«Одеська юридична академія»

Серед абсолютних теорій покарання виділяють теологічні теорії, теорії матеріальної та діалектичної відплати. Представники абсолютних теорій не вбачали у покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї — мети відплати за вчинений злочин. Тобто покарання призначається тому, що злочин вчинено, як у відплату за нього. Теологічні теорії (божої відплати), виходячи з того, що злочин є гріх, вважали за мету покарання очищення від цього гріха. Теорію матеріальної відплати розвивав Кант, діалектичної відплати – Гегель, ідеї яких мали суттєвий вплив на розвиток філософських та правових поглядів на протязі всього ХІХ століття, а в поєднанні з іншими трактовками – і у ХХ столітті. Так, наприклад, Кант розглядав покарання як матеріальну (реальну) відплату за вчинених злочин і тому відстоював необхідність закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання, відплати рівним злом за те зло, яке завдав винний. Наприклад, за вбивство — смертна кара, за статеві злочини — кастрація, за майнові — каторга на різні строки, за образу — застосування заходів, які ганьблять винного, тощо.

Прихильників відносних теорій об’єднувало те, що вони вбачали зміст і корисність покарання в досягненні будь-якої конкретної (корисної) мети, наприклад, для того, щоб утримати інших членів суспільства від злочину, або для виправлення засудженого тощо. Серед відносних теорій найбільше розповсюдження набула теорія залякування (Бентам та ін.). Її і зараз дотримується багато криміналістів Англії та США. Модифікацією цієї теорії є теорія психологічного прису, що була розвинута відомим криміналістом початку ХІХ століття Ансельмом Фейєрбахом. Як і теорія залякування – це теорія загального попередження, згідно якій покарання повинно впливати на громадян, утримуючи їх від вчинення злочинів. А. Фейєрбах вважав, що покарання повинно протиставляти особі, що вчинила злочин, більш незадоволення, ніж те задоволення, що вона отримала від злочину. Погрозою такого покарання треба утримати людину від злочину. Прихильники теорії спеціального запобігання відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винний не вчинив нового злочину. Такі ж ідеї відстоювали і послідовники теорії виправлення, на думку котрих покарання повинно забезпечити виправлення винного, тобто не вчинення ним нових злочинів.

Теорії досягнення покаранням якоїсь однієї мети не могли задовольнити практику. Тому у середині XIX ст. з’являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є поєднання ідей кількох абсолютних і відносних теорій про мету покарання. Прихильники їх в різних варіантах визнають метою покарання: залякування, відплату, відшкодування спричиненої злочином моральної шкоди, виправлення, загальну і спеціальну превенції. Ці теорії різняться не тільки поєднанням мети, а й їх значущістю. В одних превалює мета залякування, відплати, в других — мета запобігання або виправлення.

Визначення мети покарання – одне з найбільш принципових питань кримінального права. Від його вирішення залежить не тільки побудова багатьох інститутів цієї галузі права, але і цілеспрямоване застосування самого кримінального законодавства.

У юридичній літературі перших років Радянської влади багато уваги приділялося питанню мети і завдань покарання. Складність цієї проблеми приводила до того, що окремі автори вдало сформулювавши ту чи іншу задачу покарання – виправну, попереджувальну, охоронну, у ряді випадків вважали її єдиною, чим спотворювали дійсну роль покарання в Радянській державі. У розглянутий період ще тільки починали оформлятися положення радянської теорії кримінального права про співвідношення примусової і виховної сторін покарання, про співвідношення понять «кара» і «виховання», «кара» і «покарання».

Частина 2 ст.50 КК України закріпила: “Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання чиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принижувати людську гідність.”

На підставі чого можна виділити такі цілі покарання: 1) кара; 2) виправлення засуджених; 2) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; 3) запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб.

Під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду за застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання – виправлення засудженої особи, а також спеціальної і загальної превенції.

Мета виправлення засудженого передбачає досягнення певних змін у його особистості, усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого засуджений під час і після його відбування не вчиняє нового злочину. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість злочинця внести корективи в його соціально – психологічні властивості, нейтралізувати негативні, криміногенні настанови, змусити дотримуватися положень кримінального закону або, ще краще, прищепити, хай навіть під страхом покарання, законопослушність, повагу до закону. Тобто виправлення пов’язується з появою у засудженого таких рис, властивостей та установок, які б утримували його від вчинення нових, принаймні умисних, злочинів. Досягнення таких наслідків називають юридичним виправленням. Це досить важливий підсумок застосування покарання.

Мета спеціальної (приватної) превенції полягає в такому впливі покарання на засудженого, котрий виключає повторне вчинення злочинів. Відвернення вчинення нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особу поставлено в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчиняти нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють або значно обмежують його можливості вчинити нові злочини. Спеціальне запобігання злочинам досягається призначенням винному певного покарання, засудженням від імені держави та позбавленням істотних прав, благ; розривом злочинних зв’язків між співучасниками або навіть причетними до злочину особами, а також, з тими, хто мав злочинний вплив на засудженого; ізоляцією винного від суспільства, призначенням покарання у виді позбавлення волі.

Мета загального попередження (загальна превенція) передбачає такий вплив покарання, який забезпечує запобігання вчиненню злочинів з боку інших нестійких осіб. Покарання звертає цю мету саме на осіб, схильних до вчинення злочинів. Переважна частина громадян не потребує такого впливу покарання. Вони не належать до категорії осіб, схильних до вчинення злочинів, і не вчиняють їх не під погрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадянських і релігійних настанов і переконань. Щодо таких громадян кримінальне покарання підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості. Загальна превенція покарання досягається: невідверненістю виконання покарання; 2) наявністю в кримінальному законодавстві певних санкцій: погроза законом покарати будь-кого, хто порушить його заборони, а також самим опублікуванням таких законів; судовим розглядом справи про злочин, відкрито, з викриттям всіх обставин та негативною оцінкою вчиненого з проголошенням покарання; 3) публічністю вироку — проголошення вироку від імені держави, в присутності значної кількості людей переважно знайомих засудженому і т. ін; 4) правовою пропагандою.

Розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випадках застосування покарання більшість із його цілей може бути досягнута одночасно.

При вивченні цієї теми слід проаналізувати поняття “види покарань”, “системи покарань”, встановити зв’язок між поняттям системи покарань і санкціями статей КК України, вказати на можливі шляхи вирішення проблем системи покарань.

Ми пропонуємо розглянути таке визначення системи покарань: „…це перелік від найменш суворого до найбільш суворого видів державного примусу передбачених кримінальним законом, які перебувають у відносинах взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей покарання, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи із принципів кримінального права”.

Покарання можна класифікувати за різними критеріями.

За характером впливу на засудженого покарання класифікуються на повязані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу та на покарання, які не повязані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу.

До покарань, повязаних з виправно-трудовим впливом з урахуванням діючого законодавства, ми відносимо: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

При цьому до системи покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, що застосовуються до неповнолітніх ми відносимо: громадські роботи, виправні роботи та позбавлення волі на певний строк.

Покарання пов’язані з виправно-трудовим впливом є найбільш доцільними для застосування, особливо до неповнолітніх злочинців, коли особистість знаходиться ще на стадії формування та можливе її виправлення, яке виражається у ставленні з повагою до людей, суспільства, праці, нормам та традиціям людського співжиття та у правослухняній поведінці.

До покарань, які не повязані з виправно-трудовим впливом відносяться: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскація майна, арешт. До покарань, які не повязані з виправно-трудовим впливом та можуть бути застосовані до неповнолітніх слід віднести: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешт.

У ст. 52 КК України законодавець розмістив покарання за порядком, способом призначення. До основних належать: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До додаткових: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. До змішаних: штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Слід запамятати, що за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК України та – до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань. Наслідками ухилення від покарання, призначеного вироком суду є відповідальність, передбачена статтями 389 та 390 КК України.

Розміщуючи види покарання у статтях 51 та 98 КК України законодавець розмістив їх в залежності від суворості виду покараннявід найменш суворого до найбільш суворого. Система для повнолітніх виглядає наступним чином: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі. Для неповнолітніх із основних покарань це: 1) штраф, 2) громадські роботи, 3) виправні роботи, 4) арешт, 5) позбавлення волі на певний строк.

За змістом обмежень і позбавлень прав і свобод засудженої особи розрізняють 1) покарання, що обежують або позбавляють засуджену особу особистої волі. До яких відносять: обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; 2) покарання, що обмежують або позбавляють засуджену особу права власності. До них відносять штраф та конфіскацію майна; 3) покарання, що обмежують трудові та інші права і свободи засудженої особи. До них відносять позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

За субєктом, до якого можуть застосовуватися покарання розрізняють 1) загальні покарання. До них відносять штраф, конфіскація майна (для повнолітніх), позбавлення волі на певний строк; 2) спеціальні покарання (застосовуються до певної особи). До них відносять позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; довічне позбавлення волі.

В залежності від досягнення повноліття можна виділити 1) покарання, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Ці покарання також можна підрозділити на дві групи: а) покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітнього у віці від 14 до 16 років. До них слід віднести штраф та позбавлення волі на певний строк; б) покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітнього з 16 до 18 років. До них можемо віднести штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Щодо додаткових покарань, то обмежень щодо їх застосування у цьому випадку немає; 2) покарання, які можуть бути з-астосовані до повнолітніх злочинців. До них відносяться: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За можливістю визначення строку покарання виділяють: 1) строкові покарання. До них відносять: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; 2) безстрокові покарання. До них відносять: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна; довічне позбавлення волі.

  1. Національного університету «Одеська юридична академія» Новітні наукові дослідження держави І права 2012 Збірник наукових праць Миколаїв Іліон 2012

    Документ
    Директор Відокремленого структурного підрозділу «Миколаївський комплекс Національного університету «Одеська юридична академія» Шапірко П.М. (керівник авторського колективу)
  2. Національного Університету «одеська юридична академія» (1)

    Документ
    АКТУАЛЬНІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ. Термін «Митне право» має декілька тлумачень в залежності від змісту, який вкладається, тому «Митне право» можна розуміти у якості: галузі законодавства, митно-правової науки та начальної дисципліни.
  3. Миколаївський Комплекс національного університету «одеська юридична академія» Кафедра кримінально-правових дисциплін (1)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (3)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.
  5. Комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  6. Національного Університету «одеська юридична академія» (2)

    Документ
    Адміністративно-процесуальне право – це одна з базових навчальних дисциплін, що викладається студентам вищих навчальних закладів України. Вивчення питань пов’язаних з адміністративним процесом є складовою частиною спеціальної підготовки
  7. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (1)

    Документ
    Митне право - це галузь права, яка регулює відносини, які виникають у сфері реалізації митної політики України, митної справи а також перетинання митного кордону України фізичними особами, товарами і транспортними засобами.
  8. Миколаївський Комплекс національного університету «одеська юридична академія» Кафедра кримінально-правових дисциплін (2)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  9. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія” (2)

    Документ
    У всіх вищих навчальних закладах юридичного профілю кримінальний процес відноситься до переліку навчальних дисциплін, вивчення яких є умовою і передумовою для отримання диплому відповідного зразка.

Другие похожие документы..