психіатричного закладу.

Особливий інтерес для науки кримінального права та практики має питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх.Кримінальне законодавство передбачає ряд положень, відповідно до яких, органи, що забезпечують протидію злочинності зобов’язані прагнути до перевиховання підлітків без застосування до них мір кримінального покарання. Якщо неповнолітній звільнюється від кримінальної відповідальності (ст.97 КК), або покарання (ст. 105 КК), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх.Кримінальне законодавство передбачає ряд положень, згідно яким органи, що забезпечують боротьбу зі злочинністю, зобов'язані прагнути до перевиховання підлітків без застосування до них заходів кримінального покарання. У ст. 97 КК передбачено, що неповнолітні, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо буде визнано, що їх виправлення можливе без застосування кримінального покарання, можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності з застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Неповнолітній, що вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. До неповнолітнього можуть бути застосовані наступні примусові заходи виховного характеру: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, що досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодуванню заподіяного майнового збитку; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищуючий 3 років.

  1. Національного університету «Одеська юридична академія» Новітні наукові дослідження держави І права 2012 Збірник наукових праць Миколаїв Іліон 2012

    Документ
    Директор Відокремленого структурного підрозділу «Миколаївський комплекс Національного університету «Одеська юридична академія» Шапірко П.М. (керівник авторського колективу)
  2. Національного Університету «одеська юридична академія» (1)

    Документ
    АКТУАЛЬНІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ. Термін «Митне право» має декілька тлумачень в залежності від змісту, який вкладається, тому «Митне право» можна розуміти у якості: галузі законодавства, митно-правової науки та начальної дисципліни.
  3. Миколаївський Комплекс національного університету «одеська юридична академія» Кафедра кримінально-правових дисциплін (1)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (3)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.
  5. Комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  6. Національного Університету «одеська юридична академія» (2)

    Документ
    Адміністративно-процесуальне право – це одна з базових навчальних дисциплін, що викладається студентам вищих навчальних закладів України. Вивчення питань пов’язаних з адміністративним процесом є складовою частиною спеціальної підготовки
  7. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (1)

    Документ
    Митне право - це галузь права, яка регулює відносини, які виникають у сфері реалізації митної політики України, митної справи а також перетинання митного кордону України фізичними особами, товарами і транспортними засобами.
  8. Миколаївський Комплекс національного університету «одеська юридична академія» Кафедра кримінально-правових дисциплін (2)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  9. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (2)

    Документ
    У всіх вищих навчальних закладах юридичного профілю кримінальний процес відноситься до переліку навчальних дисциплін, вивчення яких є умовою і передумовою для отримання диплому відповідного зразка.

Другие похожие документы..